Типові проблеми виникають у багатьох сім’ях тоді, коли дітей треба класти спати. Діти часто відмовляються йти до ліжка, а опинившись під ковдрою, не можуть заснути.
Щоб успішно вирішити проблему, яку дитина формулює у вигляді запитання «Чи можна ще не лягати спати?», треба вдатися до стандартного методу практичної дисципліни, тобто до безпосередніх і швидких дій. Не сперечайтеся і не ведіть переговорів. Натомість заявіть: «О восьмій маєш бути в ліжку» (або в іншій годині, котру ви визначили). І дотримуйтеся цього рішення.
Якщо ж ідеться про молодших дітей, то можете привчити їх до читання казки або молитви перед сном. Але коли цей ритуал закінчено, накрийте дитину і зачиніть двері. Час спати.
Владна дитина випробовуватиме вас: може кричати, нарікати або вередувати якось по-іншому. Я зустрічав батьків, в яких діти могли верещати по чотири години. Це може сильно дратувати і врешті ослабити волю батьків. Однак вони не досягнуть добрих результатів, якщо майже через дві години піддадуться і підуть подивитися, що діється в дитячій кімнаті. Тоді дитина зрозуміє: якщо верещати – рано чи пізно хтось із батьків капітулює.
Якщо вам важко виробити спеціяльний ритуал, після якого дитина засинала б, спробуйте використати магнітофон, що автоматично вимикається. У найближчій книгарні можуть продавати авдіокнижки з казками або оповіданнями, які допоможуть дитині перенестися в країну снів.
Та хоч би які методи ви використовували, завжди пам’ятайте кілька головних правил:
- Складіть список систематичних дій, які треба щодня виконувати перед сном.
- Нехай прослуховування казок буде останнім, що робить дитина перед сном.
- Коли дитина вже лежить під ковдрою, під жодним приводом не відчиняйте дверей до її кімнати.
- Якщо дитина з якоїсь причини встала, нехай вдруге лягає спати сама. Коли зрозуміє, що вечірнього ритуалу ви не повторите, ймовірно, наступного разу не вставатиме.
- Після молитви ви маєте чудову нагоду, вкладаючи дитину, порозмовляти з нею про те, що трапилося впродовж дня (і в дитини, й у вас). Не поспішайте, коли закутуєте дитину і молитеся з нею. Адже ця мить – ваш щоденний шанс виявити свою любов. Не поспішайте, щоб переглянути якусь телепередачу. Дитина важливіша.
Старші діти (від семи років) вдаватимуться до різних прийомів, щоб тільки не піти спати (особливо тоді, коли має розпочатися якась цікава телепередача). Торгуватимуться, наче продавці вживаних автомобілів, щоб видушити з вас хоча б кілька додаткових хвилин. Не дайте втягнути себе в цю гру. Укладіть чітку домовленість: «Якщо не підеш спати у визначений час, то протягом кількох наступних вечорів лягатимеш раніше». Або: «Якщо не підеш спати у визначений час, то впродовж тижня не дивитимешся улюбленої телепередачі». Основне – не піддаватися і не вагатися. Будьте милою і приязною, але дійте, як генерал Уліс С. Ґрант[1]. Його гасло звучало так: «Беззастережна капітуляція».
Але припустімо, що діти лягли спати порівняно спокійно, та через кілька хвилин з їхньої кімнати починає долинати дивний шум. (Це типова проблема для сімей, в яких двоє дітей мають спільну кімнату.) Це не дає вам спокійно порозмовляти з чоловіком, переглянути телепередачу або почитати газету. Стукіт і вигуки занадто гучні. І знову ситуація змушує вас діяти – безпосередньо і швидко. Який маєте вибір?
Можете скористатися способом, який я сам колись часто застосовував. Однак потрібно дотримуватися здорового глузду й діяти дуже обережно. Якось наші маленькі дівчатка, Голлі та Кріссі, не могли заснути. Коли я почув це, вони, не встигнувши й оком кліпнути, опинилися на відкритій веранді, де панували не надто сприятливі погодні умови (у Тусоні часто дощить). Дівчатка постояли на веранді рівно півтори хвилини, і тоді я дозволив їм повернутися назад. Після цього дівчатка лягли спати тихенько, без жодного зволікання і вередування.
Якщо вам здається, що виставляти дітей на короткий час за двері – це занадто радикально, або неможливо зі суто практичних причин, то ось вам інші ідеї: виведіть їх із кімнати і відведіть до іншого приміщення – кухні, господарського приміщення або до ванної. Скажіть, що вийдуть звідти, коли помиряться. За жодних умов не можуть мати доступу до телевізора, радіоприймача або якихось іграшок чи технічних пристроїв, що викликають зацікавлення. Ідеться про те, щоб діти сіли на окремі крісла і мали вільний час, щоб порозумітися.
Інший спосіб – розділити дітей. Якщо одна дитина є очевидним винуватцем, заберіть її з кімнати і відведіть до іншого приміщення. Тут дитина теж має сидіти на кріслі впродовж п’яти чи десяти хвилин, поки не дозволите їй спокійно повернутися до ліжка.
У крайньому разі можна дитину набити. Та все ж існує шанс, що вдасться обійтися без прочуханки. Коли почнете діяти, у дітей, найімовірніше, переважить бажання заспокоїтися. Вовтузитися і хихотіти в ліжку – це добра забава.
Натомість сидіти одне навпроти одного в кімнаті – ні. Спробуйте виробити власні методи впливу на дітей, використовуючи дії, а не слова, щоб дати собі раду з ліжковими битвами. Існує чимало методів, що ґрунтуються на позитивній дисципліні і дають змогу уникнути ігор, в які діти хочуть вас втягнути, спонукаючи до попереджень, нагадувань чи навідувань до їхньої кімнати з проханням заспокоїтися.
Діти мають зрозуміти, що пора сну – це обов’язкова до виконання річ, а не щось, про що можна вести переговори. Можуть протестувати: «Але я не хочу спати». Скажіть на це: «Добре, ти не хочеш спати, але настав час, тому йди до ліжка». Нехай знають, що наприкінці дня мама і тато потребують трохи часу тільки для самих себе – для розмови або чогось іншого.
[1] Уліс Сімпсон Ґрант (1822-1885) – американський політичний і військовий діяч, полководець військ Півночі в роки Громадянської війни в США, генерал армії (1866-1868), 18-й президент США (1869-1877) . – Прим. пер.