Текст для проповіді: “Тоді Ісус приходить з ними до місця, яке зветься Гетсиманія, і каже їм: Посидьте тут, поки Я піду і там помолюся. І, взявши Петра та двох Зеведеєвих синів, почав сумувати й тужити. Тоді каже їм: Смертельним смутком охоплена душа Моя. Залишайтеся тут і пильнуйте зі Мною! І, пройшовши трохи далі, впав долілиць, молячись і кажучи: Отче Мій, якщо можливо, нехай Мене обмине ця чаша; однак не як Я хочу, а як Ти. Повертається до учнів і знаходить, що вони сплять, і каже Петрові: То не змогли ви й однієї години попильнувати зі Мною? Пильнуйте та моліться, щоб не потрапити у спокусу, бо дух бадьорий, а тіло немічне. Знову відійшов; удруге почав молитися, промовляючи: Отче Мій, якщо ця чаша не може обминути, щоб Я не пив її, нехай буде Твоя воля. Повернувшись, побачив, що вони знову спали, бо їхні очі стали важкими. Залишивши їх, Він відійшов, знову помолився і втретє повторив ті самі слова. Тоді приходить до учнів і каже їм: Ви все ще спите й відпочиваєте? Ось наблизилася година, і Син Людський видається в руки грішників. Встаньте, ходімо, бо наблизився Мій зрадник!” (Матвія 26:36-46)
Дорогі брати й сестри! Так сталося, що Страсний час 2022 року збігся з часом війни, з нападом Росії на Україну. У першу неділю Страсного часу ми були розсіяні, і лише окремі громади НЄЛЦУ[1] проводили недільну Літургію. Комусь тоді вже вдалося залишити Україну, хтось записався до лав Збройних Сил чи в інший спосіб допомагав боронити Батьківщину. Хтось, на жаль, опинився в окупації. Де б ви не були, якщо у вас є можливість зібратися навколо Слова і Таїнств, то зробіть це. Не обов’язково в церковному приміщенні. Зробіть це в такий спосіб, щоб ніщо вас не відволікало від слухання Слова Божого. Я ж, з Божою допомогою, хотів би проповідувати Його святе Євангеліє, яке є актуальним у мирні часи і часи воєнні.
У Страсний час Церква зосереджується на біблійних уривках, де розповідається, як Господь спас нас від гріха, диявола і смерті, і на яку жертву Він пішов заради цього. Сьогодні ми читаємо про боріння Ісуса в Гетсиманії. Це реальна боротьба живої Людини, свідоме рішення вибрати волю Божу, а не те, що зручно й безпечно. Під час земного служіння, Ісус не завжди і не повною мірою використовував Свою Божественну силу, “але понизив Самого Себе, прийнявши образ раба, постав у подобі людини і з вигляду був як людина; Він упокорив Себе, був слухняним аж до смерті, й до смерті хресної” (Филип’ян 2:7-8).
В проповіді я хотів би зосередитися на ключових питаннях – де взяти сили для перемоги і як виконати волю Божу в конкретній ситуації.
В час війни від багатьох людей лунає: “Головне вірити у власні сили! Ми сильні, ми непереможні! Ми обов’язково проженемо окупанта з рідної землі!”
Вірити у власні сили є важливим, але цього недостатньо. У власні сили та свою перемогу вірить і окупант. І якщо в це вірять обидві сторони, то питання лише в тому, у кого цих сил (людей, техніки і т. п.) виявиться більше. Потрібне щось більше для перемоги, аніж віра у власні сили!
І те, що відбувається з Господом Ісусом в Гетсиманському саді, добре ілюструє мою тезу. Ісус знав, що Він прийшов на землю, аби померти за гріхи світу. Але тепер, коли час Його розп’яття наближається, Його муки почали зростати і Вся Його внутрішня природа чинила опір тому, щоб прийняти на себе гріх. І не тільки через те, що Він мав зазнати фізичного болю, а тому, що Він повинен був узяти на Себе весь тягар і усю потворність людського беззаконня. Жодних людських сил, аби впоратися з цим, виявилося недостатньо. Тож Господа охопило почуття глибокої самотності. Він відчував велику тугу і через особисті розчарування.
Спочатку було віроломство Юди, який зрадив Того, Хто милостиво навчав і служив йому протягом трьох років. Потім ще більш сумним було дезертирство решти учнів, для яких Він був Спасителем і Господом. Він був їхнім Вчителем та Другом, Який підбадьорював, прощав та підтримував. Однак незабаром, ті, кого Він ніколи не полишав, залишать Його. Його зречеться Петро, в якого Ісус вклав, мабуть, найбільше часу та енергії. Він засоромиться Вчителя і буде присягатися, що не знає Його.
Крім цього, сам Творець справедливості стане об’єктом найбільшої несправедливості людства. Його будуть ганьбити в судах брехливі люди – і все це робитиметься в ім’я Бога. Той, Якому ангели співають славу і на Якому перебуває благовоління Отця, буде проклятий, осміяний та зневажений людьми, багато з яких лише за кілька днів до цього співали Йому „Осанна!” і стелили пальмове віття під ноги.
Під час цієї глибокої скорботи Ісус знав, що втішити Його міг лише Небесний Батько. І щоразу, коли хвиля спокус підступала до Нього, Ісус усамітнювався для спілкування з Отцем. Це відбувалося тричі.
Ісус благав Отця: “якщо можливо, нехай Мене обмине ця чаша”. Тут Він запитує, чи можливо уникнути Хреста, не порушивши Божого спокутного плану та Його мети. Мука від усвідомлення того, що потрібно стати гріхом, стає нестерпною, і Він запитує в присутності Батька, чи є інший спосіб позбавити людей гріха.
Божий гнів і суд у Старому Завіті часто порівнюються з чашею, яку треба було випити. Чаша ця символізує страждання, які Ісус мав зазнати на Хресті. Це була чаша Божої люті, що виливається за всі гріхи людства, яку Син, як жертовний Агнець Божий, мав випити. Тому Він отримав відповідь – ні. Хрест – це єдиний спосіб спасти людство.
Цікаво спостерігати за реакцією учнів. Про них згадується як про тих, хто найважливішої миті спить. Слід зазначити, що сон часто є засобом уникнення дійсності, і учні, можливо, спали не тому, що були байдужі, а тому, що відчували себе розчарованими і пригніченими. Вони не могли прийняти, що дорогий Господь, обіцяний Месія, не тільки постраждає від рук грішних людей, а й буде вбитий ними.
Та при цьому буде чесно визнати, що ми несемо відповідальність. Ми не можемо пасивно піддаватися на спокуси. Зараз найгірше, що може зробити християнин з України – закрити долонями очі й промовити – “мене це не стосується!” Єдиний спосіб не піддатися спокусі – це пам’ятати про лукавство сатани і звертатися в молитві до Небесного Батька не тільки, коли ми вже спокушені, а й коли ми лише відчуваємо наближення спокуси. Апостол Петро першим засвоїв урок тієї ночі в Гетсиманському саді. І після того повчав християн: “Будьте тверезі, пильнуйте. Ваш ворог – диявол – ходить і ричить, мов лев, шукаючи, кого б поглинути” (1-е Петра 5:8). Однак він також запевнив їх, сказавши: “Господь вміє рятувати побожних від спокуси” (2-е Петра 2:9).
Власними силами ми не можемо подолати сатану чи плоть, а якщо ми думаємо інакше, це може призвести нас до серйозної духовної трагедії. Коли на війні розвідник бачить супротивника, він не починає бій самотужки. Він просто повідомляє про те, що бачив, і передає цю справу до рук командира. Так само й віруюча людина не повинна наодинці починати поєдинок з дияволом, натомість, вона повинна негайно бігти в присутність свого Небесного Батька. Ми повинні молитися Богові, щоб Він “не ввів нас у спокусу, але визволив нас від лукавого” (Матвія 6:13).
Після третьої спроби запобігти стражданням, Ісус сказав Своєму Небесному Батькові: “Нехай буде Твоя воля”. У цих молитвах Ісус дає Своїм послідовникам досконалий приклад. Ми не тільки вчимося протистояти спокусам, але й дізнаємося, що молитва – це не засіб вплинути на волю Божу, а навпаки, підпорядкування нашої волі – Його волі. І якщо Ісус Христос підкорив Свою досконалу волю волі Отця, то тим паче ми повинні свою недосконалу волю підкоряти Його волі. Справжня молитва – це згода з тим, чого Бог хоче від нас і для нас, незалежно від того, яку ціну нам треба буде заплатити, навіть якщо ціною нашої покори Богові буде смерть.
Особливо хочу звернутися до братів і сестер, які зараз, знаходячись кожен на своєму місці, словом і ділом допомагають Україні встояти у випробуваннях. Ми маємо кликати до Господа і просити в Нього сили не піддатися пориву, щоб протистояти Божій волі. По суті, це гріх. Маємо розуміти, що Божий мир – шалом, який Ісус дарує своїм учням і “русскій мір” – це протилежності. Перше – воля Божа, друга – сатанинська спокуса. При цьому можемо бути впевнені, що чим більш щиро ми шукаємо Божої волі, тим запекліше сатана намагатиметься відвернути нас від неї. І відповідати на це ми повинні так само, як відповідав наш Господь. Ми повинні молитися і всім серцем прагнути бути якомога ближчими до Бога.
Спокуси замість того, аби послабити і злякати Ісуса, зробили Його сильнішим. У кінці уривку, Господь не чекає, коли вороги наблизяться до Нього, Він Сам виходить їм назустріч. З непереможною мужністю Ісус продемонстрував відданість Своєму Небесному Батькові, Який третього дня воскресив Його з мертвих. Коли Ісус попрямував до натовпу, що прийшов заарештувати Його, Він, по суті, рішуче попрямував до Хреста.
Ми можемо навчитися з сьогоднішнього уривку Євангелія таких істин: духовну перемогу здобувають ті, хто не спить у молитві, та хто повністю покладається на Отця Небесного. Віра у власні сили та підготовленість – прямий шлях до духовної поразки. Коли людських сил бракує, нам потрібна сила згори. Ісус отримав необхідне підбадьорення від Отця Небесного. Ми отримаємо його також, якщо проведемо час з Ним у Слові та тихій молитві.
Пастор Ігор Шемігон, 27.02.2022
[1] НЄЛЦУ – Німецька євангелічно-лютеранська церква України – християнська церква, одна з протестантських лютеранських деномінацій України, що була заснована 1992 році (Прим. ред.)