«Почули ж апостоли й браття, що в Юдеї були, що й погани прийняли Слово Боже. І, як Петро повернувся до Єрусалиму, з ним стали змагатися ті, хто з обрізання, кажучи: Чого ти ходив до людей необрізаних та споживав із ними? Петро ж розпочав і їм розповів за порядком, говорячи: Був я в місті йоппійськім і молився, і бачив в захопленні видіння: якась посудина сходила, немов простирало велике, яка, за чотири кінці прив’язана, спускалася з неба й підійшла аж до мене. Зазирнувши до неї, я поглянув, і побачив там чотириногих землі, і звірів, і гаддя, і небесних пташок. І голос почув я, що мені промовляв: Устань, Петре, заколи та й їж! А я відказав: Жадним способом, Господи, бо ніколи нічого огидного чи то нечистого в уста мої не ввіходило! І відповів мені голос із неба вдруге: Що від Бога очищене, не вважай за огидне того! І це сталося тричі, і все знов було взяте на небо. І ось три чоловіки, посланці з Кесарії до мене, перед домом, де був я, спинилися зараз. І сказав мені Дух іти з ними без жадного сумніву. Зо мною ж пішли й оці шестеро браття, і ввійшли ми до дому того чоловіка. І він нам розповів, як у домі своїм бачив Ангола, який став і сказав: Пошли до Йоппії, та приклич того Симона, що зветься Петром, він слова тобі скаже, якими спасешся і ти, і ввесь дім твій. А як я промовляв, злинув на них Святий Дух, як спочатку й на нас. І я згадав слово Господнє, як Він говорив: Іван ось водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим. Отож, коли Бог дав однаковий дар їм, як і нам, що ввірували в Господа Ісуса Христа, то хто ж я такий, щоб міг заперечити Богові? І, почувши таке, замовкли вони, і Бога хвалили, говорячи: Отож, і поганам Бог дав покаяння в життя!»
Джон Генрі Ньюмен був одним з найвидатніших мислителів XIX століття. З цим згідні навіть його супротивники. Спочатку він був англіканським священиком, потім навернувся в католицтво. З часом Ньюмен став знаменитим католицьким богословом, поєднуючи богослов’я з пасторським служінням. Під кінець життя він отримав кардинальський сан.
На Ньюмена нападали і з правого боку, і з лівого (часта доля людей, що займають несподівану і непопулярну точку зору). Багато з подібних нападок він міг ігнорувати. Але один з критиків, преподобний Чарльз Кінгслі, переповнив чашу його терпіння. Бо одна справа просто не погодитися. Але Кінгслі звинуватив Ньюмена в нещирості: той нібито декларував свою вірність системі, хибність якої чудово усвідомлював. І от Ньюмен оперативно написав автобіографію під назвою Apologia pro Vita Sua («Апологія мого життя») – У ній він висловився з максимальною ясністю, пояснив свої позиції максимально чітко. Віднині жоден опонент не міг звинуватити його в нещирості і богословському обмані.
Звинувачення на адресу Петра, коли він повернувся в Єрусалим, були анітрохи не менш серйозні. А його апологія була не менш ясною і не менш конструктивною, ніж ньюменівська (хоча і набагато коротшою). Бо уперше в Діях ми зустрічаємо групу, яка далі буде більш значущою (і їй багато уваги приділяє апостол Павло в посланнях): групу юдеохристиян, які наполягають на важливості обрізання.
Ясно, що перед нами найбільш консервативно налаштовані юдеохристияни, а не невіруючі юдейські ригористи. Фраза у в. 2 буквально означає «ті, хто від обрізання». Це може мати на увазі або «усіх чоловіків-євреїв» (і, відповідно, вказувати на всіх єврейських чоловіків в Єрусалимі – дуже сумнівно), або всіх єрусалимських юдеохристиян. Останнє виглядає правдоподібніше, але, судячи із в. 2, мається на увазі лише частина юдеохристиян. Ця група ідентична тій, що згадана в Діях 15:6 (чи схожа з нею), а також з тією, про яку Павло пише в Гал. 2:12. Можна зробити висновок, що в єрусалимській общині мало-помалу виникають розподіли: вони намітилися вже на початку Дій 6 і далі стануть серйозною проблемою.
А доки Петро відповідає їм, як і Ньюмен своїм критикам, переказуючи історію із самого початку. Крок за кроком він показує, як Святий Дух не залишив йому іншої можливості, як піти в будинок Корнилія, скористатися його гостинністю, хрестити його і його домашніх. Саме ця гостинність спочатку стривожила «партію обрізання», бо порушувала звичайні табу. Але основна проблема полягала в іншому і погрожувала усьому світогляду «партії обрізання»: ці язичники були прийняті на повних правах в сім’ю Ісуса, не перейшовши паралельно в юдаїзм.
Петро слідує відомому нам оповіданню так тісно, що може виникнути питання: чому Лука повторюється? (Ще один яскравий приклад – тричі розповідається про навернення Павла. В обох випадках йдеться про великі Божі чудеса в житті людей, особливо пов’язаних з поширенням Благої звістки до язичників. Також в обох випадках це необхідно для захисту.) Можна зробити висновок, що для Луки прийняття язичників у народ Божий без необхідності навертатися в юдаїзм (з його обрізанням і харчовими заборонами), було одним із змістовно-ґрунтовних елементів розповіді. Чому? Можливо, йому самому доводилося мати справу з подібними суперечками і він хотів виставити заслін проти нової «партії обрізання»? Чи він чекав, що серед його читачів будуть римські язичники: нехай знають, що коли «перші» з них почули благовістя, отримали Духа і хрещення, це було повністю роз’яснене і підтверджене, щоб уникнути якихось причіпок і претензій!
Повтор дає можливість додати декілька невеликих, але суттєвих нюансів. По-перше, виявляється, ангел сказав Корнилію, що майбутньою звісткою «спасешся і ти, і ввесь дім твій» (в. 14). Лука явно не вважає, що Корнилій вже «спасений» і залишається лише повідомити йому про наявне «спасіння». По-друге, Петро повідомляє єрусалимським критикам, що Святий Дух зійшов на людей, як тільки він почав говорити. Дійсно, сказане в Діях 10:34-43 було досить коротким, і, схоже, Петро збирався говорити набагато довше (хоча на перший погляд могло здатися, що апостол лаконічно сказав про все). Проте Петро підкреслює суверенність і несподіваність дії Духа. По-третє, ми дізнаємося, що Петро згадав слова, сказані Ісусом перед вознесінням (Дії 1:5): настає хрещення Духом, услід хрищенню Івановому.
Про це варто згадати, коли ми роздумуємо про шляхи промислу Божого і про те, як християнам іноді доводиться відстоювати свої позиції один перед одним, – важливе завдання в усіх поколіннях, оскільки Бог завжди творить нове, але є і небезпека чисто людських привнесень. (Не всі яскраві і цікаві ідеї – від Бога.) Завдання полягає в тому, щоб упізнати дію Духа. За останнє століття ми набачилися рухів, які претендували на голос Духа, але поводилися ганебно. Завжди необхідно молитися, змирятися, вслухуватися в слово Боже і особливо (як тут) у слова Ісуса.
Але навіть коли перемога здається завойованою, не варто опочивати на лаврах. Начебто з Дій 11:18 ясно: перемога, критики Петра замовкли, але в 15:5 проблема виникає знову. Далі – знову перемога. Але після повернення Павла в Єрусалим (21:20-21) з’ясовується, що багато юдеохристиян як і раніше не вважають християн з колишніх язичників за рівних. Чим це пояснити? Відповідь очевидна: ситуація в соціальному і політичному світі Єрусалиму 40-50-х років увесь час змінювалася. Усе було дуже динамічним, вирувало як у котлі. Поступово визрівали події, які незабаром призведуть до широкого повстання і самої катастрофічної війни в єврейській історії (і в 70 році Єрусалим буде зруйнований римлянами). Іншими словами, люди не просто сиділи в Єрусалимі і обговорювали абстрактні богословські питання про цінність обрізання і харчових заборон. Обрізання і харчові заборони були свого роду національним прапором у той час, коли народ відчував себе під все сильнішим тиском. Вітати язичників як братів і сестер, спілкуватися з ними як з рівними – чи не означає це брататися з ворогом? Багато кому здавалося, що тільки «ревнощі по Закону» (включаючи обрізання і харчові заборони) відбивають волю Бога про Свій народ. Якщо ми хочемо зрозуміти складні дебати в ранній церкві (і навчитися з них), нам необхідно якнайкраще зрозуміти всю цю ситуацію. Необхідно також розміркувати, в яких випадках наші власні богословські суперечки більшою мірою, ніж може здатися, обумовлені реакцією на поточні політичні, соціальні і культурні процеси.