Текст для проповіді: “Прислухайтесь, – це кроки мого коханого… Ось він іде, стрибає по горах, перескакує пагорби. Мій коханий подібний до газелі чи до молодого оленя. Ось він вже стоїть за нашою стіною, вдивляється у вікно, зазирає крізь віконні грати. Мій коханий заговорив до мене й сказав: Наречений: Встань, моя подруженько, – вийди, моя красуне! Подивись: зима минула, дощі скінчились, прошуміли, – квіти з’явилися на землі, настала пора пташиних пісень, – почувся в наших краях голос горлиці… Дозрівають ранні плоди смоківниці, – розцвітаючи, виноградна лоза розповсюджує пахощі… Встань, моя подруженько, – моя красуне, іди до мене!” (Пісня на Піснями 2:8-13)
Книга Пісні над Піснями, фрагмент якої є текстом для сьогоднішньої проповіді, викликає досить неоднозначні реакції у своїх читачів. Адже приступаючи до читання Святого Писання, людина десь на підсвідомості гадає, що духовна література має бути серйозною, сповненою мудрості та сконцентрованою виключно на духовних аспектах життя. Читаючи цю книгу, ми, натомість, відкриваємо дещо іншу сферу людського буття, ніж очікували. Книга, у певному сенсі, є класичною збіркою пісень про кохання, та навіть більше – еротичних пісень. Це насторожує, адже всім відомо, що величезна кількість “побожних” людей і великих теологів негативно ставилися до сексуальної сфери життя, навіть називаючи її гріховною, і тим самим намагалися повністю ігнорувати всі біблійні тексти, які про це говорять. А їх у Святому Письмі чимало.
Читаючи книгу Буття, вже в другому розділі ми дізнаємося про те, що Бог є Творцем чоловіка й жінки, а також їхньої сексуальності – “і стануть вони одним тілом” (Буття 2:24). Власне, цей фрагмент, на мою думку, є ключем до розуміння подібних до нашого сьогоднішнього уривку текстів. Тут є дві важливі ідеї.
По-перше, Бог є Творцем чоловіка й жінки, і Він благословляє їхні стосунки, у тому числі, й сексуальні. Це означає, що відносини між чоловіком і жінкою мають Боже благословення, але за умови, якщо вони розвиваються у визначених Божими заповідями межах.
По-друге, відносини між чоловіком і жінкою є найбільш тісними в порівнянні з усіма іншими, і вони вирізняються з-поміж усіх інших. Це твердження часом викликає досить бурхливі дискусії, адже, наприклад, деякі матері вважають відносини з дітьми більш важливими, аніж відносини з чоловіком. Насправді, це не зовсім так. Надмірне занурення у відносини з власною дитиною часто є тривожною ознакою неспроможності побудувати якісні відносини з дорослою людиною. Звичайно, проблема може бути з боку партнера, який не хоче або не може дати нам тієї емоційної близькості, на яку ми очікуємо, і тоді відносини з дитиною є своєрідною втечею.
Також подібний підхід може бути результатом пережитої травми, коли мати (чи батько) намагаються компенсувати свої невдачі в подружніх стосунках через успіхи у вихованні дитини. Звідси часто виникають помилкові переконання, що добра матір (чи батько) мають бути другом для власних дітей, хоча насправді вони таки мають бути батьками. Сприйняття матір’ю своєї дитини як своєрідного замінника чоловіка є дуже шкідливим, насамперед, для самої дитини, яка, у певному сенсі, є беззахисною проти такої спроби одного з батьків побудувати відносини, що характерні для дорослих осіб.
Стосунки ж між чоловіком і жінкою мають потенціал бути найбільш близькими, адже вони, на відміну від відносин з дітьми, є стосунками рівних і дорослих партнерів. Звісно, це не відбувається автоматично і вимагає постійної праці протягом усього життя. До того ж, саме в подружжі сексуальна складова отримує Боже благословення.
Святе Письмо неодноразово використовує приклад відносин між чоловіком і жінкою, як образ відносин між Богом і Його народом (у Старому Завіті) чи Його Церквою (у Новому Завіті). Це пов’язано з тим, що вони прекрасно підходять для ілюстрації близькості та є зрозумілими для більшості читачів чи слухачів Святого Писання. Варто також зазначити, що Біблія використовує відносини між чоловіком і жінкою також для опису негативного досвіду стосунків. Наприклад, як ілюстрацію зради, яку народ вчинив стосовно Бога.
Пісня над Піснями є збіркою пісень кохання, тож саме так слід її сприймати. Не варто задля розуміння цього біблійного тексту намагатися його втиснути в сучасну концепцію подружжя, що сповідується християнськими церквами. Книга не встановлює норми та правила подружнього життя. Вона розповідає про кохання. У нашому сьогоднішньому фрагменті ми чуємо два голоси – коханої та коханого. Розуміння цієї книги як збірки пісень кохання дає нам можливість зрозуміти також алегоричне використання її для опису відносин між народом Ізраїлю та Богом ЯХВЕ, чи Церквою та Христом. Причому варто зазначити, що це одна з біблійний книг, де безпосередньо не згадується ім’я Боже. Це також є досить цікавим фактом для осмислення, адже біблійні книги свідчать нам, що можна говорити про Бога і Його істини, не згадуючи Його безпосередньо, у той час коли можна навпаки, згадувати постійно про Бога, але ігнорувати Його авторитет для власного життя.
Повертаючись до тексту проповіді, варто задати собі питання: Чому цей фрагмент, який, до того ж, є піснею кохання, використаний для часу Адвенту?
Подібні питання іноді допомагають нам зрозуміти перебіг богослужіння і основні теми, адже церковна традиція літургічних текстів і проповідей завжди має визначену тему. Певна річ, це не означає, що ми не можемо відкрити щось персонально для себе, адже під час проповіді нас змінює не буква, а Святий Дух, який працює через Слово з кожним з нас.
Наш сьогоднішній текст говорить про зустріч коханої з коханим. Час Адвенту теж є часом очікування на зустріч із Христом. Але, на жаль, уявлення про нашу зустріч з Господом є виключно “серйозними”: очікування, готовність до зустрічі, суд Божий і таке інше. Цей текст дає нам можливість подивитися на це з іншого боку, а саме: побачити в образі Церкви кохану, а в образі Христа – коханого, що вони чекають на зустріч не з почуттям страху чи тягарем приготувань, а навпаки, з радістю. Це ніби нагадування слів апостола Павла з його листа, де він пише: “Завжди радійте” (1-е Солунян 5:16). Ці слова ми добре знаємо, але чомусь часто про них забуваємо. Те саме відбувається і в наших подружніх стосунках: тягар щоденних турбот призводить до того, що вони втрачають елемент радісного очікування зустрічі зі своїм коханим (коханою) і частину тієї енергії, що її надавала закоханість.
Ця пісня нагадує нам про нашу історію любові. Не тільки до наших коханих, але й до Бога. Можна в цьому контексті також згадати текст із книги Об’явлення 2:4: “Але Я маю проти тебе те, що ти залишив свою першу любов” – де йде мова про втрачене чи забуте перше кохання.
Яким є наш Бог? Як ми Його собі уявляємо? Чи можемо ми побачити в образі коханого, що стрибає пагорбами й минає перешкоди задля зустрічі з нами – нашого Бога? Чи здатні уявити себе в образі коханої, що з нетерпінням очікує на Христа?
Слова коханого до коханої: “Встань, моя подруженько, – вийди, моя красуне!” є також словами Христа до Своєї Церкви. Для Нього Церква, спільнота віруючих – немов би красуня для закоханого молодика. Звичайно ж, ми можемо бачити Церкву чи християнську спільноту інакше. Ми можемо помічати всю недосконалість та гріховність людей, що приходять до церкви, але це не змінює того факту, що Церква для Христа є коханою красунею, за яку Він віддав Своє життя. Саме так про це пише апостол Павло в посланні до Ефесян.
Чому це є настільки важливим? Ми, люди, створені для того, щоб кохати і бути коханими. Церква є також тим місцем і тією спільнотою, яка має нагадувати про те, що ми – ті, кого кохають.
“Бо так Бог полюбив світ, що дав [Свого] Єдинородного Сина, щоб кожен, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне” (Івана 3:16). Це не пусті слова про любов. Бог довів Свою любов, приносячи жертву заради нас. Ці слова, з допомогою Святого Духа, можуть змінити й нас. Адже чути про любов і відчувати себе коханим – різні речі. Саме прийняття Божої любові викликає найбільші зміни в нашому житті. Замість конкуренції, ми вчимося співпраці. Замість егоїзму – ділитися. Замість того, аби слідувати за Богом через страх, ми прагнемо Його близькості через любов.
Божа любов відкриває перед нами нові перспективи. Крім радості, вона також дарує нам надію. Як співає коханий у пісні: “Подивись: зима минула, дощі скінчились, прошуміли, – квіти з’явилися на землі, настала пора пташиних пісень, – почувся в наших краях голос горлиці… Дозрівають ранні плоди смоківниці, – розцвітаючи, виноградна лоза розповсюджує пахощі…”
Слова “Зима минула” для нас, в умовах реальності війни, коли наявність світла, води і опалення стали не очевидністю, а Божим благословенням, є словами надії. Надії на прихід весни та полегшення страждань. Надія – це те, чого потребує наша душа і що дає нам сили жити далі.
“Встань, моя подруженько, моя красуне, іди до мене!” – слова не лише коханого коханій, але й Христа – Церкві. “Йди до Мене” – так нас запрошує до Себе Господь. Той, Хто нас любить, Хто може додати нам сил і дарувати надію. Він Бог, Який є не тільки справедливим Суддею, але Милосердним Помічником, який знімає тягарі з переобтяжених плечей і витирає сльози з заплаканих очей.
“Встань… іди до Мене!” – це запрошення, яке сьогодні звернене до кожного з нас.
Єпископ Павло Шварц, 04.12.2022