Найважливіше, про що мене запитують батьки під час семінарів у США й Канаді, – як допомогти дитині в її духовному розвитку? Як зміцнити її зв’язок із Богом?
Вважаю, що ключем до відповідей на ці запитання є концепція практичної дисципліни, яка ґрунтується на діях, а не на словах. Діти чують удома чимало слів про Бога. Багато говорять про Нього на катехитичних заняттях і в церкві. Але рідко бачать вчинки дорослих, джерелом яких був би зв’язок із Господом. Вони часто стикаються зі слабкістю й лицемірством дорослих. Бачать гріховність своїх батьків та інших осіб.
Немає нічого страшного в тому, що людина слабка і гріховна, але дуже погано, коли вона лицемірна. Відкрито зізнавшись перед дітьми у своїй слабкості, ми навчимо їх, що людина залежить від ласки Божої. Коли я зізнаюся своїм дітям у тому, що не знаю відповідей на всі запитання, коли молюся разом з ними, вони бачать мою залежність від Бога в щоденних справах.
Одним із найліпших способів продемонструвати покладання на Господа (а не тільки сказати про це) є молитва. Чи знаходите ви час, щоб регулярно молитися разом з дітьми? Я не кажу, що треба сідати на ліжко дитини перед тим, як вона засне, і декламувати: «Ангеле Божий…» Мої діти ніколи не чули такої молитви. Коли я молюся з ними, то говорю про день, що минув, про наші потреби, про конкретні проблеми – хоч би якими вони були. Молюся зі своїми дітьми за бабусю й дідуся, за маму і тата, за брата чи сестру. Дякую разом з ними Господові за щось особливе, що Він дав нам цього дня – за здійснене прохання або за відповідь на якесь запитання.
Разом із дітьми я вручаю в руки Бога наші слабкості й недоліки. Мої діти ніколи не чули, щоб я дякував Богові за свою досконалість – я лише покладаюся на Бога й прохаю Його дати мені мудрість і силу.
Діти наслідують дорослих. Дорослі ж набагато більші від них і можуть виконати набагато більше праці. Дорослі щодня забезпечують потреби дітей. Тож і не дивно, що маленькі діти сприймають батьків і матерів як майже ідеальних людей.
Звичайно, пелерина досконалости швидко спадає з наших плечей. Та доки ми ще ошукуємо дітей цим маскарадом, доти кривдимо їх. З досконалими людьми важко бути поруч, вони викликають збентеження, видаються недоступними. Однак я, як батько, хотів би бути для своїх дітей доступним.
Прикро дивитися на тих численних батьків, які через гордість чи егоїзм приховують від дітей свою недосконалість. Якщо батьки достатньо відважні, щоб під час молитви поділитися з дітьми своїми недоліками й хибами, то дають їм чудовий приклад того, як покладатися на Бога. Якщо ви відкриті перед Богом і дітьми, то кажете: «Я набагато старший, але все одно покладаюся на нашого Бога, що є на небі, і хочу, щоб ви також на Нього покладалися».
Відкритість перед Богом і дітьми приносить іще одну користь – вона спонукатиме їх ділитися з вами своїми справжніми почуттями. Діти більш охоче ділитимуться проблемами й розповідатимуть про свої слабкості, якщо бачитимуть, що ви теж їх мали. Міркуватимуть так: «Мама не гніватиметься на мене, бо з нею таке також траплялося».
Як на мене, молитва – це особлива пора для батьків і дітей. Важливо, щоб під час молитви ви притуляли дітей до себе. Не поспішайте. Промовляйте слова справді від щирого серця. Відмовтеся від складних, вишуканих молитов і молитов, які знаєте напам’ять. Навчіть дітей молитви, яка пливе від серця, навчіть їх молитися за будь-якої потреби.
Покажіть дитині, що в житті покладаєтеся на безмежну любов і могутність Бога. Виробіть у собі вміння підпорядковувати Господу своє життя, і тоді навчите цього дитину.
Нехай молитва стане у вашому домі такою ж важливою подією, як похід до церкви чи на заняття з релігії. Знайдіть час на молитву перед тим, як сісти до столу. Використовуйте будь-яку нагоду для того, щоб відважно поділитися з дітьми своїми найпотаємнішими думками й почуттями про Отця Небесного. І діти навчаться чинити так само.
Покора перед Богом, яку ви сформуєте в дитини, обернеться подвійним добром, адже ви:
- Робите конкретні кроки, щоб навчити дитину приймати рішення, особливо щодо присутности Господа в її житті.
- Виконуєте роль авторитативних батьків, яких описав святий Павло в Посланні до Ефесян. Зверніть увагу, що я сказав «авторитативних», а не «авторитарних». Авторитативні батьки стоять на надійному ґрунті посередині між двома крайнощами – поблажливістю і деспотизмом. Як демонструє подана далі таблиця, ні поблажливі, ні деспотичні батьки не допоможуть дитині навчитися приймати рішення. Поблажливі батьки, роблячи все для дитини, позбавляють її почуття власної вартости й ініціятивности. А деспотичні відбирають у дитини почуття власної вартости й незалежности, роблячи занадто багато речей за неї.
Батьки-деспоти контролюють дитину, використовуючи автократичну владу, а такий метод приречений на поразку. Деспот може вважати, що його дитина дотримується правил, але насправді він робить себе відповідальним за вчинки дітей. Автократизм породжує бунт, бо підштовхує дитину до двох типів поведінки. Перший – це поведінка напоказ, призначена для батьків та інших важливих осіб. А другий тип поведінки виявляється тоді, коли дитина перебуває на самоті або в колі друзів. Повірте, ці два типи поведінки можуть кардинально відрізнятися один від одного.
Одне з нарікань, яке чую щотижня, звучить так: «Малий Фестус удома поводиться добре, а коли зустрічається з друзями, завжди знаходить якийсь клопіт на свою голову».
Коли визначаю, що батьки дотримуються автократичного й деспотичного стилю виховання, запитую їх лагідно: «На що ви сподіваєтеся? Ви позбавили дитину можливости приймати життєві рішення, бо найбільшу увагу приділяли контролеві, а водночас не навчили її бути незалежною і не прищепили упевнености в собі під час прийняття рішень».
Дім має бути тим місцем, де діти мають учитися приймати рішення, які стосуються їхнього життя, і де всі приймають наслідки цих рішень – чи правильних, чи хибних. Насправді дім – це вільний, безплатний університет, де діти вивчають життєву програму прийняття рішень. Кажу «вільний», бо Бог дав нам вільну волю. Можемо приймати власні рішення, включно з тим, чи прийняти Його пропозицію щодо спасіння й життя у вічній любові. Воля, якою втішаємося, є великим доказом того, як сильно Бог любить нас. Дім повинен віддзеркалювати Господню любов. Бог має владу над батьками, але водночас обдаровує їх свободою і любов’ю. Батьки мають владу над дітьми, але діти також мають право втішатися свободою і любов’ю.
| Деспотичні батьки | Авторитативні й відповідальні батьки | Поблажливі батьки |
| Приймають усі рішення за дитину. | Дають дитині вибір і вказівки. | Є невільниками дітей. |
| Використовують винагороди й покарання, щоб контролювати поведінку дитини. | Створюють нагоди, за яких дитина може приймати рішення. | Їхнім пріоритетом є дитина, а не подружній партнер. |
| Вважають себе ліпшими за дитину. | Запроваджують послідовну дисципліну, що ґрунтується на любові. | Позбавляють дитину почуття власної вартости й амбіцій, бо чинять за неї те, що вона може зробити сама. |
| Керують сім’єю залізною рукою; дають дитині мало свободи. | Роблять дитину відповідальною. | Забезпечують дитині диснеївські враження, все їй полегшують: виконують за неї домашні завдання, приймають рішення тощо. |
| Дозволяють, щоб учителем дитини була дійсність. | Дотримуючись непослідовного виховання, доводять дитину до бунту. | |
| Поважають дитину, зміцнюють її почуття власної вартости, внаслідок чого посилюється її почуття гідности й амбіції. |
Для декого з батьків це звучить грізно. Вони з усіх сил відстоюють своє право на контроль. Вважають, що без контролю дитина вислизне з їхніх рук, її скривдять, вона зійде на манівці тощо. Але якщо батьки заспокояться і трохи подумають, то зрозуміють, що в них немає іншого виходу – мусять дати дитині свободу. Я не стверджую, що треба занедбати дитину або дозволити їй бігати вулицею й загинути під колесами автомобіля. Однак в основі стосунків між дитиною і батьками має лежати прагнення батьків навчити дитину відповідальности й показати їй, як треба чинити в житті, а також бажання дати їй волю, щоб стала незалежною особою. Дитина все одно стане незалежною, тож замість придушувати й гальмувати цей процес, треба його прийняти і підтримати.
Ваша дитина невдовзі стане підлітком, а потім почне дорослішати і робити те, що їй подобається (і станеться це набагато швидше, ніж ви думаєте). Коли наші діти стануть підлітками, то зможемо покладатися лише на їхню любов і повагу. Можливо, нам здаватиметься, що маємо над ними владу й контроль, але ця ілюзія дуже швидко розвіється.
Я постійно зустрічаюся з батьками, які свого часу не дали дітям свободи. І тепер, коли діти стали підлітками й дорослими, пожинають гіркі плоди. У цій книжці я приділяю велику увагу тому, щоб допомогти вам навчити дитину якнайшвидше почати приймати мудрі рішення. У батьків не може бути прекраснішої мети в житті.