6. Родинні стосунки важливіші за правила
Правила практичної дисципліни не залізні. Завжди існує поле для маневру. Люди вимагають готових рецептів доброго батьківства, та воно більше нагадує мистецтво. Це не гра в хрестики-нулики. Часом треба керуватися відчуттями, інтуїцією), хоча мета завжди одна: навчити дітей любити ближніх, давати, а не лише брати, бути добрими до інших і небайдужими до власного життя.
Якщо у вас вдома дисципліна зводиться лише до того, щоби встановлювати правила, то вона не спрацює. Певна річ, можна змусити дітей до слухняности, однак під примусом вони не стануть відповідальними та люблячими людьми. У сім’ї правила мають вагу тільки тоді, коли є виразом взаємин, сповнених любови. Коли діти бачать, що батьки беруть участь у родинному житті, то й самі починають долучатися до нього.
Минулого літа мої наймолодші доньки, дванадцятирічна Ганна і семирічна Ловрен, летіли з міста Буфало (штат Нью-Йорк) додому в Аризону. Я мав залагодити в Буфало деякі справи, та все ж вирішив полетіти з дівчатками, щоб переконатися, чи безпечно доберуться до пункту призначення. Потім мені треба було сісти на зворотний літак. Довідавшись про мої плани, представниця авіякомпанії, яка обслуговувала цей рейс, сказала:
– Може, ви довірите цю справу нам? До наших послуг належить опіка над дітьми під час польоту. Ми гарантуємо безпеку і передамо їх безпосередньо людині, яка чекатиме на них в аеропорту. Можемо все це зробити для вас.
– То не ваш обов’язок, а мій, – відповів я.
Мої стосунки з доньками були важливіші, ніж робота, і дівчатка знали про це. Повірте мені, це один із найсуттєвіших елементів дисципліни, який я зміг прищепити дітям. Якщо я своїми діями засвідчу, що беру участь у наших взаєминах, то вони чинитимуть так само. Схожі ситуації можуть виникнути й у вашому житті. Наприклад, коли доведеться відмовитися від підвищення по службі, бо це зруйнувало б звичний ритм родинного життя; коли треба буде відкласти службове відрядження, щоб побачити шкільний виступ сина; коли підлаштовуєте відпустку під матчі команди, в якій грає ваша донька. Це не означає, що діти мають бути пупом землі, але родинні взаємини треба завжди ставити на перше місце. Якщо так чинитимете ви – діти будуть діяти аналогічно.
Я часто маю нагоду спостерігати за батьками, які змушують дітей відвідувати різноманітні гуртки і додаткові заняття. Ці діти постійно носять із собою розклад занять, щоб не заплутатися в усіх цих репетиціях, лекціях, зустрічах тощо. Як наслідок, батьки бачать дітей лише в автомобілі, везучи з одного місця в друге. (У якійсь зі своїх книжок один із розділів я назвав «Рятуйте, я став таксистом, хоча не маю жовтого автомобіля[1]!» Ні додати, ні відняти, правда?) Ваше помешкання має бути сімейним гніздечком, а не готелем. Вибудовування взаємин з дітьми має бути першочерговою справою. Мені подобається вислів мого друга Джоша Мак-Давела: «Правила без стосунків ведуть до бунту». Не можна жити в готелі, де діє список правил, і називати його домом. Життя надто коротке, щоб дозволити собі згаяти той важливий період, коли дитина росте і дорослішає. Без вагань відмовтеся від деяких понаднормових робіт. Цей час потрібний для будування родинного життя.
Правило «стосунки важливіші за правила» означає також, що ви налагоджуєте єдині й унікальні взаємини з кожною своєю дитиною. Потрібно присвятити трохи часу тому, щоб зрозуміти, яка вона, чим цікавиться, які має здібності й емоційну структуру. Діти дуже чутливі в питанні справедливости і скаржитимуться, якщо ви не будете ставитися до них однаково. Покажіть, що всіх їх любите так само сильно, навіть якщо виявляєте це почуття до кожного по-різному. Пристрасного вболівальника візьміть на футбольний матч, а того, хто мріє про акторську кар’єру, – на виставу до театру. Для меломана домовтеся про уроки гри на гітарі, а тому, хто цікавиться інформатикою, купіть комп’ютер. Якийсь час діти порівнюватимуть приліплені до них ярлики, але врешті зрозуміють, що кожного з них ви любите і цінуєте по-особливому.
Коли наша найстарша донька виходила заміж, то і вона, і її наречений знайшли час, щоб висловити вдячність батькам. Голлі промовила лише кілька слів, але в них було все: «Ви просто любили мене такою, якою я є».
7. Живіть у згоді з правилами
У наші часи багато говорять про прищеплення дітям правил. А тим часом, роззирнувшись довкола, бачимо, як восьмирічні діти дивляться вульгарний мультсеріял «South Park», десятирічні пританцьовують під сповнені еротизму пісні гурту «Spice Girls», а на два роки старші дівчатка фарбуються за прикладом співачки Брітні Спірс. Для багатьох сучасних дітей шахрайство і брехня є цілком прийнятними, якщо їх не впіймають на цьому. Коли ж їх ловлять на таких вчинках, то у відповідь вони лише стенають плечима й бурмочуть: «Ну і що з того?» Суспільство шукає виходу з такої ситуації.
Ось правило номер один: самі дотримуйтеся власних правил. Діти вчаться, спостерігаючи за батьками. Чого ж вони навчаться? Що ви робите, коли продавець, повертаючи решту, дає замість десятки двадцятку? Ховаєте більшу суму до кишені, а чому б ні? А дитина за вами спостерігає. Чого навчиться в такому разі ваш малий син, що думатиме про чесніть? А який приклад подаєте, коли інший водій «підрізає» вас на шосе? Які риси вашого характеру помітить дитина, коли поряд проходитиме приваблива особа протилежної статі, коли ваші приятелі почнуть із когось насміхатися чи коли суддя прийме хибне рішення під час футбольного матчу юнацьких команд?
Ви не маєте права скаржитися на суспільство, якщо самі не ліпші від нього.
Недавно ми помітили, як наша наймолодша донька ходить помешканням і показує всім десятидоларову банкноту. Це великі гроші, як для семирічної дівчинки, і їх ніхто їй не давав.
– Ловрен, звідки в тебе ці гроші? – запитав я.
Вона стала, наче вкопана, а її очі зробилися схожими на два великі блюдця. За мить промовила:
– Я знайшла їх.
– Де?
– На дорозі.
Дякувати Богові, вона не вміла брехати. Підійшла Сенді і почала далі розкручувати справу.
– Доню, скажи правду, де ти знайшла ці гроші?
– У торбі.
– В якій торбі?
– У кухні.
– Люба, важливо, щоб ти сказала правду. Де були ці гроші?
Врешті все почало складатися докупи. Коли Кріс – наша друга, теж уже заміжня донька – йшла до крамниці, ми дали їй двадцять доларів. Повернувшись, вона поклала сумку з покупками і рештою грошей (у сумі п’ятнадцяти доларів) на кухонний стіл. Товари, що були в сумці, хтось вийняв, а гроші залишилися; і Ловрен їх знайшла. Звичайно, тепер їй довелося вийняти з кишені й решту здобичі – привласнену пом’яту п’ятидоларову банкноту.
Що ми мали зробити? Яке покарання відповідало б духові практичної дисципліни? Думаю, ми могли б покарати її грошовим штрафом або забрати в неї щось інше. Але така сума була для Ловрен чимось цілком новим. Ми відчували, що вона не зовсім усвідомлює, в яку халепу втрапила. Та все ж цей випадок мусив стати для неї уроком.
Увечері, кладучи її спати, я розповів про хлопця, який щось украв. Я вигадав цю історію нещодавно, коли мав трохи вільного часу, вклавши в неї всю свою фантазію. Отож, хлопця впіймали й ув’язнили. Я хотів, щоб донька достоту зрозуміла, що ж таке крадіжка. Наступного дня, коли ми їхали автомобілем, я запитав її:
– Що стається з людьми, які крадуть?
– Їх садять до в’язниці, – відповіла.
Ловрен добре зрозуміла, про що йдеться. Та все ж упродовж кількох наступних днів я повертався до теми крадіжки і брехні. Вона мусила зрозуміти, що така поведінка є неприйнятною і для нас, удома, і загалом у житті.
Дехто, можливо, дорікне, що ми ніяк не покарали доньки. Так, ми справді не покарали її за ті гроші, але дали їй урок. Ми зіткнулися зі ситуацією, яка могла чогось навчити нашу дитину, і використали це. У згаданому випадку достатньо було самих слів, без дій. Та якщо таке колись повториться (хоча сумніваюся в цьому), то можу побитися об заклад, що наші дії будуть швидкими й рішучими.
Ось тому й кажу, що практична дисципліна нагадує мистецтво. Використовуючи її, важливо зробити так, щоб діти зрозуміли ситуацію, усвідомили наслідки своїх учинків і в майбутньому приймали ліпші, правильні рішення. Не треба надмірного завзяття. Знаю чоловіка, який змушував синів копати на подвір’ї двометрові ями, коли вони отримували погані оцінки. Якою була мета таких дій? Показати синам, що якщо не виправлять оцінок, то решту життя копатимуть ями. Це найліпший приклад непропорційної, невідповідної реакції!
Вірю, що практична дисципліна – це втілення в життя слів із Послання до Ефесян. Застосовуючи її, ви не дратуватимете дітей власною непослідовністю і впаданням у крайнощі – від поблажливости до суворости. Практична дисципліна вимагає терплячости, вміння і самопожертви від людини, яка виховує і навчає дітей. Використання дисципліни полягає не в тому, щоб емоційно розряджатися і виливати на них свою злість та невдоволення.
Бог любить нас безумовною любов’ю. Просто любить нас таких, якими є, – недосконалих і схильних до помилок. Бог прагне, щоб ми так само любили своїх дітей – беззастережно. Безумовна любов – це правило номер один для батьків, які хочуть запроваджувати вдома практичну дисципліну.
Натомість дійсність є обумовленою: роблячи певні речі, мусите зважати на їх наслідки. Але безумовна любов допоможе нам засвоїти ті нелегкі уроки, які щодня дає життя.
Потрібно усвідомлювати одну суттєву деталь: ви не перестаєте любити своїх дітей, караючи їх. У такі миті ваша любов навіть більша – ви підштовхуєте дитину до того, щоб засвоїла урок, який дає конкретна ситуація, навчаєте відповідальности.
А ось правило номер два: будьте готові пожертвувати своїм часом, щоби втілити в життя правила практичної дисципліни. Під час контактів із батьками та їхніми дітьми я постійно зауважую, що дорослі надто мало часу присвячують вихованню. Ми живемо у світі, де все можемо отримати негайно. На вулицях встановлено безліч банкоматів, з яких можна миттєво отримати готівку. Люди ходять із мобільними телефонами і пейджерами, тож їм не треба чекати, щоб із кимсь порозмовляти. У мікрохвильових печах обід можна приготувати за кілька секунд, а не годин. Тож очевидним є те, що й батьки очікують від дітей негайної доброї поведінки.
Та насправді все виглядає трохи по-іншому. Хтось колись сказав про це так: батьківство – довготермінова інвестиція, а не короткотривала позика. Батьківство містить у собі біль поразки і розчарування, коли припускаємося помилок (навіть незначних), але водночас і радість – коли досягаємо успіху. Це заняття нагадує плетиво, особливо якщо застосувати практичну дисципліну.
[1] У США таксі – жовтого кольору. – Прим. пер.