- Що зробити, щоб моя дитина більше любила себе? Вона виглядає нещасливою.
- Як допомогти дитині реалізувати свої можливості? Знаю, що вона може досягти більшого.
- Як мені вплинути на дитину, щоб вона стала відповідальною?
- Переживаю, бо моя дитина сходить на манівці – вчиться в четвертому класі, а вже товаришує з підозрілими особами.
- Що робити з Джошем? Уже бунтує, а ми так старалися виховати його добре й по-Божому.
Щотижня чую від батьків схожі запитання і зауваження. Вони є відображенням батьківської турботи про дітей, і я теж поділяю її. Та й сам завжди переживаю за власних дітей. Мене теж бомбардують порадами, як бути добрим батьком. Можна знайти тонни книжок, статей, брошур, сотні касет і фільмів, які розповідають, чому і як ми повинні стати супербатьками. І, напевне, у цій книжці я місцями висловлююся точнісінько так само, як решта експертів:
- Категорично не робіть цього… Обов’язково зробіть те.
- Будьте швидшими від кулі, коли використовуєте дії, а не слова.
- Будьте сильнішими за локомотив, коли запроваджуєте засади практичної дисципліни.
- Проблеми долайте одним стрибком, залишаючись батьком, що любить дітей, дбає про них і розуміє їхні почуття.
Розумію, що батьки можуть відчувати невдоволення і роздратування, вислухавши поради «експертів». Я сам це відчував, хоча й належу до фахівців! Батьківство – це нелегке завдання. Моя перша книжка, де йшлося про батьківство, називалася «Parenthood without Hassles – Well, Almost» («Батьківство майже без проблем»). Я був упевнений, що батьківство – це набагато легше завдання, ніж вважає більшість людей, та все ж знав, що всіх непорозумінь з дітьми не вдасться уникнути.
Тепер, коли минуло багато років, я став ще більшим реалістом. Темою цієї книжки є практична дисципліна. І, можливо, ви вже встигли помітити, що думка, яка міститься в назві цього видання, хибна – бо ми зовсім не формуємо розуму своєї дитини[1]. Використовуючи принципи практичної дисципліни, допомагаємо їй приймати правильні рішення, пов’язані з реаліями життя. І знаєте, при цьому дитині потрібні свобода дій і право на помилку. Але можете бути певні – вона прийме більше правильних, ніж помилкових рішень, коли навчиться, дисциплінуючи саму себе, бути відповідальною й обов’язковою.
Чим відрізняються мої поради від думок решти «експертів»? У певному сенсі я зовсім не відрізняюся від них. Багато психологів і спеціялістів з виховання дітей вірять у дисципліну, обов’язковість, відповідальність і потребу допомагати дітям приймати мудрі рішення. Але практичній дисципліні притаманні риси, завдяки яким вона відрізняється від інших методів виховання. І саме її варто використовувати в усіх сім’ях, де є діти.
- Батьки ніколи не вдаються до покарань – замість цього використовують дисциплінування, тренування й навчання.
- Якщо ж з’являється «кара» – то це наслідки чогось, їх спричинили не батьки, а дійсність. Ваша дитина вчиться, як функціонує справжній світ.
- Практична дисципліна – це найліпша відома мені система, яка дає змогу уникати крайнощів – деспотизму і поблажливости. Більшість батьків інстинктивно відчуває, що треба бути авторитативними – керувати, але розумно і справедливо. Дотримуватися цієї золотої середини найлегше в поєднанні з практичною дисципліною.
- Практична дисципліна – це найбільш вдалий метод навчити дитину відповідальности й обов’язковости на подальшу перспективу. Дитина вчиться, приймаючи самостійні рішення, допускаючи помилки і переживаючи власні поразки та успіхи. Вона не є ні маріонеткою, ні наслідувачем батьків, а лише їхнім учнем.
- Практична дисципліна – це найліпший шлях уникнути синдрому супербатьків. Коли йдеться про батьківство, ми хочемо не лише відірватися від землі, а й прагнемо, щоб наші зусилля сягали якнайбільших висот – літали, наче птах, літак чи навіть космічна ракета. Хочемо, щоб наше батьківство справдилося. Бажаємо бути ефективними. Тому часто застерігаю батьків: будьте птахами, будьте літаками, але не будьте супербатьками! Якщо використовуєте засади практичної дисципліни, то не припуститеся чотирьох ключових помилок супербатьків.
[1] Оригінальна назва книжки звучить так: «Making children mind without losing yours» («Як сформувати розум дитини, не втративши власний»). – Прим. пер.