Як батько, я чітко усвідомлюю, що не завжди легко виявляти твердість і послідовно дотримуватися того, щоб спрацьовували природні та логічні наслідки. Іноді це може бути дуже болісно. Приміром, ви свідомо погодилися, щоб син поспав трохи довше, внаслідок чого він запізнився до школи. Відтак будуть нарікання, сльози й жаль, що, без сумніву, негативно вплине на домашню атмосферу і зробить її дуже нервовою.
Я часто застерігаю батьків, що розкаяння дітей буває не завжди справжнім – часом вони використовують його як ефективну зброю. Якщо дитина безперестанку порушує те саме правило або постійно виконує те саме завдання погано і щоразу перепрошує, то, можливо, використовує таке розкаяння як зброю. Дитина може думати: «Доки казатиму мамі, що шкодую про вчинене, доти досягатиму свого». Пам’ятайте: практична дисципліна завжди запитує про відповідальність. Розкаяння – це добре, але в багатьох випадках її замало. Наприклад, коли дитина зіпсує щось, не дотримавшись правила, що вдома не можна шаленіти, вона може розкаятися. Однак при цьому має відповісти за те, що знищила конкретну річ.
Те саме правило відповідальности має спрацювати, якщо дитина постійно запізнюється на вечерю. Можете прийняти вибачення раз або двічі, але втретє дитина має піти спати без вечері.
Пригадую дев’ятирічну дівчинку, з якою я провів кілька терапевтичних сесій. Вона дуже чекала на вихідні, які хотіла провести з подругою. Дівчина планувала заночувати в товаришки, поснідати там, а потім їх мала кудись зводити мама.
Але в дівчинки були домашні обов’язки, які вона мала виконати максимум у п’ятницю ввечері. Мама наперед визначила їй ці обов’язки й термін виконання.
П’ятниця минула, й увечері донька нагадала мамі, що вже пора їхати до подруги. Однак дівчинка не виконала доручень. Насправді за більшість із них вона навіть не бралася. Тож мама спокійно промовила:
– Люба, мені дуже шкода, але ти не зможеш поїхати до подруги.
Зрозуміло, що після цього донька зробила сцену і розплакалася, але коли емоції вляглися, дівчинка повернулася до столу і, хлипаючи, запитала:
– Але чому, матусю?
Мама спокійно відповіла:
– Бо ти не зробила того, що мала. Мені дуже прикро, але мусиш залишитися вдома й повністю виконати свої обов’язки.
Після цього відбулися дуже важливі речі, що зацікавлять батьків, які замислюються над тим, щоб почати використовувати практичну дисципліну. З усією хитрістю, якою, здається, володіють діти, дев’ятирічна дівчинка почала мучити маму:
– Мамо, але ж ти не казала мені, що це обов’язково треба зробити! Чому ти мене не попередила?
Бачите, як легко створити маленьку потвору або, якщо волієте, маленького стерв’ятника? Діти вміють скручувати нас у баранячий ріг і викликати почуття провини. Знають безліч способів підлеститися, прибіднитися чи навіть підкупити нас. Хоча все це – повна нісенітниця! Донька чудово знала, що і доки мала зробити. Єдина відмінність цієї ситуації полягала в тому, що ніколи раніше мама так рішуче не вимагала від неї виконання правил.
І саме тут ми дійшли до суті практичної дисципліни. Настане мить, коли треба буде твердо дотримуватися визначених правил, що викличе сльози, звинувачення і намагання переконати у своїй правоті. У такій ситуації батьки часто замикаються в шкаралупі провини і поблажливости та поступаються або зодягаються в обладунки деспотизму. Однак жодне з цих рішень не принесе бажаного ефекту.
Натомість треба зробити те, що вчинила ця матір. Вона діяла спокійно, але рішуче. Була твердою, але ніжною. Звичайно, у ті вихідні її дев’ятирічна донька не відчувала до неї надто великої любови. Однак мамі в тій ситуації більше важило навчити доньку відповідальности, ніж відчувати її любов. Щоб навчити дитину відповідальности, часом мусимо «потягнути за килим» і дозволити впасти.
Ефективна практична дисципліна дасть вам змогу більше зосередитися на опануванні своїх емоцій і досягти того, щоб вони не запанували над вами. Певна річ, легше це сказати (або, як я, написати), ніж зробити, коли бачите розбите вікно або вазу. Нелегко запанувати над емоціями, коли донька повертається додому пізно й поводиться так, наче вже всі розуми поїла, або коли з’ясовуєш, що чотирирічний Клетус купає свою дворічну сестричку в унітазі. Та все одно вибух гніву нічого не вирішить. Чесно кажучи, за ті випадки, коли втрачаємо панування над собою й перестаємо дисциплінувати з ніжністю, ми мали б просити в дітей пробачення. Зробити таке нелегко, але це може стати діяльним, практичним виконанням науки Христа, Який казав «прощати, як Бог вам простив» (пор.: Еф. 4:32 і Кол. 3:13).
У будь-якій ситуації саме батьки мають оцінювати те, що діється, й вирішувати, що робити далі. Ключем до ефективної взаємодії з дітьми є хвилина роздумів, яка конче потрібна усім батькам перед тим, як почнуть діяти. Я чітко усвідомлюю, що це не завжди легко, особливо якщо зважити на те, що практична дисципліна вимагає рішучих дій, а не зволікання. Але в будь-якій ситуації варто якусь хвилю подумати над тим, що насправді відбувається і що варто робити (якщо треба, усамітніться або виведіть дітей із приміщення, де розгортаються події). Хвилина роздумів зменшує можливість вчинків, спровокованих гнівом, і збільшує ймовірність застосування ефективного дисциплінарного рішення.