Текст для проповіді: “Після цих слів Ісус підвів очі до неба й сказав: Отче, прийшов час. Прослав Свого Сина, щоби [Твій] Син прославив Тебе. Оскільки Ти дав Йому владу над усяким тілом, щоб усім тим, кого Ти дав Йому, Він дав їм вічне життя. Вічне життя є те, щоби знали Тебе, єдиного істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, – Ісуса Христа. Я прославив Тебе на землі, завершив справу, яку Ти доручив Мені виконати. А тепер Ти прослав Мене, Отче, в Себе тією славою, яку Я мав у Тебе ще перед тим, як світ постав. Я виявив Твоє Ім’я людям, яких Ти Мені дав зі світу. Твої вони були, і Мені дав Ти їх, і вони зберегли Твоє слово. Нині вони зрозуміли, що все, що Ти дав Мені, є від Тебе. Адже слова, які Ти Мені дав, Я передав їм, і вони прийняли і справді зрозуміли, що Я вийшов від Тебе, повіривши, що Ти Мене послав” (Івана 17:1-8).
Зараз у світі дуже гостро постає питання взаємовідносин народу та уряду. Часто можна почути думку: народ не несе жодної відповідальності за дії політиків і ніяк не пов’язаний з ними, особливо якщо ті скоюють злочини. Який стосунок має простий росіянин до злочинів Путінського режиму? Чи білоруси – до злочинів Лукашенка? І чи мають вони разом із ними розділити відповідальність? Одні вважають, що так – і вони мають свої аргументи. Інші з цим категорично не згодні – і вони теж мають, що сказати. Це дуже серйозне філософське та юридичне питання. І від того, як ми на нього відповімо, дуже багато залежить.
Взаємовідносини Царя і його народу – одна з найважливіших тем Біблії. Здавалося б: головна книга християнства має вчити про духовність і не занурюватись у політичні теми. Але для Бога і тих, хто в Нього вірить, стосунки влади та народу є дуже важливими. Тому що це одна з моделей взаємин Бога з людьми. Нам, імовірно, приємніше думати про Бога, як про милостивого Батька, або як про джерело нашого добробуту – і це безперечно, так і є, але у Святому Письмі, як у Старому, так і Новому Завітах, Він виступає, у тому числі, як Цар.
Питання влади порушуються авторами Біблії вже з перших її рядків. У першому розділі книги Буття Бог каже: “Створімо людину за Нашим образом й за Нашою подобою, та нехай люди панують над рибами морськими, птахами небесними, худобою, і над усією землею, та над усіма плазунами, що повзають по землі” (Буття 1:26) Те, що людина створена за образом і подобою Бога – вже політична заява. Земні правителі, царі та диктатори, що переймаються своєю владою, прагнуть, щоб у кабінеті кожного чиновника висів його портрет, а на головній площі стояв пам’ятник, аби народ не забував, хто ними править. За радянських часів недаремно в громадських місцях обов’язково стояли пам’ятники Леніну та іншим діячам комуністичної партії – для того, аби з першого погляду було видно, що тут владою є КПРС.
Символом влади Бога у Всесвіті є не безголосі статуї і навіть, не храми, хоча вони можуть бути прекрасними витворами мистецтва, як, наприклад, наша Одеська кірха. Символом влади Бога є людина. І на відміну від пам’ятника, людина – це жива істота, яка вступає зі своїм Прообразом у взаємини. І також людина отримує від Бога владу над усім творінням, щоб любити його і ставитися як до чогось, що є добрим.
І, як ми всі знаємо, ці стосунки виявилися зруйнованими після гріхопадіння. Людство відвернулося від свого покликання і пошкодило свій образ. Саме тому й існує цей болісний розрив у серці Бога: з одного боку люди – це найкращий Його твір, а з іншого – бунтівники, які руйнують і себе, і природу. Людство потребує спокути – примирення з Богом і відновлення відносин з Ним.
Щоб розпочати цей процес, Бог створює Ізраїльський народ, якому дає Закон і царя, для того, щоб народ міг бути свідком Божої любові для всіх інших народів. Зрештою, Ізраїль і його царі від Бога відвернулися. І тоді Господь дає народові обітницю, що прийде Месія – справжній цар Ізраїля, який виправить ситуацію і принесе спокуту та визволення єврейському, а разом із ним, і усім іншим народам.
На момент в’їзду Ісуса в Єрусалим, місто перебувало під римською окупацією. Останнього національного правителя з Іродів римляни скинули і встановили такий порядок, який вважали за потрібне.
Нам тепер добре знайомо, що таке окупація і що можуть коїти окупанти: побори, пограбування, приниження, терор над тими, хто не поділяє їхніх думок, зґвалтування – завжди були супутниками загарбницьких війн. Загарбник встановлює свою владу силою та страхом. Подібно до мешканців Херсона, Бердянська, Мелітополя та інших українських міст і сіл, євреї в першому столітті прагнули визволення. І коли Ісус в’їхав до Єрусалиму, виконуючи пророцтво “Тож від душі радій, дочко Сіону! Голосно вигукуй, дочко Єрусалима! Ось до тебе йде твій Цар! Він праведний, спасаючий і лагідний, їде на ослі, – на молодому віслюкові, синові ослиці” (Захарії 9:9), вони радісно зустрічали Його та постилали під осла свій одяг та пальмові гілки.
Але завжди є ті, хто готовий до співпраці з окупантами, колабораціоністи. Причому не завжди це справді вороги народу. Часто це люди, які побачили можливість піднятися соціальним ліфтом, і нічиїм інтересам, окрім власних, вони не служать, або навіть щиро вважають, що допомагають своєму народові уникнути ще більшого лиха. Первосвященик Каяфа, Голова Синедріону, який схопив Ісуса і видав на страту, сказав: “краще для вас, щоб Одна Людина померла за народ, а не щоб увесь народ загинув?” (Івана 11:50) Природно, він мав на увазі, що Ісус загрожує його особистій владі, і Його діяльність може спричинити терор з боку римлян. Але слова Каяфи стали пророчими. Ісус справді помер за Свій народ.
Текст із 17-го розділу Євангелія від Івана – частина первосвященицької молитви Ісуса за Своїх учнів, якою Він молився незадовго до того, як Його зрадять і заарештують. У цій молитві Він говорить речі, які допомагають нам зрозуміти зміст Його служіння. Найдивніший момент цієї молитви, коли Ісус каже: “Я прославив Тебе на землі, завершив справу, яку Ти доручив Мені виконати”.
Ці слова Він вимовляє ще до Свого Розп’яття, і справа, яку Він зробив – це створення Церкви. Ісус зібрав учнів, які повинні виконати місію Ізраїлю, а Він – стати їх Царем, їх Месією. На відміну від земних царів і правителів, внаслідок чиїх злочинів, страждають їхні народи, Ісус Христос Сам добровільно постраждав за злочини Свого народу. Він узяв на Себе гріхи всіх віруючих у Нього і приніс Себе в добровільну жертву за всіх нас.
Ісус молився до Батька: “Прослав Свого Сина, щоби [Твій] Син прославив Тебе. Оскільки Ти дав Йому владу над усяким тілом, щоб усім тим, кого Ти дав Йому, Він дав їм вічне життя. Вічне життя є те, щоби знали Тебе, єдиного істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, – Ісуса Христа”. Ісус став істинним образом Божим – Він правив від Його імені, служив людям і всьому творінню, а також досконало явив Бога світові.
У цей час, коли ми чекаємо на звільнення нашої країни від окупантів, важливо не зваблюватися земними правителями та ідеологіями. Історія Пальмової неділі та Страсного тижня нагадує нам, що за ейфорією очікувань може прийти гірке розчарування Хреста. Але саме на Хресті ми отримали справжнє визволення, звільнення від окупації гріха та смерті та надію на вічне життя. Як говорить Писання: “Кожний, хто вірить у нього, не буде засоромлений” (Римлян 10:11).
Диякон Олександр Жакун, 20.03.2022