Добрими батьками можна бути лише настільки, наскільки ми є батьками для себе самих, коли ніжно пестимо в собі дитину, якою ми були, коли приймаємо досвід минулого, перетворюючи травми дитинства на джерело життєдайної енергії.
Саме так змінюється саме поняття виховання.
Виховувати не для того, щоб знищити частину особистости дитини, а для того, щоб сприяти цілісному розвитку особи.
Виховувати – означає відкрити дитині її ж особистість, емоції та серце… Її неповторність та унікальність.
Виховувати – це прагнути самостійности та розвитку потенціялу дитини.
Батьки не повинні прогинатися під дитину, вони повинні допомагати та сприяти її психологічному зростанню, зробити так, щоб у світ вийшла справжня природна особистість.
Тому батьки повинні бути особами, що впевнено йдуть шляхом духовного та психологічного зростання, шукачами сенсу та прочанами духу.
Саме тому батьками не стають у мить біологічного народження, адже йдеться про подорож, яка починається змалку. Наскільки ми зможемо побороти наші неврози, настільки зможемо передати нашим дітям спокій та гармонію.
Жорстокий дорослий був дитиною, яку часто били.
Дорослий, який не вміє любити, був дитиною, яку не любили.
Дорослий, який має занижену самооцінку, був дитиною, яку не цінували.
І навпаки, спокійний дорослий був дитиною, яку виховували в спокійній атмосфері.
Дорослий, який може зрозуміти та пробачити, був дитиною, якій пробачали.
Дорослий без комплексів був вдячною дитиною, яку підбадьорювали та цінували.
Той, хто навчився бути батьком і матір’ю для себе, не боїться самотности.
Він ніколи не перебуває на самоті.
Адже має себе.
Він віднаходить упевненість у позитивній постаті батька, яку асимілював.
Віднаходить привітність у позитивній постаті матері, яку також зміг асимілювати.
Отож, він створив у собі місце, де завжди знайде силу жити та відповідально ставитися до життя. Він вбив відчуття неповноцінности, безпорадности та неадекватности. Він не відчуває жодної потреби володіти іншими чи маніпулювати ними.
Лише той, хто почувається невпевненим, слабким, шукає назовні те, чого не може знайти всередині себе: любов, підтвердження своєї важливости…
Труднощі, які зустрічаються в міжособистісних взаєминах, часто є труднощами, які людина має в стосунках зі собою. Наприклад, надмірне споживання їжі відображає значну потребу психологічного афективного задоволення; так як і тенденція ототожнюватися з іншим свідчить про відчуття покинутости і непотрібности, що корінням сягає дитинства.
Постійне відродження
Звичайно, страждання та психологічні травми дитинства залишають глибокі шрами, але вони можуть також надати зміст та значення нашому дорослому життю.
Відродитися – означає не усунути, а зрозуміти і прийняти себе.
А для цього необхідно не забувати, а дотримуватися дистанції від страждань.
І вміти пробачати.
Всі про це говорять, але мало хто вміє прощати, що стає можливим лише після емоційного афективного віддалення від певної особи чи ситуації.
Якщо ми хочемо стати людьми, для яких типовою є самоповага, ми повинні переосмислити нашу особисту історію, починаючи з дитинства, без відчуття провини, уникаючи суджень та звинувачень.
Ми повинні повернутися, щоб проінтерпретувати наше минуле, щоб нарешті набути цілісности та взяти відповідальність за повноту і гармонію свого існування.
Рости – означає постійно оновлюватися.
Рости – це черпати енергію навіть із поразок, болю та страждань.
Опрацювати належним чином наше болісне дитинство можна лише завдяки чутливості та прагненню жити.
Адже навіть емоції, які сягають корінням нашого дитинства, нехай і нелегкого, можна змінити та преобразити.
Наприклад, відчуття гніву щодо когось із батьків залишається без змін лише за умови, що ми цього хочемо. Щойно ми переосмислимо цю нашу емоцію, приймемо її і зрозуміємо – вона відразу ж втратить свою силу і поступиться іншим емоціям.
Дозволяючи нам таким чином відродитися.
Бути чесними з дітьми
Бути чесними з дітьми – означає сприяти їхньому зросту без багатозначностей та плутанини.
Коли, наприклад, мама після того, як дасть ляпаса дитині, не приховує, що вона піддалася емоціям, що зумовлені її особистим життям (злість на співпрацівників, сварка з чоловіком, щоденні переживання), а сама дитина тут ні до чого, то це дозволить дитині зростати спокійно та закладе добрі підвалини для віри в себе та спокійного життя, що заслуговує на повагу.
Без плутанини.
Без зайвих відчуттів провини.
Без відчуття неповноцінности.
Без істини не існує любови.
І як би там не було, діти інтуїтивно знають усе про батьків, навіть найприхованіші речі. Для того, щоб вони вижили, не почувалися покинутими чи забутими, повинні перейняти все від батьків, пізнати їх, вивчити їх та спостерігати за ними в найменших дрібницях.
Зазвичай діти знають батьків набагато краще, ніж ці батьки знають себе.