Текст для проповіді: “На короткий час Я тебе залишив, але з великою любов’ю прийму тебе, – у пориві гніву на короткий час Я сховав від тебе Своє обличчя, але вічною любов’ю помилую тебе, – каже твій Спаситель, ГОСПОДЬ. Адже в Мене так, як за днів потопу Ноя: Як тоді Я присягнувся, що води Ноя більше не затоплять землі, так Я присягаюсь, що не буду гніватись на тебе, і не докорятиму тобі. Гори зрушаться, й узгір’я захитаються, але ніколи не забракне щодо тебе Мого милосердя, і не буде порушений Заповіт Мого миру, – каже милостивий до тебе ГОСПОДЬ” (Ісаї 54:7-10).
Сьогодні ми перебуваємо в періоді літургічного року, який Церква називає Страсним часом. Біблійні тексти цього періоду спонукають нас до роздумів про місію Ісуса Христа. Ми згадуємо про останні дні Його земного служіння, переймаємося темою Його хресних страждань. Але ось що важливо: назва сьогоднішньої неділі в традиції звучить як “Laetare”, що в перекладі з латинської означає: “Радійте!” Як і чому можна радіти сьогодні, зважаючи на те, що ми є занурені в спогади про болючі страждання та трагічну смерть Ісуса Христа? Мені здається, що відповідь ми знайдемо в тексті пророка Ісаї, який взятий для сьогоднішньої проповіді.
Як ви гадаєте, до кого звернені слова Господа? Може, сам пророк Ісая отримує таким чином від Бога особисті благословення? Не все тут цілком зрозуміло, адже в тексті не вказаний точний адресат. Щоб краще з’ясувати обставини, звернімося до рядків, які безпосередньо передують нашому фрагментові: “Не бійся, бо ти не будеш знеславлена, і не занепадай духом, бо ти засоромлена не будеш. Адже ти забудеш ганьбу своєї юності, й зневаги свого вдівства більше не згадаєш, бо твій Чоловік – твій Творець; Його Ім’я – ГОСПОДЬ Саваот! Він є і твоїм Спасителем, Святим Ізраїлевим – Богом всієї землі Він називається. Немов залишену й засмучену духом жінку, – як колись відпущену жінку юнацтва ГОСПОДЬ покличе тебе знову, – говорить твій Бог” (Ісаї 54:4-6).
З цих рядків зрозуміло, що слова Бога звернені до жінки, яку Він називає дружиною. Очевидно, що тут використано метафору. У Святому Письмі ми неодноразово зустрічаємо місця, де Ізраїль, Церква, Божий народ та віруючі, прирівнюються до дружини або нареченої. Господь використовує яскравий образ зв’язку подружжя, аби довести, яким саме є Його погляд на стосунки між Ним та Його народом. Любов, вірність та милість є важливими складовими цих стосунків.
Бог розповідає через пророка Ісаю історію про те, як коханий залишає свою обраницю. Що в цій ситуації відчуває покинута жінка? Вона розгублена, вона не відчуває коханого поряд, вона розуміє, що він уже не бере жодної участі в її долі. Відчуття порожнечі та покинутості може виникати в людей у подібних обставинах. Нам властиво в непрості періоди життя переживати відчуття безпорадності, самотності, а можливо, навіть прокляття.
Але Бог, заховавши обличчя від Ізраїля, не перестав брати участі в його долі. Євреї могли не бачити Його, але це не означало цілковитого полишення. Бог не переставав провадити Свій народ.
Чому ж Господь відсторонився на деякий час? Чому покинув Ізраїль? У тексті ми читаємо, що Він гнівається. Чи це є природною та постійною рисою Його характеру? Ні, адже Він гнівається у відповідь на певні дії. Улюблений, обраний народ відступився від Нього, і це відступництво викликає в Бога сильні емоції. У людських стосунках факт зради також викликає хвилю негативних переживань. Використовуючи модель “чоловік-жінка”, Бог демонструє, наскільки важким був факт зради. Через це Бог гнівається та відступається. Для нас це виглядає природньо, бо ми теж відступаємося, коли хтось постійно обманює нас та зраджує. Який сенс залишатися та бути вірним, якщо інша сторона робить усе для того, щоб розлучитися?
Але Бог не тільки любить Свій народ. Він є вірним Своїм заповітам. З Його боку виявлення вірності – це аксіома. Згадуючи про заповіт з Ноєм, Бог наполягає на тому, що Він тримається обітниць. Покарання у вигляді повного знищення не наздожене людей та не винищить повністю народ, який Він покликав до святості та спасіння. Бог є вірним навіть тоді, коли Його народ забуває про дані Йому обіцянки.
Поняття вірності за своїм значенням дещо схоже зі словами “віра” та “довіра” і має з ними однаковий корінь. Але ці знання мало в чому допомагають людям. Наскільки високою є цінність вірності в сучасному світі? Як довго ми зберігаємо вірність іншим людям, дотримуємо своїх обіцянок та принципів? Часто вірність людська триває доти, доки не випаде нагода обміняти її на більш вигідні та приємні умови життя. Для когось це перспективи підвищення матеріального становища, можливість якісніше та вишуканіше їсти та пити, краще одягатися. Для когось – нові політичні спокуси, можливість отримання більшої влади. А для когось це молодіші та привабливіші подруга чи друг. І ось, ми вже готові порушувати угоди, ігнорувати обіцянки. Ми починаємо вірити в те, що віщує нам деякі покращення. Ми піддаємося солодкій брехні світу нових перспектив, переконуємо себе в тому, що до цього помилялися, змінюємо думку та проголошуємо вірність зовсім іншим ідеалам, створюємо нових “золотих бовванів”.
Легковірність та нестійкість – це ледве чи не найгірший варіант. Багато хто з людей є настільки цинічним, що повністю свідомо декларуватиме вірність кому-завгодно, доки їх влаштовує певний хід подій. Такі люди саме поняття вірності відкидають, вважаючи його застарілим, якимось анахронізмом. Якщо таке відбувається у вашій сім’ї, то сумнівно, чи можна називати її сім’єю. А якщо таке відбувається в Божій сім’ї? Як виправити таку ситуацію?
Вірність Бога – ось орієнтир, на який ми можемо покладатися. Незважаючи на те, що ми Його постійно обманюємо, Він дивиться на нас із любов’ю. У цьому – вияв Його великого милосердя. Він не відповідає зрадою на зраду. Милосердя – це риса Його незбагненної любові.
Іноді нам здається, що світ навколо нас падає в бездонну прірву, і так буде завжди. Катастрофи та виклики оточуючої дійсності можуть породжувати в нас відчуття безпомічності та покинутості, відбирати надію та прагнення до світла. Але ми повинні пам’ятати, що милосердя та любов Божі – це назавжди. Він, як турботливий Батько, буде любити Своє дитя завжди, що б не сталося: “Гори зрушаться, й узгір’я захитаються, але ніколи не забракне щодо тебе Мого милосердя, і не буде порушений Заповіт Мого миру, – каже милостивий до тебе ГОСПОДЬ” (Ісаї 54:10).
Бог обіцяє, що заповіт миру Його не похитнеться. Євреї постійно бажали і бажають один одному миру: під час зустрічі та прощаючись, вони говорять: “шалом”. Це природньо та дуже важливо, особливо коли під миром розуміються добрі та гармонійні стосунки. Мир – це внутрішній стан, який характеризує стосунки людей один з одним та з Богом. Мир – як взаємне бажання двох сторін жити в дружбі та вірності й любові. Це і є справжній мир, а не просто стан відсутності війни. Справжній мир є побудованим на правді, гармонії, постійності, а не на якихось зрадливих, хитких умовах. Не можна тільки вдавати, що є мир, робити вигляд, що все добре, а насправді бути під владою внутрішніх та зовнішніх протиріч.
Так часто буває в житті людей, і віруючі люди – не виключення. Скільки гасел ми чуємо про єдність всередині громади, конфесії, заклики до примирення та єдності християн усього світу! Але часто це лишається тільки красивим гаслом, а в деяких випадках – просто лицемірним спрямуванням для досягнення якихось інших цілей. Але чи означає це, що ми мусимо опустити руки та полишити прагнення до вдосконалення наших стосунків та виправлення світу, до досягнення нашого “шалому”? Бог продовжує цю роботу, і ми повинні робити те саме.
Отже, чи маємо ми сьогодні підставу, перебуваючи в страсному часі, вигукнути: “Радійте”? Пророк Ісая передає нам слова Господа: “Я створю нове небо і нову землю, а все колишнє не згадуватиметься, і не спаде на думку. Ви ж постійно будете радіти й веселитися тим, що Я творю. Адже Я зроблю Єрусалим на радість, його народ – на втіху” (Ісаї 65:17-18). Нове небо, нова земля, новий Єрусалим, новий народ Божий, до якого відносимося й ми з вами. Бог каже до Ізраїля: “Я готовий тебе прийняти. Я полишив тебе лише на малий час, але милість Моя буде вічною!”
Ми можемо радіти сьогодні! Ми радіємо тому, що Бог завжди повертається до нас обличчям. Він давав другого і третього шансу Ізраїлю. Дає його також і нам. Він посилає для нас Свого Сина. Він каже: “Я прийму тебе, незважаючи на твої минулі вчинки, адже Я люблю тебе. Ти маєш тільки усвідомити згубність шляху омани та невіри”. І це має підживлювати нас надією та радістю. Чи хочемо ми скористатися можливістю, яку дарує нам Христос? Чи готові ми увійти в Його любов та милість, відчути їх, прийняти та передати далі? Любов, вірність, милість, мир – це не просто гарні гасла. Бог хоче побудувати з нами стосунки, засновані на цих поняттях. Вони і є фундаментом Євангелія, Благої звістки про спасіння, яку ми прийняли від нашого Господа, Ісуса Христа.
Проповідник Юрій Риков, 19.03.2023