Одним із основних богословсько-антропологічних принципів Старого Завіту є те, що Божа святість є джерелом і запорукою святості людини. Більше того, у книзі Левит сам Бог наказує людям бути святими: «Бо Я Господь, Бог ваш, і ви освятитеся, і будьте святі, бо святий Я» (Лев. 11:44) і: «Будьте святі, бо святий Я, Господь, Бог ваш!» (Лев. 19:2).
Прагнути святості стало однією із заповідей для ізраїльтян. Вибраний народ є вибраним, щоби наслідувати свого святого Бога, відокремлюючи себе від усього нечестивого та згубного в очах Божих. Ця моральна святість стала основоположною для ізраїльського народу, який мав стати взірцевим у своїй поведінці для інших народів.
У Старому Завіті два елементи характеризують та запевняють ізраїльтян в їхній належності до святого Бога, а саме: факт вибрання народу та закон, який допоможе народові виконати та дотримати укладеного союзу з Богом.
Щодо теми вибрання, то можемо сказати, що ця тема висвітлена по-особливому в книзі Повторення Закону та в книзі пророка Ісаї. Хоча в багатьох випадках Бог вибирає окремих осіб з поміж ізраїльського народу, все ж таки об’єктом Божого вибору як такого є ізраїльський народ. Іншими словами, вибір Бога має більш колективний, аніж індивідуальний вимір. Навіть у випадках коли окремі особи вибрані на особливу місію чи завдання, їхня місія завжди спрямована на суспільну чи колективну ціль. Ця ціль чи місія є не чим іншим, як привести, приблизите народ до Бога, прикладом, навчанням, напоумленням, пророцтвом, освяченням чи благословенням.
У книзі Буття Господь кличе Авраама та вибирає його на особливу місію – місію укладення особливого союзу з Богом. Ось слова, звернені до Авраама: «Я – Бог Всемогутній! Ходи перед лицем Моїм, і будь непорочний!» (Бут. 17:1). На святій горі Бог запевняє Мойсея у Своєму виборі народу Ізраїлю та обіцяє йому усякі ласки: «А тепер, коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати заповіту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля то Моя! А ви станете Мені царством священиків та народом святим» (Вих. 19:5-6).
Чому Бог вибрав саме ізраїльський народ та з якою метою? Бог вибирає народ Ізраїлю для Своєї прослави між людьми: «Цей народ Я Собі вформував, він буде звіщати про славу Мою» (Іс. 43:21). Авраам вибраний для союзу та для того, щоби бути благословенням для усіх інших народів та щоби навчати потомків «дотримуватися дороги Господньої, щоб чинити справедливість та право» (Бут. 18:19).
Що стосується причин вибору, то автори Старого Завіту часто мовчать на цю тему. У випадках, коли подаються причини вибору, то вони підпадають під дві категорії: вибір через окремі якості і заслуги або вибір через Божу волю. Під першу категорію підпадає вибір Ноя, котрий «знайшов милість у Господніх очах» (Бут. 6:8), та вибір Левітів на священиків, котрі були вірні Богові під час того, як народ ізраїльський покланявся золотому бичкові (див. Повт. 33:8-10).
У випадку, коли Божий вибір припадає на особу чи народ у загальному, які не мають особливих заслуг, то одним із фундаментальних уривків для пояснення старозавітного вчення про вибір є уривок із книги Повторення Закону, де Бог пояснює Свій вибір ізраїльського народу: через Свою любов до нього та для того, щоби дотриматися перед тим обіцяного союзу: «Бо ти святий народ для Господа, Бога свого, тебе вибрав Господь, Бог твій, щоб ти був Йому вибраним народом зо всіх народів, що на поверхні землі. Не через численність вашу понад усі народи Господь уподобав вас та вибрав вас, бож ви найменші зо всіх народів, але з Господньої любови до вас, і через додержання Його присяги, що присягнув був вашим батькам» (Повт. 7:6-8).
Трохи далі в цій самій книзі автори знову наголошують, що народ Ізраїлю не був вибраний для землі обіцяної через свої особливі заслуги перед Богом: «Не через праведність твою, і не через простоту твого серця ти входиш володіти їхнім Краєм, але, через неправедність цих людей Господь, Бог твій, виганяє їх з-перед тебе, і щоб виконати те слово, що присягнув був Господь батькам твоїм, Авраамові, Ісакові та Якову. І пізнаєш, що не через праведність твою Господь, Бог твій, дає тобі посісти цей хороший Край» (Повт. 9:5-6).
Більше того, лише через любов до вибраного народу Бог терпить усі беззаконня та непослух: «Ради раба Мого Якова й ради вибранця Мого Ізраїля, і кличу тебе твоїм іменням, тебе називаю, хоч ти не знаєш Мене» (Іс. 45:4).
Біблійні історії про вибір Авраама та Якова також підпадають під категорію «незаслужених» покликань: без якихось особистих заслуг з боку Авраама та Якова Бог вибирає їх для служби народові, бо така Його воля.