Текст для проповіді: “Протягом короткого часу Ліван перетвориться на сад, а сад стане великим, як ліс! Того дня глухі почують слова з Книги, а очі сліпих, котрі перебувають у темряві і мороці, побачать! Пригнічені щораз більше відчуватимуть радість у ГОСПОДІ, – знедолені веселитимуться в Святому Ізраїлевому. Тому що не стане гнобителя, і глузливий загине, – щезнуть усі зловмисники, котрі намагались упіймати людину на слові, ставили пастку в брамах для судді, – обманом позбавляючи невинного правосуддя. Тому так говорить про рід Якова ГОСПОДЬ, – Той, Хто викупив Авраама: Яків більше не засоромиться, і не зблідне його обличчя! Бо, коли вони (нащадки Якова) посеред себе побачать своїх дітей, – діло Моїх рук, – вони свято шануватимуть Моє Ім’я, прославлятимуть Святого Якового і боятимуться Бога Ізраїлевого. Нестійкі духом наберуться розуму, а ті, хто нарікає, навчаться послуху”. (Ісаї 29:17-24)
У часи скрути нам хочеться вірити, що важкі обставини минуть і зло буде переможене. В такі хвилини ми готові повірити тим, хто говорить, що військова агресія проти України закінчиться за два-три тижні. Ми готові слухати тих, хто обіцяє визволення рідного краю в якнайшвидший термін, і сприймати на віру їх неймовірні домисли та теорії.
Проживаючи життя у важких економічних обставинах, ми готові повірити в повторення економічного дива в нашій країні, як це було в інших країнах, незважаючи на різницю в обставинах.
Знаючи, що судова система не працює, ми прагнемо справедливих судів. Незважаючи на високий рівень злочинності в країні, хочемо жити безпечно і зручно. Приклади можна наводити нескінченно.
Всі наші прагнення миру, добробуту і справедливості зрозумілі та загалом, добрі. Але як часто наші мрії були використані, щоб маніпулювати нами? Як часто хтось, навіть із найщиріших побажань, пропонував “магічні” рішення? Ми, як християни, чули багато дивних пропозицій, як можна отримати бажані мир, добробут чи справедливість. Наведу лише декілька прикладів.
Потрібно перестати вживати вульгарні слова, а замість “Слава Україні!” говорити “Слава Богу!”, і війна закінчиться. Для отримання добробуту також пропонуються різноманітні “духовні” схеми, що є подібними до сумнозвісного МММ та інших фінансових пірамід.
Коли подібні “магічні” методи не спрацьовують або вирішення проблеми не наступає швидко, то це призводить до сумнівів у нашій вірі та навіть втрати надії. До того, ще й приходять сучасні “пророки” у вигляді аналітиків, що проповідують занепад цивілізації, економічну катастрофу, демографічну трагедію, а можливо, навіть апокаліптичне майбутнє. Їхні слова добивають нас, отруюють наші серця і призводять до того, що в нас опускаються руки. Іноді в нас не вистачає сил побачити, що ці нові “апокаліптичні пророки” самі не можуть дати собі ради, і власні страхи і безпомічність вкладають у свої “пророцтва”. Можливо, вони намагаються в такий спосіб позбавитися почуття провини через якісь не зовсім справедливі вчинки, наприклад, нелегальну втечу з країни.
Вихід зі скрути зазвичай є тривалим у часі. Цей час потрібний для трансформації суспільства. Не виключено, що доведеться пройти важкі випробування, а можливо, й болісні втрати. Проте, це також час для згуртованості та надії.
Пророк Ісая пише про ці часи надії: коли глухі почують, сліпі побачать, а бідні радітимуть. Бог у Своєму слові знову і знову переконує нас у Своїй присутності під час страждань. Господь завжди поряд зі слабким. Він захищає Сару і Ревеку навіть тоді, коли їхні чоловіки, переживаючи за власне життя, відмовляються від них. Він захищає рабиню Агар, яку викинули, як непотріб, разом з дитиною в пустелю. Він захищає Йосипа, якого продали до рабства власні брати. Бог завжди поряд із нами, але ми не завжди вміємо відчути Його присутність. Іноді страждання і випробування настільки сильні, що ми бачимо тільки їх. Ми стаємо як біблійний Йов, що бачить світ крізь біль своїх втрат та страждань. Подібно до Йова, нам іноді потрібне Боже диво, щоб вирватися з прірви нашого страждання.
Бог діє в різний спосіб. Під час війни ми з вами стали свідками не лише неймовірної жорстокості ворога чи навіть зради знайомих. Ми також побачили жертовність служіння. Багато різних людей прийшли до нас із підтримкою. Хтось допомагав при евакуації, а хтось прийняв утікачів до себе в дім. Інші збирали кошти і необхідні речі. А хтось узяв зброю до рук, щоб захистити найслабших. Це не новий досвід. Це ж саме переживали і наші предки під час воєн та депортацій.
Та допомога і самопожертва не є чимось буденним. Ніхто нам не винен. Тож, замість нових вимог, ми можемо вчитися дякувати та бачити, як через людей діє Господь.
Боже слово з книги пророка Ісаї дає надію. Проте вона не є райдужним оптимізмом, що породжує утопічні мрії та заперечує реальність. Вона дає сили жити в цей час і в цьому місці. Вона дає сили йти далі та разом будувати майбутнє.
Звідки ж постає ця надія?
Її фундаментом є Ісус Христос та Його жертва на Хресті. Він є прикладом Божої самопожертви заради спасіння ближнього і символом Божої любові. Приймаючи Його жертву, ми, з однієї сторони, визнаємо свою людську обмеженість та гріховність, а з другої – потребу в стосунках з Богом. Ці стосунки, за словами пророка Ісаї, змінюють народ. Глухі чують слова святої книги.
Сліпі, що перебувають у темряві гріха та безнадії, бачать світло, що походить від Господа. А бідні радіють у Господі, бо в Ньому знаходять захист і справедливість.
Бог, звертаючись до нас сьогодні через пророка, пропонує, так само як і нашим предкам, надію, засновану на Його жертві та Його любові. Для того, щоб її отримати, ми маємо зробити крок віри назустріч Богові та зануритися в стосунки з Ним через молитву, роздуми над Його Словом і використання його в нашому житті. Надія дає силу лиш тоді, коли перестає бути теорією та стає частиною нашого життя.
Єпископ Павло Шварц, 27.08.2023