Вивчаючи уривок Неем. 3:1-32, ми одержали гарне уявлення сили Духа Божого в посвяченому служінні Його народу. Але коли народ Божий активний, тоді озлобляється сатана і намагається будь-якими способами, наявними в його арсеналі, спорудити труднощі й перешкоди. Це ще раз проілюстровано у віршах Неем. 3:33-35, які відкривають нам третю форму його опору праці Божих будівельників. Ворогові було «дуже прикро» (Неем. 2:10). Потім він спробував глузування й презирство (Неем. 2:19), і тепер він застосовує зброю гніву й роздратування. Ми читаємо: «І сталося, як почув Санваллат, що ми будуємо того мура, то він запалився гнівом, і дуже розгнівався, і сміявся з юдеїв. І говорив він перед своїми братами та самарійським військом і сказав: «Що це роблять ці мізерні юдеї? Чи їм це позоставлять? Чи будуть вони приносити жертву? Чи закінчать цього дня? Чи оживлять вони ці каміння з куп пороху, а вони ж – попалені? А аммонітянин Товійя був при ньому й сказав: “Та й що вони будують? Якщо вийде лисиця, то вона зробить дірку в їхній камінній стіні!”» (Неем. 3:33-35).
Мова Санваллата і Товійї була несумісною з їх почуттями. Саме у вірші Неем. 3:33 ми читаємо про їхній справжній стан. Їхніми душами володіли гнів і обурення, бо вони дуже добре розуміли значення діяльності дітей Ізраїлю. Але, говорячи, вони ховали свою злість під маскою презирства. Однак, якщо «мізерні юдеї» трудилися дарма, якщо стіна, котру вони будували, була настільки слабкою й хибкою, то навіщо ж злилися Санваллат і Товійя?
Благо було для будівельників, що їхній керівник пильнував і, будучи у всеозброєнні проти намірів сатани, знав, як використовувати щит віри, щоб угасити його розпечені стріли. Яким же був засіб Неемії в присутності цієї нової форми ворожості? Він сказав: «Почуй, Боже наш, що ми стали погордою!» (Неем. 3:36). Неемія просто звернувся до Бога у впевненості, що Він піклується про Свій народ, що Він буде їхньою охороною й щитом, оскільки вони були задіяні в Його служінні. І ми завжди блаженні, коли всі ганьблення ворога вручаємо Богові. В активності й нетерпінні нашої людської природи ми занадто схильні протистояти ворогові власними силами, і, таким чином, ми часто кидаємося в бій тільки задля того, щоб зустріти поразку й нещастя. Але віра направляє погляд нагору й все віддає Господу.
Гарною ілюстрацією цього є епізод, коли Езекія ввійшов у дім Господній і поклав перед Господом лист, отриманий від Рабсака, який командував армією Санхеріва (Іс. 37:14-38). Подібним чином Неемія заволав: «Почуй, Боже наш». І зауважте його скаргу: «…ми стали погордою». Божі люди дорогоцінні в Його очах, і нехтувати ними – значить нехтувати Ним. Неемія перейнявся цим і, як наслідок, підніс своє благання до серця Бога. Поклавшись так на Бога й помістивши себе самого й народ (бо він повністю ототожнює себе з ним) під Його захист, Неемія отримав силу молитися проти ворогів. Він говорить: «…поверни їхню ганьбу на голову їхню, і дай їх на здобич у край полону! І не закрий їхньої провини, а їхній гріх нехай не буде стертий з-перед лиця Твого, бо вони образили будівничих!» (Неем. 3:36-37).
Легковажний читач може здивуватися, що подібна молитва взагалі може бути піднесена. Варто пам’ятати про дві речі: по-перше, про обставини, в яких народ перебував; по-друге, про те, що вороги Ізраїлю були ворогами Бога. Санваллат і Товійя навмисно противилися роботі Духа Божого. І з цієї молитви всі можуть довідатися, як Савл довідався згодом іншим способом, наскільки небезпечно переслідувати Божих людей і перешкоджати Його справі. Отже, основа, на якій Неемія будує своє прохання, – така: «Вони образили будівничих!» Справа цих зневажуваних дітей полону була справою Божою; і саме в цій упевненості Неемія знайшов (як можуть знайти і всі віруючі, які перебувають у спілкуванні з розумом Бога у своїй праці) підбадьорення, щоб благати про Його допомогу проти їхніх ворогів.
Але якщо Неемія й молився (як ми знову побачимо), то це не було перешкодою для роботи його або народу; скоріше, ми можемо сказати, що його старанність у праці брала початок з його молитов. Ми говоримо «його молитви», тому що це його особисті волання до Бога і його таємні вигуки до Бога. Нам дозволено побачити внутрішнє життя цього відданого раба, а також його суспільну працю. Нічиє вухо, крім Божого, не чуло цих прохань, хоча вони записані, щоб навчити нас, що секрет всієї справжньої діяльності, а також усієї мужності в час небезпеки, – це усвідомлена залежність від Господа.
Отже, після того, як Неемія записав свою молитву, він додає: «І збудували ми того мура, і був пов’язаний увесь той мур аж до половини його. А серце народу було, щоб дати робити!» (Неем. 3:38). Це благословенні слова, які свідчать про силу Духа Божого, який діяв через Неемію на народ і породжував єдність та старання. Бо коли він говорить, що «серце народу було, щоб далі робити», то це означає, що будівельники мали Божий розум. Іноді можна побачити єдність і гордість цією єдністю, незалежно від того, чи відповідає вона розуму Бога. Досконале єднання «в однім розумінні та в думці одній» (1Кор. 1:10) можливе, коли результат Божественної сили забезпечує успішне здійснення будь-якого служіння, до якого Бог покликує Своїх вибраних, бо коли Його Дух не засмучений, Він здатен діяти безперешкодно серед них.
Споглядання єдиного завзяття в справі Божій підштовхнуло ворога до ще більш рішучого опору. Випробувавши безуспішно багато засобів боротьби, щоб відвернути народ від будівництва стіни, він тепер застосовує нове: «І сталося, як почув Санваллат, і Товійя, і араби, і аммонітяни, і ашдодяни, що направляється єрусалимський мур, що виломи в стіні стали затарасовуватися, то дуже запалилися гнівом. І змовилися вони всі разом, щоб іти воювати з Єрусалимом, та щоб учинити йому замішання» (Неем. 4:1-2). Раніше було всього кілька людей, але тепер їхнє число виросло. Сатана, побачивши, що Санваллат, Товійя й Гешем не могли домогтися успіху самі, залучає інших їм на допомогу – арабів, аммонітян і ашдодян, причому останні стали зовсім новими союзниками. Фактично він збирає армію, бо метод, який він зараз готується застосувати, – це сила.
Але що ж знову спонукало ворога спробувати перешкодити роботі? Повідомлення, яке було донесено до їхніх вух, що «направляється єрусалимський мур, що виломи в стіні стали затарасовуватися». Тепер було очевидно, що діти полону були налаштовані серйозно і що вони під керівництвом Неемії були повні рішучості відгородитися від зла, спорудивши стіну й закривши ушкодження. Це ніколи не влаштовує сатану, бажання якого – знищити всяку відмінність між народом Божим і світом, і саме тому він вибудував свої сили, щоб перешкодити «цим мізерним юдеям» (Неем. 3:34) досягти своєї мети.
І що ж діти Ізраїлю могли протиставити цьому воїнству з боку супротивника? У них був лідер, який покладав надію на Бога і вивчив урок, даний Єлисеєм своєму слузі, коли цар Сирії послав армію, щоб взяти його: «Не бійся, бо ті, що з нами, численніші від тих, що з ними» (2Цар. 6:16). Тому ніхто не був наляканий щораз більшим числом і люттю ворога. Неемія говорить: «І ми молилися до нашого Бога, і поставили проти них сторожу вдень та вночі, перед ними» (Неем. 4:3). Тим самим він поєднав довіру Богові, у Кому Одному, як він знав, була його сила й захист, з безперестанним пильнуванням проти «рикаючого лева». Є дві невидимих зброї, які Бог вкладає в руки Свого народу в присутності ворога, – зброя, якої досить, щоб відбивати його найпотужніші натиски.
Так і Христос, передчуваючи навалу сили сатани проти Його учнів, сказав: «Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу» (Мт. 26:41). Також і апостол пише: «Усякою молитвою й благанням кожного часу моліться у Дусі, а для того пильнуйте з повною витривалістю» (Еф. 6:18); знаючи, що, якщо не зберігати пильність, сатана дуже скоро заманить душу в безпам’яття й лінь. Таким чином, Неемія був наставлений Самим Богом про свої засоби захисту, і це дійсно поставило бастіон між ним і його ворогами, і якби вони кинулися на нього, то зустріли б лише справжнє руйнування. І зауважте, що пильнування («вдень та вночі») було таким же безперестанним, як і молитва. У цьому сенсі християнин не повинен мати спокою. Зробивши все, він однаково повинен стояти; бо як ворог невтомний у своїх атаках, так і віруючий має бути невтомним у своїх засобах захисту.
Тепер виявляється нове джерело небезпеки. Якщо зовні була боротьба, то всередині, на жаль, були страхи: «І сказав Юда: “Ослабла сила носія, а звалищ багато, – і ми не зможемо далі будувати мура!”» (Неем. 4:4). Поки «серце народу було, щоб далі робити» (Неем. 3:38), зовнішні небезпеки, з якими справлялися силою пильнування й молитви, значили мало; але труднощі збільшувалися, коли самі люди падали духом і стомлювалися. Причина зневіри юдеїв була подвійною. По-перше, «ослабшала сила в носіїв». Юдеї забули про те, що Господь був силою Свого народу, і що якщо Він покладає тягар служіння на плечі кожного зі Своїх людей, то Він також дає й необхідну силу для його здійснення. По-друге, вони сказали, що через кількість сміття неможливо будувати стіну.
Так говорили багато хто після юдеїв. Розбещення в церкві було так багато – так багато «сміття» приносилося з усіх боків, – що, втративши надію відділитися від зла відповідно до Слова Божого, душі часто закінчували тим, що приймали ті самі пороки, через які колись журилися. Неможливо, говорять вони, тепер погодитися зі Словом Божим, відновити авторитет Писання над поводженням і діяльністю в церкві, віддати Господеві місце верховенства серед Його зібраного народу, провести лінію поділу між тими, хто належить Йому, і тими, хто не належить Йому; тому ми й повинні прийняти речі такими, які вони є.
Хоча і є чимало сміття, однак ясно, що Слово Боже ніколи не понижує планку своїх вимог до Свого народу. Апостол Павло досить чітко вчить (див. 2Тим.), що відповідальність за будівництво стіни, коли дім Божий зруйнований, – така ж обов’язкова для святих, якою була відповідальність за збереження стіни тоді, коли Його дім був у порядку. Зрозуміло, що ефект демонстрації сили ворога й перспектива безперестанної боротьби привели в зневіру серце юдеїв; і вони намагалися знайти виправдання своєму стану душі з урахуванням становища носіїв і перешкод в їх роботі. Багато хто з нас можуть зрозуміти це; бо праця при постійних розчаруваннях і в присутності активних ворогів пов’язана з тим, що дух піддається випробуванням, і ми спокушаємося відмовитися від нашого служіння, особливо тоді, коли перестали черпати нашу силу й старанність від спілкування з Господом.
Дві інші небезпеки зазначені у віршах Неем. 4:5-6. Супротивник прагнув тримати будівельників у стані постійної тривоги, загрожуючи раптовим нападом, і тим самим знесилити їх, як вони частково зробили у випадку з юдеями, постійним напруженим очікуванням небезпеки. Більше того, юдеї, які «сиділи при них» (тобто ті, які не були жителями Єрусалима, але були розсіяні по землі по сусідству з їхніми ворогами), приходили й неодноразово переконували будівельників – «разів десять» – у тому, що нависла реальна небезпека і що їхні супротивники неодмінно здійснять свої погрози. Таким чином, для людського ока було мало втішливого, якщо взагалі щось було; вони були оточені всілякими небезпеками, які загрожували продовженню їхніх робіт і навіть їхнього життя.