Текст для проповіді: “І сталося тими днями, що вийшов указ кесаря Августа переписати всю землю. Цей перепис уперше відбувся, як Сирією володів Квіріній. І йшли всі записатися, кожний до свого міста. Пішов і Йосип з Галилеї, з міста Назарета, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеємом, – бо був він з дому та з роду Давидового, – записатися з Марією, зарученою з ним [жінкою], яка була вагітна. І сталося ж так, що коли вони були там, сповнилися дні, щоб їй народити. І вона народила свого Первістка Сина, сповила Його й поклала в яслах, оскільки у світлиці не було для них місця. А в тій місцевості були пастухи, які вночі перебували в полі та стерегли свою отару. Аж [ось] Господній ангел став між ними, і слава Господня осяяла їх, і вони були охоплені великим страхом. Та ангел сказав їм: Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість, яка буде для всього народу: для вас сьогодні в місті Давида народився Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: знайдете сповите Немовля, Яке лежить у яслах. І раптом з’явилася біля ангела сила-силенна небесного війська; вони хвалили Бога і проголошували: Слава Богові на висоті, а на землі – мир в людях доброї волі! І сталося, що коли ангели відійшли від них на небо, пастухи почали говорити один одному: Ходімо у Вифлеєм і погляньмо, що там сталося, про що Господь сповістив нам! Поспішаючи, вони прийшли та знайшли Марію, Йосипа й Немовля, Яке лежало в яслах. Побачивши, вони розповіли про те, що було сказано їм про цю Дитину. І всі ті, які чули, здивувалися зі сказаного їм пастухами. Марія ж зберігала всі ці слова, беручи до свого серця. А пастухи повернулися, славлячи й вихваляючи Бога за все, що чули та бачили, як їм було сказано” (Луки 2:1-20).
Історія про народження Ісуса Христа, у певному сенсі, є шокуючою. Звісно, ми вже настільки звикли до неї, що можливо, не помічаємо цього. Але якщо дамо собі трохи часу замислитися над нею, то зможемо відкрити її незвичність.
Ізраїль вже багато поколінь очікує на особливого Царя. Того, Хто звільнить народ від гніту окупантів і збудує потужне нове Царство. Можливо, подібне до царства часів Соломона. Це очікування триває століттями, що призводить до виникнення різноманітних теорій про те, яким саме має бути цар, та спроб різних повстанських лідерів назвати себе цим царем – месією. Народження омріяного царя, якщо дивитися з людської перспективи, напевно, мало б виглядати інакше, аніж воно описане в цій історії. Ця історія каже, що Цар народжується в хліву, десь на околицях міста, у незаможній сім’ї. Пізніше Він буде зростати в місті Назарет, про яке існувало відоме прислів’я: “Чи може бути щось доброго з Назарета?” (Івана 1:46)
Перші гості, що завітали до новонародженого Царя, не дуже вражають. Це звичайні пастухи, які більшу частину свого життя проводять поза домівкою, у полі. Це не ті люди, яких запрошують на свято до шляхетної родини, тим більше на таку унікальну подію, як народження Царя-Месії.
Але найбільш шокуючим є той факт, що у віфлеємських яслах народжується зовсім неочікуваний цар – не той, якому належить у майбутньому вести армію до перемоги проти окупанта, а опісля – будувати потужну державу. На околицях Вифлеєма, виконуючи пророцтво, народжується надзвичайна Особа. Бог дає Йому тіло, з усіма супутніми наслідками у вигляді болю та страждань (крім здатності грішити). На світ народжується не просто цар Ізраїлю, а Спаситель світу.
Історія, до якої ми вже звикли і яку, напевно, чули не один раз, розповідає про неймовірні речі. І мова тут зовсім не про хор ангелів та їх співи. Біблійна історія розповідає про Божу вірність, адже Бог вірний Своєму слову і виходить назустріч людині заради її спасіння, як милосердний Отець, що біжить обійняти свого блудного сина. Історія говорить про Божу любов до нас. Для Бога не важливі соціальні статуси, багатство чи наші вміння. Він приходить до тих, хто Його потребує – до забутих і бідних. “Не здорові потребують лікаря, а хворі” (Марка 2:17) – пізніше буде повторювати Христос Своїм опонентам, залишаючи їх при цьому з мовчазним питанням: “А хіба існують духовно здорові люди, які не потребували би Божого зцілення?”
Різдвяна історія – це не казкове оповідання. Це історія про великого Бога, Який, заради нашого спасіння, стає одним з людей. Це також історія, звернена до звичайних людей, до тих, хто відчуває себе покинутим, забутим чи не дуже важливим. Саме до таких людей Ангел Господній проголошує Добру Новину: “Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість, яка буде для всього народу: для вас сьогодні в місті Давида народився Спаситель, Який є Христос Господь”.
Ці слова Ангел Господній промовляє до пастухів, які побачили Божу славу, але вони також актуальні для нас сьогодні. “Не бійтеся” – це заклик довіритися Божому посланцю і почути Божу звістку. Звістку, яка сповнена радості, адже вона проголошує народження довгоочікуваного Спасителя.
Понад 2000 років тому звичайні люди, які, подібно до нас, стали свідками жорстокості окупантів та соціальної несправедливості, були запрошені першими побачити Спасителя, Якого потребував увесь світ.
Сьогодні Бог теж звертається до Своєї Церкви зі словами: “Не бійтеся”. Незважаючи на болісний досвід війни, втрати, страхи за власне життя та життя рідних, невпевненість у майбутньому, Бог і далі є поряд з нами. “Господь близько” – про це нам нагадують біблійні тексти часу Адвенту. Але в час такого радісного очікування на Спасителя є ще одна чудова звістка, про яку говорить автор Псалму, що зачитується на Різдво: “Нехай радіє небо й веселиться земля… Бог судитиме всесвіт справедливо і народи – за Своєю вірністю” (Псалом 95:11,13).
Підставою для нашої радості є також переконання в тому, що Бог, на відміну від світових лідерів, є справедливим Суддею. Він завжди злочин називає злочином, при цьому для Нього не мають значення статус чи впливовість особи. Бог завжди є поряд з жертвою, щоб її втішити та допомогти їй, а іноді – запобігти тому, щоб вона, через власний гнів, не перетворилася на насильника. Господь є Тим, хто спонукає нас до миру, але до справедливого миру, заснованого на правді та Його Слові.
Святкуючи Різдво Христове та радіючи з Божої присутності та Його справедливості, ми продовжуємо молитися:
- про закінчення війни;
- про охорону для наших воїнів і про зцілення для поранених;
- про тих, хто невпинно служить іншим людям – рятувальників, медиків, працівників комунальних служб, волонтерів і всіх тих, хто віддано допомагає іншим;
- про тих, хто втратив своїх близьких і не може відсвяткувати це Різдво разом;
- про людей, що живуть під постійними обстрілами чи намагаються віднайти себе на новому місці;
- про всіх тих, які кожен день змагаються з труднощами, що спричинені війною і агресією проти мирного населення;
- про справедливий мир, де злочин буде названий і покараний.
Нехай Господь дарує силу надії кожному, хто вірить у Нього!
Єпископ Павло Шварц, 24.12.2022