За межі свого штату я вперше виїхав, коли мені було вісімнадцять. Яким був мій пункт призначення? Доволі невелике містечко Амарильо в штаті Техас. Якою була моя мета? Навчальний табір для новобранців. Я щойно вступив до Каліфорнійської авіаційної національної гвардії і з перших хвилин мого перебування в Амарильо швидко усвідомив важливість належного виконання наказів. Послух став для мене навичкою для виживання – виконувати саме те, що мені було сказано і коли мені було сказано зробити. Не передбачати, якими будуть команди, а чекати на наказ і виконувати його.
Життя св. Йосифа, земного прибраного батька Ісуса, є одним із найкращих прикладів послуху. Він смиренно приходив до пізнання Божої волі і приймав її з цілковитою довірою та самовідданістю. Коли йому, наприклад, було сказано разом з дружиною і немовлям Ісусом негайно вирушити в Єгипет, він пішов. Йосиф не зважував усі «за» і «проти» і не обговорював це зі своєю сім’єю та друзями. Він просто послухався. Він знав, чого хотів Бог, і тому підкорився Божій волі, – прийняв ту модель поведінки, за якою великою мірою складалися його стосунки з Отцем.
Чи можемо ми стосовно цього бути, як Йосиф? Так, але нам потрібно навчитися постійності; щодня молитися про благодать розпізнати Божу волю і смиренно її прийняти. Якщо ми не робитимемо цього, то залишатимемось далекими від справжньої радості, що настає тоді, коли сповняємо те, чого хоче Бог.
Слово «послух» (англійською – obedience) має в англійській мові латинське походження: obaudire. «Audire» означає слухати; obaudire означає слухати когось із наміром, тобто з наміром виконати певні вказівки. Отже, послух завжди починається зі слухання Святого Духа. Як ми можемо Його почути? Під час молитви або читання Святого Письма, а також коли виявлятимемо уважність до щоденних подій та обставин свого життя з наміром почути Його голос, розпізнати Його волю щодо нашого життя і прийняти її.
Як почути Бога?
Одного разу я пережив, як я вважав, головний біль «найвищого рівня», «матір» будь-якого головного болю – біль такий постійний, такий інтенсивний, що я навіть звернувся до лікаря. Виявилося, що мій головний біль був симптомом набагато серйознішої недуги – вірусного менінгіту – запалення мозкової оболонки. Протягом двох днів, які я провів в ізоляторі, у мене було досить часу на роздуми та молитву. Ось тоді я приділив своїм стосункам із Богом першочергове значення. Опинившись у кімнаті розміром 3 на 3 м, лежачи на ліжку 1 на 2 м, відокремлений від людей, матеріальних речей і свого становища в житті, я усвідомив, наскільки мізерним я був порівняно з космосом і вічним царством Божим. Зрештою я порівняв своє становище з тим, в якому можу опинитися, коли зустрінуся з Богом, – далеко від світу, який ми знаємо. Такий маленький, упокорений, лише я сам відповідатиму за свій послух (чи непослух), в якому провів своє життя.
Життя Ісуса красномовніше за слова говорить про вірність і послух. Якщо ми прийдемо до Нього в молитві і попросимо допомоги, Він навчить нас, як слухати Бога та як відповідати на те, що ми чуємо. Адже Його місія не змінилася – допомогти нам пізнати Його самовіддану любов і постійну присутність Отця.
Аби бути слухняним, треба мати серце дитини і думати, як слуга. Служіння (і я не маю на увазі рабство!) не є чимось поганим, хоча для декого служіння комусь (навіть Богові), напевно, звучатиме, як позбавлення волі. Насправді все навпаки – служити Богові є вираженням нашої вільної свободи. Ми добровільно вирішуємо служити Йому й від цього отримуємо радість. Немає більшого миру, немає нічого більш утішного, ніж служити Богові через молитву, прославу та стосунки з ближніми.
Як батьки, ми також покликані навчати своїх дітей послуху. Щодня ми маємо такі можливості. У процесі навчання вони дізнаються, що означає наслідувати Христа, коли йдеться про здійснення волі Отця. Розуміємо ми це чи ні, часто саме через нас діти вперше відкривають для себе, яким є Бог. Отож, якщо ми виявляємо доброту, милосердя, є справедливими і вміємо прощати, вони запам’ятають це. Але якщо ми гніваємося, втрачаємо контроль над собою, саркастичні і не вміємо прощати, вони також це запам’ятають.
Ми відповідальні перед Богом за свої вчинки, особливо в нашій домівці та сім’ї. Тому прислухаймося до голосу Христа, Доброго Пастиря, і наслідуймо Його, а також навчімо цього наших дітей.