Навіщо їх стримувати?
Навіть якщо в Ісуса Христа сльози перемішуються з кров’ю, то чому я повинна стримувати свої?
* * *
Хвороба пропонує тобі неймовірне алібі: сльози. Скористайся ним.
* * *
Сьогодні я несподівано розплакалася. Я вважала себе сильною, а розлилася океаном сліз. Дивлячись на тебе, я неочікувано для себе почала плакати.
“Заспокойся, – сказав ти, підсовуючись до мене. – Не плач!..”.
Я затримала подих, замкнула серце, і сльози висохли, залишаючи очі порожніми, наче пустеля.
А коли ти пішов, я була твердою і стриманою, як брила льоду. У мені вирувало лише одне запитання: “Чому? Чому ні?”.
* * *
Ходіть, сльози, до мене, я більше не приховуватиму вас. Я розламала дверцята вашої клітки. Не хочу тримати вас, наче диких тварин, на прив’язі. Не бійтеся, виходьте на волю.
Я готова прийняти вас у відкриті обійми, бути з вами, розчинитися у вас, стікати разом з вами, як потік, що очищує, миє та несе геть неспокій, неправду, смуток. І хворобу.
* * *
Нестримне бажання плакати запрошує до очищення, відмовлятися від якого не варто. Сльози миють душу.
* * *
Я безжалісно дивлюся в себе і не можу прийняти свою слабкість. Я занадто високої думки про себе… Дуже складно пробачати собі розчарування. Зумовлене власними недоліками.
Деколи страждання породжують дива. Бувають моменти, коли вся гіркота, руйнівна зневага до себе, вузли тривоги, які протягом років зв’язували серце, за мить зникають під натиском щирих сліз, а тіло наповнюється неймовірним теплом, яке розслабляє мене.
У цю мить я чую з глибини мого єства голос: “Я пробачаю тобі!”.
* * *
Де шукати в людині душу? В її очах. Тож чи це не душа виблискує в моїх очах, відображаючись у моїх сльозах?
* * *
Сльози анулюють відстань, що відділяє хворих від здорових. Вони є мостом, який на мить поєднує дві далекі істини.
* * *
Не бійся моїх сліз. Не плаче лише той, хто впав у відчай.
Сльози вивільняють почуття. Розв’язують вузли.
І їх легко зрозуміти. Вони кажуть: “Приймаю!”.
* * *
“Допоможіть!”. Це тобі кричать мої сльози. Тож стисни мене міцніше в своїх обіймах.
“Ти задалеко!” Це тобі кричать мої сльози. Треба, щоб ти біг до мене!
* * *
Ніщо так не зупиняє сльози, як нерозуміння тих, хто перебуває поруч.
* * *
Хочеш, щоб я перестала плакати? Просто відвернися.
* * *
Сьогодні я плакала, а ти плакав зі мною. Але мені від цього не стало легше.
Ти продовжував сидіти на стільці біля мого ліжка, потім витягнув хустинку, в якій на мить заховав свій погляд.
Мій плач був виставлений на показ, а твій – прихований у серці.
Це був паралельний плач: два плачі в одному напрямку, які не мають нічого спільного.
* * *
Я хочу допомогти іншим допомогти мені. Я зроблю перший крок. Я візьму його руку в свої, стисну її і скажу: “Ти хочеш поплакати зі мною?”.
* * *
Сльози змивають з наших очей брехню.