Як самотня мати, ви звикли самостійно задовольняти потреби дитини. Це дуже швидко може перетворитися на надмірну опіку і пробудити у вас бажання захистити дитину від дійсности. До того ж самотні батьки часто відчувають провину за те, що їхні діти опинилися в ситуації, яку аж ніяк не можна назвати омріяною. Тому хочуть компенсувати це дітям, вберігши їх від додаткових страждань.
Але ключем до практичної дисципліни є потреба навчитися протистояти дійсности, котра, як відомо, буває болісною. Знаю, нелегко, коли дитина принесла зі школи погану оцінку з історії, бо дивилася телевізор замість писати реферат. Але це не означає, що ви маєте допомагати їй. Наступного разу вона вчинить мудріше. Важко дивитися, як сина не хочуть брати до футбольної команди, але це не означає, що ви маєте телефонувати до тренера і скаржитися. Наступного року син докладе більше зусиль або ж знайде заняття, яке більше цікавитиме його.
Дійсність справді є дуже доброю і вимогливою вчителькою. Захищати від неї дитину – ведмежа послуга. Переборіть спокусу вирішувати за дитину всі її проблеми. Нехай хоч трохи сама пізнає дійсність.
Не шукайте надмірної підтримки в дітей
Самотні батьки часто намагаються перекласти на дітей частину обов’язків подружнього партнера. Якщо йдеться лише про те, щоб дитина виносила сміття, то все гаразд. Але остерігайтеся, щоб ви не почали використовувати дитину як свого повірника. Найчастіше так буває тоді, коли йдеться про дітей-одинаків. У такій ситуації утворюється своєрідний союз – «ти і я проти світу». Регулярно виливати свої почуття – це дуже спокусливо. Однак така ситуація може призвести до порушення практичної дисципліни внаслідок зменшення авторитету матері. Бо якщо однієї миті ви – споріднена душа, то важко наступної перетворитися на особу, яка дисциплінує дитину. Я не забороняю бути з дітьми щирими і втішатися їхнім товариством. Навпаки! Але пам’ятайте, що ви – мама.
Не забувайте, що ваша дитина – це лише дитина. А багато ваших почуттів за своєю природою є дорослими – складними і суперечливими. Дитина не готова пізнавати й розуміти їх. Ви, можливо, відчуєте полегшення, скинувши на неї тягар зі своєї душі. Однак цей тягар ляже на дитину, і вона може під ним упасти. Якщо переживаєте через гроші, мрієте владнати особисте життя або маєте претензії до колишнього чоловіка – збережіть все це в собі або (ще ліпший варіянт) знайдіть когось дорослого, з ким можна поговорити про це.
Якщо маєте кількох дітей, то, найімовірніше, спробуєте знайти опору в найстаршій дитині, щоб вона допомагала опікуватися молодшими. У цьому немає нічого поганого – ми з дружиною часто так робимо (щоправда, нам це вдається через значну різницю у віці дітей). Однак остерігайтеся того, щоб не звалити на плечі найстаршої дитини надто багато обов’язків. Вона не може замінити батька. Дайте дитині змогу виробити в собі природні здібності лідера, однак батьківську відповідальність залиште собі.
Стежте за діями бабусь і дідусів
Одного разу я мав справу з тридцятип’ятирічною самотньою матір’ю двох дітей віком дванадцять і десять років. Її батьки вирішили за власний кошт запросити всю родину до Диснейленду. То був чудовий подарунок, але жінку він трохи бентежив. Я погодився з нею. Подарунок був дуже милий, але й небезпечний.
Зробивши таке, дідусь і бабуся вчинили б, як батьки. Вони вирішили б усе за свою дорослу доньку та її дітей.
А під час прогулянки це вони керували б усім. І чого це навчило б дітей?
Можливо, ви не бачите нічого поганого в тому, щоб дідусь і бабуся оплатили подорож до Диснейленду. Справді, це могла б бути чудова ідея, якби вони мимоволі не використали ситуації, щоб почати керувати донькою та її дітьми. Вони, мабуть, почувалися винними в тому, що донька вже тричі пережила розлучення (напевне, припустилися якоїсь виховної помилки). Зрештою перестали довіряти їй у тому, що стосувалося виховання її власних дітей, і вирішили взяти відповідальність на себе. (Вони вже протягом двох чи трьох тижнів опікувалися дітьми, коли доньці потрібен був відпочинок).
Бабуся й дідусь були милі, але хотіли контролювати доньку, а вона дозволяла їм це робити. Коли вас постійно виручають, звикаєте до думки, що самі собі не дасте ради.
Я порадив, що найліпше буде мамі виконувати належну їй батьківську роль, а дідусь і бабуся нехай підтримують її в цьому. А подорож до Диснейленду не утверджувала її в цій ролі (якщо справді хотіли допомогти, могли дати доньці гроші, щоб вона сама поїхала з дітьми).
Ця історія стосується багатьох неповних родин. Дідусі й бабусі – часто під впливом невиразного почуття провини (і, звичайно ж, бажаючи допомогти) – привласнюють собі роль батьків. А самотня матір, якій і так нелегко дати собі раду з життям, дозволяє їм це зробити. Однак це пастка, яка підважує ваш авторитет у сім’ї. Батьки самотньої жінки мають допомагати зміцнити повагу між нею та її дитиною. Дідусі й бабусі можуть допомагати, але не повинні брати керування у свої руки.