По-перше, нам описана дія язичницького намісника і його товаришів. Ми читаємо: «Того часу прийшов до них Таттенай, намісник Заріччя, і Шетар-Бозенай та їхні товариші, і сказали їм так: «Хто видав вам наказа будувати цей храм і кінчати цю будову?» Тоді ми сказали їм імена тих мужів, що будують цього будинка» (Езд. 5:3-4).
Намісник, ставлячи це питання, безсумнівно, діяв у рамках своїх повноважень і в інтересах свого правителя, оскільки був виданий указ, що забороняє будівництво міста, якщо не храму. Він не міг нічого знати ні про який інший припис, крім веління свого власного царя. Діти цього світу ніколи не можуть зрозуміти вимог Бога до Свого народу, і їм завжди здається божевіллям те, що хтось може мужньо зустріти невдоволення земного монарха заради того, щоб догодити Тому, у Кого вони самі не вірять.
Вірш Езд. 5:4 трохи двозначний. Якщо порівняти його з віршем Езд. 5:10, то, мабуть, займенник «ми» у вірші Езд. 5:4 відноситься до ворогів Ізраїлю. Це вони вимагали сказати їм «імена тих мужів, що будують цього будинка», при цьому їхньою метою було доповісти цареві про цих порушників його наказу. Сатана усе ще діє за сценою; і коли б Бог не трудився на землі через Свій народ, сатана негайно протидіє. Такий зміст слів «того часу» (Езд. 5:3). Ми не читаємо про якесь переслідування синів Ізраїлю в той час, про який пише Огій, коли вони будували свої власні будинки. Але щойно вони відновили свої роботи в домі Ієгови, вони відразу ж стикнулися з новими підступами, і навіть з відкритим опором.
Дім Ієгови був свідченням для того часу, і саме це сатана завжди ненавидить. Якщо віруючі влаштовуються у світі, мислять про земне, стають тими, що «живуть на землі» – якщо використовувати цю фразу в моральному змісті, – сатана залишає їх у спокої. Але в той момент, коли під дією Святого Духа вони починають осягати Його розум і несуть живе свідчення, супротивник буде намагатися відвернути їх будь-якими шляхами або хитрощами, які можуть допомогти йому досягти своєї мети. Ми маємо вражаючу ілюстрацію цього принципу в житті нашого благословенного Господа, а також демонстрацію того, наскільки безсилий сатана у своїх намірах проти Його людей, коли вони перебувають у залежності й слухняності (див. Мт. 4).
З іншого боку, якщо сатана й нещадний у своєму опорі, то Бог не байдужий до потреб і слабкостей Своїх рабів, коли вони задієні в бою. Нам сказано про це відразу ж після згадування цих нових зусиль ворога з метою втримати юдеїв від їхньої роботи. «Та око їхнього Бога було на юдейських старших, і вони не спинили їх, аж поки не піде донесення до Дарія, і тоді дадуть писемну відповідь про це» (Езд. 5:5). Око Бога було над Його улюбленим народом, бачило небезпеку, що нависла над ними, і Він був готовий надати їм необхідної мужності в присутності ворога, дати їм усвідомлення Його присутності й захисту й тим самим надихнути на старанність у праці. Воістину, благо нашим душам, коли ми хоч якоюсь мірою усвідомлюємо, що око Бога – над нами. Це викликає в нас той святий страх, котрий робить нас безстрашними перед людьми, а також дає нам приємне почуття осіняючої присутності і захисту Того, по благодаті Якого ми з’єднані з Ним непорушними зв’язками й Хто викликає на наших вустах переможний вигук: «Коли за нас Бог, то хто проти нас?» (Рим. 8:31). Таким чином, ми одержуємо можливість і сили йти шляхом служіння, до якого ми були покликані, у спокої й мирі, хоча ми й оточені численними ворогами, бо маємо запевнення у всемогутній підтримці нашого Бога. І це діє як стимул до стійкості й вірності.
Далі, ми маємо копію листа, відправленого Таттенаєм і його товаришами царю Дарію, з якого можна одержати більш повні деталі їхнього візиту в Єрусалим. Короткий аналіз цього листа буде цікавим і корисним. Очевидно, вони були вражені працею слабких юдеїв, бо сказали цареві: «Щоб було відоме цареві, що ми ходили до Юдейської округи, до дому великого Бога, а він будується з великого каменя, і дерево кладеться в стіни. А робота та робиться докладно, і успіх у їхній руці» (Езд. 5:8). На відміну від листа, наведеного в попередньому розділі, тут дано, принаймні, чесний виклад фактів, хоча метою обох листів було зупинити просування робіт; і в цьому випадку супротивник свідчить про ретельність і посвячення будівельників. Наступні вірші (Езд. 5:9-10) є повторенням віршів Езд. 5:3-4 для інформації царя; і потім з віршів Езд. 5:11-13 ми одержуємо відповідь, котру старійшини Юди дали тим, хто запитував.
Немає нічого простішого й гарнішого, ніж те, як вони розповіли свою власну історію, а також історію храму, будівництвом якого вони займалися. На самий передній план вони висунули заяву, що вони – «раби Бога небес та землі». У протистоянні підступам сатани немає могутнішої зброї, ніж сміливе сповідання нашого справжнього характеру. Початком падіння Петра або, скоріше, першим зовнішнім кроком до нього було заперечення ним того, що він належить Ісусу з Назарета. І як часто з тих пір це було провісником ганьби й поразки! Тому благом було те, що ці юдеї могли відстоювати відкрите сповідання того, що вони були Божими рабами: це було благом для їхніх власних душ і, безсумнівно, результатом того, що вони знали, що око Бога було над ними, і одночасно це було їхнім повним виправданням за початок робіт усупереч царському указу. Більше того, вони повідали про причину руйнування будинку в колишні часи, їхні «батьки розгнівили були Бога небес, Він віддав їх у руку Навуходоносора, царя вавилонського, халдея, а храм той – він зруйнував його, а народ вигнав до Вавилону» (Езд. 5:12).
Яка історія! Соломон побудував будинок, а Навуходоносор зруйнував його, і причиною всього цього були гріхи їхніх батьків. Дивна розповідь про довготерпеливу благодать і милість була включена між цими двома датами; і, на жаль, яке одкровення серця людського, хоча над ним постійно була Божественна рука! Інакше кажучи, між цими двома епохами міститься історія царства під відповідальністю людини, заснованого в славі й пишноті при Соломоні як князі світу (Давид був першим царем, але саме зведення першого храму ознаменувало становлення царства) і зруйнованого під час царювання слабкого й нечестивого Седекії. (Прочитайте уривок 2Хр. 36:11-21.) Крім того, вони пояснюють, що праця, в якій вони брали участь, була результатом указу Кіра, на доказ чого вони розповіли про те, як він доручив їм піклування про золоті й срібні посудини, що належать храму, які Навуходоносор виніс (Езд. 5:13-15). Вони додали: «Тоді той Шешбаццар прийшов, заклав підвалини Божого дому в Єрусалимі, і відтоді й аж до цього часу він будується, і не скінчений» (Езд. 5:16). Якщо розповідь, наведена юдеями, була правильною, то вони були повністю виправданими навіть в очах людини, бо всім відомою характеристикою законів мидян і персів (а Кір був царем Персії) було те, що вони не могли бути змінені (Дан. 6:9,15-16), і була продемонстрована їхня помилкова думка внаслідок незнання закону. Як наслідок, відправлений тепер лист закінчується проханням: «І ось, якщо це цареві добре, нехай пошукається в домі царських скарбів там, у Вавилоні, чи справді від царя Кіра виданий був наказ будувати цей Божий дім в Єрусалимі, а царську волю про це нехай пошлють до нас» (Езд. 5:17).