Усередині Нового Заповіту євангельські блаженства зазнали різного розвитку та різного застосування залежно від богослов’я кожного євангелиста і відповідно до потреб спільноти, для котрої кожен євангелист це писав. Біблійні екзегети розрізняють три послідовні фази цього процесу розвитку: початкова фаза, що складається з блаженств, котрі, як припускають, першопочатково сформулював Ісус упродовж Його земного життя; проміжна фаза, представлена усною традицією, котра передувала написанню Євангелій, де вже було здійснено першу інтерпретацію блаженств; і на кінець – фінальна фаза, котра власне дійшла до нас в Євангеліях від Луки і Матвія, тексти котрих ми подамо нижче у вигляді порівняльної таблиці. У такому ключі описує цей процес Дюпонт у його монументальній праці про блаженства, головні висновки котрої я матиму нагоду представити – а часом з ними полемізувати – під час цих роздумів.
Пам’ятаючи про цю характерну ознаку блаженств, тобто беручи до уваги їхній розвиток, ми також і в наш час можемо читати блаженства у світлі нових ситуацій, в яких ми живемо, враховуючи, однак, те, що інтерпретації євангелистів є натхненими Святим Духом, а тому є нормативними для всіх і назавжди, тоді як сьогоднішні інтерпретації не мають такої прерогативи.
До блаженств можна застосувати те, що св. Григорій Великий каже про все Святе Письмо: «cum legentibus crescit»[1], тобто зростає разом з тими, що його читають, постійно відкриває своє нове застосування і щораз багатший зміст залежно від нових вимог і питань, у контексті котрих його читають. Власне в цьому дусі я маю намір провадити роздуми стосовно блаженств, тобто намагаючись просвітити життя перспективою блаженств і пролити світло на блаженства, відштовхуючись від життєвого досвіду.
В Євангелії від Матвія сказано, що Ісус, аби проголосити блаженства, вийшов на гору. Отже, і ми в наших роздумуваннях вчинимо докладно так само. Кожне роздумування буде ніби підйомом на одну сходинку в намаганні піднятися на цю гору, яка складається з «восьми уступів».
| Євангеліє від Матвія (5:3-12) | Євангеліє від Луки (6:20-26) |
| Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне.
Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони. Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені. Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть. Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть. Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть. Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами.
|
Блаженні убогі, Царство Боже бо ваше. Блаженні голодні тепер, бо ви нагодовані будете. Блаженні засмучені зараз, бо втішитесь ви. Блаженні ви будете, коли люди зненавидять вас, і коли проженуть вас, і ганьбитимуть, і знеславлять, як зле, ім’я ваше за Людського Сина. Радійте того дня й веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах. Бо так само чинили пророкам батьки їхні. Горе ж вам, багатіям, бо втіху свою ви вже маєте. Горе вам, тепер ситим, бо зазнаєте голоду ви. Горе вам, що тепер потішаєтеся, бо будете ви сумувати та плакати. Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре, бо так само чинили фальшивим пророкам батьки їхні! |
[1] Gregorio Magno, Commente morale a Giobbe, 20,1 (CC 143 A, p. 1003) (Св. Григорій Великий, Коментар на книгу Йова).