«…Дівчатко, кажу тобі встань!» (Мр. 5:41).
Мені вже було за сорок, коли трапилася подія, що принесла мені зцілення. Одного дня, під час молитви, у внутрішньому видінні я побачила дівчинку приблизно восьми років, що присіла під кухонним столом; на ній було біле брудне плаття. До неї підійшов Ісус, узяв за руку і підняв на ноги, з лагідністю і милосердям кажучи: «Маленька дівчинко, одягнена в сором». Коли Він торкнувся її руки і мовив ці слова, вона почала сяяти, а її одяг змінився на жовте в горошки бавовняне ошатне платтячко. Вони кружляли разом по кухні в радісному танці. Це я була тією маленькою дівчинкою, і я знала, що Господь зцілював глибокий шрам, який стосувався мого батька.
Тут видаються важливими декілька роздумів. Спершу Ісус сказав правду про те, як я почувалася (одягненою в сором). Ці слова були неначе промінь лазера, що вказував на щось у минулому, через що я заховалася, замкнулася в собі й почувалася брудною. Він промовив правду про те, як я почувалася, а потім підніс мене вгору до більшої правди – ким я є в Ньому. Те, що Він звільнив мене від цього ганебного спогаду, є одним із прекрасних способів, яким мій Небесний Батько відродив мене. Ісус приходить, щоб зцілювати, благословляти та звільняти нас. «Ти перемінив мені плач мій на радість, жалобу мою розв’язав, і підперезав мене радістю» (Пс. 30:12).
Мій досвід із татом
Я була тією, яка прагнула батькового благословення. Одного разу, коли мені було тридцять, я звернулася до батька, щоб він помолився і попросив Ісуса забрати мій головний біль. Ми були одні в машині, уже вечоріло, а головний біль надокучав мені цілий день. Це я вперше попросила батька помолитися за мене. Він був атеїстом, емоційно відсутнім батьком, дотик якого не завжди зцілював. Я не пригадую, щоб колись зверталася до нього в серйозній проблемі чи просила про пораду, чи отримувала допомогу в рішенні якогось зі значних життєвих негараздів. Він ніколи не знав, що в мене був рак грудей; я ніколи не розповідала йому, що пройшла мастектомію. Я не хотіла обговорювати з ним нічого особистого, таке, наприклад, як хвороба моїх грудей. Я потребувала любові тата, коли в мене було це небезпечне для життя захворювання, і я побоялася, що мій батько далекий від цього. Я подорослішала, не розділивши з ним підйомів та падінь на життєвому шляху.
Але цей єдиний раз я попросила його покласти руку мені на голову і помолитися до Ісуса, щоб забрав мій головний біль. Батько, вагаючись, поклав свою грубу, теслярську руку на мою голову і сказав: «Ісусе, забери мій головний біль». Він навіть не вимовив слова правильно, але мій головний біль минув. Коли я, керуючись натхненням, вшанувала свого батька, проявилася сила Божого слова в заповіді «Шануй батька і матір своїх…» У Ефесян 6:2-3 написано: «Шануй свого батька та матір, …щоб добре велося тобі».
Фактично був один глибокий, проникливий момент розмови між мною і татом. Йому було 85, і тоді він уже був християнином і помирав. Я сиділа на ліжку біля нього, адже він був у комі. Хрип у горлі був єдиним звуком, який він видавав та який був сигналом того, що смерть уже близько. Протягом багатьох років я молилася за зцілення наших із ним стосунків. У своєму житті я звикла тікати від чоловіків і знала, що частково це пов’язано з тим, що я не почувалася безпечно в татових руках. Я сиділа, поклавши руку йому на груди, тихенько молилася вже довгий час і мене переповнювали старі спогади. Через мить, особливим способом, я відчула присутність Господа, і щось змінилося. Потім мій батько сказав два слова, які вистрілили, неначе кулі з потужної гвинтівки, але так, що більше ніхто в кімнаті не почув би шепоту. Він сказав: «Проббаччч мені!» Ці слова промчали на сорок років назад, щоб торкнутися пораненої душі маленької дівчинки, – і в мене всередині щось заспокоїлося. Я сказала: «Я пробачаю тобі, татку».
Наступного дня він помер. Через місяці й роки після цього мені відкрилася нова свобода радості дружби з чоловіками, і тепер не виникало потреби втікати при перших ознаках негараздів у стосунках. Його «пробач мені» торкнулося мого серця як освячення, яке також має властивості благословення. Через цей цілющий досвід зросла моя здатність довіряти Богу як люблячому Батьку.