«А ті, хто розпорошився від переслідування, що знялося було через Степана, перейшли навіть до Фінікії, і Кіпру, і Антіохії, не звістуючи слова нікому, крім юдеїв. А між ними були мужі деякі з Кіпру та з Кірінеї, що до Антіохії прийшли, і промовляли й до греків, благовістячи про Господа Ісуса. І Господня рука була з ними; і велике число їх увірувало, і навернулось до Господа! І вістка про них досягла до вух єрусалимської Церкви, і до Антіохії послали Варнаву. А він, як прийшов і благодать Божу побачив, звеселився, і всіх став просити, щоб серцем рішучим трималися Господа. Бо він добрий був муж, повний Духа Святого та віри. І прилучилось багато народу до Господа! Після того подався Варнава до Тарсу, щоб Савла шукати. А знайшовши, привів в Антіохію. І збирались у Церкві вони цілий рік, і навчали багато народу, і в Антіохії найперш християнами названо учнів. Прибули ж тими днями пророки від Єрусалиму до Антіохії. І встав один з них, на ймення Агав, і Духом прорік, що голод великий у цілому світі настане, як за Клавдія був. Тоді учні, усякий із своєї спроможности, постановили послати допомогу братам, що в Юдеї жили. Що й зробили, через руки Варнави та Савла, пославши до старших.»
Нещодавно я знову побував у Кембриджі, заїхав буквально на декілька годин. У пошуках одного магазину я йшов по Кінг Перейд і тут зі мною збувся відомий жарт: кажуть, якщо ти хочеш когось зустріти, тобі треба лише проходжуватися назад-вперед Кінг Перейд, і рано чи пізно ти наштовхнешся на потрібну людину. Зрозуміло, що перевіряти не варто, але в цьому жарті – тільки доля жарту. Не встиг я повернути за ріг, як мене окликнули. Це була людина, якої я навіть відразу і не дізнався: один єпископ, що давно пішов на пенсію, а раніше в нас з ним років тридцять були дуже теплі стосунки, він мені допомагав порадами. Взагалі у світі є такі місця. Мені здається, у Нью-Йорку такий Великий центральний вокзал. Втім, я там не був, і переконатися особисто мені не траплялося нагоди.
В античному світі були міста, які стояли на перехрестях культур і торгівлі. Одне з них – Антіохія. (До речі, це Антіохія Сирійська: не плутати з Антіохією Пісідійською, де Павло і його друзі виявляться в розділі 13, – та Антіохія трохи на південь від того місця, де ви б виявилися, якби висадилися з літака в середині Туреччини.) Антіохія Сирійська знаходилася в 25 кілометрах від узбережжя Середземного моря на річці Оронт. В її бік якраз вказує північно-східний виступ Кіпру. Як легко видно з будь-якої карти з вказівкою доріг, якщо ви потрапляли в Антіохію, то можна було ручатися, що половина мандрівників (звичайно, тоді їх було набагато менше, ніж тепер) рано чи пізно пройшли б повз вас. Це було величезне, процвітаюче, багатолюдне і космополітичне місто. І саме там виникло слово «християни» (в. 26).
Звичайно, це не була самоназва: подібно до того, як методистів стали спочатку називати методистами супротивники Веслі та його друзів (ніби, забавно, до чого «методично» вони організовують свої біблійні і молитовні зустрічі). Але вона дуже показова. Гуляючи Антіохією, можна було почути практично будь-яку мову і гарантовано – грецьку. Як ми вже знаємо, «Христос» – переклад єврейського «Машіах» («Помазаник», «помазаний Богом цар»). Висловлювання і дії учнів Ісуса видавали в них «народ царя», «месіаністів», християн. Так, слово «Христос» незабаром стало сприйматися просто як частина імені (у колах, де тема юдейського царства була малознайома). У римському світі багато людей мали по два-три імена, і «Ісус Христос» у цьому середовищі виглядало як подвійне ім’я. Але на початку було не так. У тих же посланнях Павла (50-і роки I століття) деякі речі абсолютно незрозумілі, якщо не вважати, що слово «Христос» для нього не просто ім’я, а «помазаний цар Ізраїльський, в якому здійснені задум і обіцяння Божі». А Павло був одним з головних учителів і проповідників у живій і зростаючій антіохійській общині.
Виявляється, в Антіохію його привів Варнава. Шляхи Промислу несповідимі: чомусь саме Варнава зіграв величезну роль у долі Павла, двічі включивши його в активні події. Мабуть, він розпізнав у Павлові (ще відомому як Савл) виключно обдарованого наставника і проповідника. Розпізнав і захотів, щоб ці дари використовувалися для справи Божої. Тут, як і в Діях 9:27, Варнава виступає в ролі друга Савла на суді. Чим займався Савл у Тарсі, ми не знаємо: мабуть, намагався переконати сім’ю і друзів, що Ісус є обіцяний Месія. (Тарс знаходиться за північно-східним рогом Середземного моря: до Антіохії по суші добиратися довго і важко, а на кораблі – зовсім близько.)
Варнава привів Савла у зв’язку із зростаючим числом християн з язичників. На відміну від «партії обрізання» (Дії 11:2) Варнава визнав випадок у Кесарії за вірний знак: віднині язичники приймаються в сім’ю вірних на рівних з юдеями. Його послали з Єрусалиму в Антіохію дізнатися, як йдуть справи, оскільки була отримана звістка, що до віри в Ісуса навернулося вже не декілька язичників (Корнилій і його дім), а безліч їх. (Хто їх навернув? У тому заслуга невідомих нам по імені благовісників, які не обмежувалися проповіддю юдеям. Зусилля їх були швидко винагороджені.) Розповідь Луки про цей епізод зворушлива і богословські значуща: Варнава прийшов, побачив благодать Божу і зрадів, бо був добрим, повним Духа Святого і віри. Іншими словами, Варнава побачив не просто велику і різношерсту компанію, яка славила Бога в когось удома, а її учили про Ісуса і Писаннях. Він побачив дію божественної благодаті. Для цього потрібні упокорювання і віра. Завдяки дії Святого Духа в ньому самому, у нього вистачало і того, і другого.
І в цей момент він подумав: потрібна людина, яка учитиме цих людей, продовжить роботу з ними, дасть їм укоренитися у вірі і осмислити віру. І я знаю таку людину: Савл. Знову і знову церкві потрібні не лише люди, які візьмуть на себе ті чи інші служіння, але і люди, які здатні в молитві і упокорюванні знайти таких служителів. Це не завжди легко. І для Варнави ввести Савла в коло учнів, не ним створений, було непростим кроком. Адже могли виникнути невдоволення, особисті тертя і т. д. Дещо з цього згодом проявиться. Трагічним чином і тісні узи між Павлом і Варнавою дадуть тріщину (як видно не лише з Дій 15:39, але і Гал. 2:13).
А доки ми бачимо медовий місяць: таке іноді буває, коли укорінюється справа Божа. У випробуваннях браку не буде, а зараз набирайтеся сил у вірі. І от в обстановці загальної ідилії з’являється Агав. Агав – ми знову зустрінемо його в Діях 21:10, з похмурим, але точним пророцтвом – прийшов з Єрусалиму. Він сповіщає, що настане великий голод. (Про цей голод ми читаємо і в інших ранньохристиянських текстах. Зокрема, саме його називає «нинішньою нуждою» Павло в 1Кор. 7:26.) Звернемо увагу, чим стурбувалися після цього антіохійські християни. Не «як нам вижити», а «як нам допомогти тим, кому буде ще гірше нас». І вони вирішують послати допомогу в Єрусалим; відвезти пожертвування доручено Варнаві і Савлу. Згодом Павло неодноразово займатиметься збором пожертвувань і наживе цим великі неприємності.
Ця згадка про візит в Єрусалим добре узгоджується з Гал. 2:1-2, де Павло пише, що відправився туди «за відкриттям» (мабуть, мається на увазі пророцтво Агава). Далі Павло повідомляє, що він скористався випадком і обговорив з Петром і іншими апостолами характер і перспективи наступної місіонерської діяльності, і апостоли просили його пам’ятати про бідних. Знову таки це добре зрозуміло, якщо візит у Гал. 2 ідентичний описаному тут. Взагалі питання про те, як погоджувати (і чи можна взагалі погоджувати) хронологію подій за Павловими посланнями з хронологією подій по Діях виключно складно. У нас немає можливості аргументувати тут детально, та і на розуміння Дій це мало впливає. Я лише висловлюю власну думку: якщо візит у Діях 11:29-30 поєднати з візитом у Гал. 2:1-10, ми не сильно помилимося. І в цій думці я не самотній. З нею згодні багато тлумачів, древніх і сучасних.