«І сталося, що коли Аполлос перебував у Коринті, то Павло, перейшовши горішні країни, прибув до Ефесу, і деяких учнів знайшов, та й спитав їх: Чи ви Духа Святого одержали, як увірували? А вони відказали йому: Та ми навіть не чули, чи є Дух Святий! І він запитав: Тож у що ви христились? Вони ж відказали: В Іванове хрищення. І промовив Павло: Таж Іван христив хрищенням на покаяння, говорячи людям, щоб вірили в Того, Хто прийде по ньому, цебто в Ісуса. Як почули ж оце, то христились вони в Ім’я Господа Ісуса. А коли Павло руки на них поклав, то зійшов на них Дух Святий, і різними мовами стали вони промовляти та пророкувати! А всіх їх було чоловіка з дванадцять.
А до синагоги ввійшовши, промовляв він відважно, три місяці про Боже Царство навчаючи та переконуючи. А коли опиралися дехто й не вірували, і дорогу Господню лихословили перед народом, то він їх покинув і виділив учнів, і щодня проповідував у школі одного Тирана. Це ж два роки продовжувалось, так що всі, хто замешкував в Азії, юдеї та геллени, слухали слово про Господа.»
Відповідь ефеських учнів стала прозивною навіть серед богословів. Нещодавно я допомагав організовувати конференцію, на яку з’їжджалися відомі люди зі всього світу. Після попередньої згоди головні доповідачі повинні були заповнити певну форму з особистими даними і прислати її організаторам. Трохи зачекавши, я зв’язався з одним з учасників, автором і ученим з міжнародним ім’ям, і запитав, чому він не прислав форму вчасно.
– Даруйте, – сказав він, – подібно до Іванових учнів в Ефесі, я навіть не чув, що є така форма.
Тобто подібно до того як дивно (згадаємо сказане вище про Аполлоса) читати про цих ефесян як про «учнів» (в. 1), коли вони ще не в повному розумінні «християни», так дивно, що літній і шанований учений гадки не має про необхідні анкети. (Втім, останнє не так дивно: з ученими таке буває, бо їх розум зайнятий іншими речами.)
Хоча якщо замислитися, і з Ефесом немає нічого особливо дивного. Не слід уявляти навіть раннє християнство монолітним. Адже будь-яка людина з багаторічним досвідом церковного життя прекрасно знає: наскільки б добре ні налаштувати катехізацію, наскільки б мудро і ретельно ні вести наступне пастирське напучення, все одно будуть люди, які дотримуються поглядів, м’яко кажучи, незвичайних. Пам’ятаю храм, де якась літня пані, всупереч протестам і напученням настоятелів і дияконів, постійно водила із собою на службу кота. Більше того, вона розламувала облатку надвоє і одну половину з’їдала сама, а другу давала тварині. Коли її запитували, навіщо вона це робить, вона пояснювала, що кіт – перевтілення її покійного чоловіка. Порівняно з цим (а в компанії клерикалізму можна почути масу подібних історій) Іванові учні в Ефесі виглядають ще цілком пристойно.
Врешті-решт, вони дійсно були учнями: отже, як мінімум хотіли належати до руху Царства Божого, заснованого Іваном Христителем, і були хрищені. Питання Павла («у Тож у що ви христились?») має на увазі, якщо вони «учні», то вони хрещені. Вони вже складали групу: можливо, збиралися разом для молитви. Не виключено (Лука не повідомляє), що спочатку вони молилися з синагогою (і там же згодом познайомилися з Павлом?), а потім стали регулярно зустрічатися ще і окремо, утворивши невелику общину, що вірить, що Іван Христитель був істинним пророком, що Царство близько і, можливо, навіть частково визнає авторитет Ісуса. На користь цього свідчить, зокрема, наступний факт. За словами Луки, в Ефесі Павло промовляв «відважно, три місяці про Боже Царство навчаючи та переконуючи» (в. 8): за винятком ще одного випадку в 20:25, цей мотив зустрічається в Діях ще тільки на самому початку (1:3), самому кінці (28:23) і у зв’язку із служінням Пилипа (8:12).
Цього разу, на відміну від ситуації з Аполлосом, Лука пояснює, чого бракувало учням: вони ще не отримали Святого Духа; більше того, вони взагалі не чули, що існує Святий Дух, Який може зійти до всякого, хто вірить в Ісуса, або що Ісус був не просто учнем і продовжувачем справи Іванової, але «Прийдешнім», про що передрікав Іван. Тому їм були потрібні повне християнське хрещення і разом з ним Святий Дух. Знову ж таки Лука не хоче сказати, що глосолалія є обов’язковий дар Духа або що хрещення «в ім’я Ісуса» чимось відрізняється від тринітарного хрещення (як стверджують деякі тлумачі). І в цьому уривку немає нічого такого, що слід було б зробити нормою для церковного життя. Взагалі дивитися на нього під таким кутом означає абсолютно його не розуміти. Адже головне для Луки тут описати діяльність Павла в Ефесі, показавши, що із самого початку він підкреслював дію Духа в житті общини в цілому і конкретних людей зокрема. Не виключено, що Лука також показує: хоча Павлу довелося утрясати непорозуміння з «учнями Івановими» після приходу в Ефес, це не стосувалося Аполлоса, який отримав подальші настанови не від Павла, а від Прискилли і Акили. Звернемо увагу на початок в. 1 («І сталося, що коли Аполлос перебував у Коринті»): навіщо ця деталь? Можливо, Лука спростовував тих, хто вважав, що Аполлоса навчив Павло (тоді як насправді його учили два Павлових друга).
В іншому події в Ефесі протікають за вже знайомим нам сценарієм (в. 8-10). Павло залишається в синагозі доки йому вдається. Це самий розпал його проповідницької діяльності, він учить сміливо і переконливо (мабуть, у тому ракурсі, який описувався в попередніх розділах), вже збагатившись великим досвідом численних дискусій, як публічних, так і приватних. Але коли він стикається з негативною реакцією місцевої юдейської громади, він знову йде до язичників і учить серед них. Лука не говорить, що Павлову звістку відкинули всі юдеї: лише те, що деякі «опиралися» і обмовляли християнство (іменоване тут «дорогою Господньою»). Відлуння подібних звинувачень чується в деяких Павлових посланнях, де він сперечається з опонентами. Наприклад, у Посланні до Римлян він скаржиться, що йому приписують заклик: «Робімо зле, щоб вийшло добре» (Рим. 3:8).
Загальна картина зрозуміла. Павло провів по два-три дні в кожній з галатійських церков. Він зупинився на декілька днів у Филипах, потім на декілька тижнів у Солуні, два-три дні – у Верії, кілька днів – в Атенах. Потім були півтора роки в Коринті. Зараз він знаходиться в Ефесі, одному з найбільших центрів Середземномор’я, що стоїть на перехресті торгових шляхів, повному культурних і матеріальних багатств, храмів і політики, солдатів, купців і рабів.
І влада! Судячи з усього що ми знаємо про Ефес, у цьому місці концентрувалася не лише влада соціальна і цивільна, але і релігійна, духовна. Можливо, це одна з причин, чому Лука розпочав опис Павлової діяльності в цих краях із згадки про нове сходження Духа. Коли звістка стикається з владою віку цього, без сили Духа не обійтися.