Найкращою екзегезою блаженства вбогості є життя Христа. Немає сумнівів, що тут йдеться про матеріальну вбогість Христа. Сенс цього такий: Христос, будучи (в стані) багатим, задля нас став бідним матеріально, щоби збагатити нас духовно. Св. Тома Аквінський коментує: «Він зносить матеріальну вбогість, щоб дарувати нам духовне багатство»[1]. Справді, Він не прийшов, аби зробити людей багатшими земними благами, але натомість, щоб зробити їх Божими дітьми та спадкоємцями вічного життя. Убогість Христа має насамперед конкретний аспект, екзистенційний, що супроводжує Його від народження аж до смерті. Блаженна Анджела з Фоліньйо має дуже глибокий уривок стосовно цієї вбогості Спасителя:
«Убогість має три способи своєї реалізації. Перший ступінь досконалої вбогості Христа полягала в тому, що Він хотів жити як убогий і бути вбогим від усіх тимчасових речей цього світу. Він не бажав для Себе ані будинку, ані землі, ані виноградника, ані будь-якої власності, ані грошей чи фондів. Він був бідним, голодним, спраглим, потерпав від спеки та холоду, втоми, від усякої нужди і потреби. Не мав вишуканих і цінних речей…
Друга вбогість полягала в тому, що Він бажав бути вбогим у родичах і друзях… Третя вбогість полягала в тому, що Він хотів вийти сам з Себе, хотів стати вбогим на власну божественну силу, на Свою мудрість і на Свою славу»[2].
Отже, бідний на речі, бідний на підтримку, бідний на престиж. Ця третя вбогість є найглибшою з усіх, оскільки заторкує сферу буття, екзистенції, а не лише посідання. Для Христа вона полягає у факті стати людиною, щоб скинути з Себе, якщо не Свою божественну природу, то принаймні все те, що ця природа могла б вимагати для себе в царині слави, багатства і величі. Святий Григорій Ниський каже: «Що ж є для Бога вбогішим, аніж образ раба? Що є покірнішим, аніж сопричастя з нашою природою?»[3]. У Христі сяє вбогість у своєму найвищому образі: це не є «бути» вбогим (ним можна стати вимушено або ж успадкувати цей стан), але «зробитися» вбогим, і то зробитися вбогим заради любові, аби вчинити багатими інших.
Проте стосовно матеріальної вбогості Ісуса, ймовірно, існують спільні місця, які потрібно перевірити на основі ретельнішого вивчення Євангелій. Наскільки ми можемо про це судити, Ісус, за Своїм соціальним статусом, не належав до тогочасного пролетаріату, тобто до найнижчого класу суспільства. Він був ремісником і заробляв на життя Своєю працею, що було краще, ніж праця найманого робітника. Також і впродовж публічного служіння, престиж равина, який Він мав, запрошення, які Він отримував навіть від заможних людей, дружні стосунки, які були в Нього, наприклад, з Лазарем і його сестрами, допомога, яку Він отримував від деяких жінок, що володіли статками (див. Лк. 8:2 і наст.), – це речі, які не дають нам розглядати Ісуса як останнього з убогих. Фразу: «Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, Син же Людський не має ніде й голови прихилити!» (Лк. 9:58), можна пояснити радше беручи до уваги стиль Його життя як мандрівного проповідника, без постійного житла, аніж думаючи про брак даху над головою, хоча й цього не можна відкидати.
З суто матеріального погляду, у Його час, звісно, існували люди бідніші за Нього, цілі маси знедоленого народу, котрим Він співчував, бачачи їх «змученими та розпорошеними» (див. Мт. 9:36). Навіть і серед Його майбутніх учнів, наприклад серед певних аскетів і пустельників, були такі, що перевищуватимуть Учителя в строгості життя і в суто матеріальній убогості.
Непорозуміння походить від приписування надмірної цінності зовнішнім та матеріальним проявам бідності. Ісус ніколи не претендував на першість в убогості; натомість Він претендував на першість у любові, кажучи, що ніхто неспроможний любити більше, ніж той, хто віддає своє життя за власних друзів (див. Ів. 15:13). Він був вільний навіть супроти Своєї вбогості, як був вільним в їжі та в питті, аж до того, що набув слави, не дуже цим переймаючись, п’яниці й ненажери. Стосовно аскези, Предтеча був у цьому набагато строгіший за Нього.
Ісус не потрапив у пастку, в яку згодом потрапили деякі з Його наслідувачів, – пастку абсолютизації матеріальної вбогості, вимірюючи нею ступінь досконалості, і таким чином вони доходили до того, що ставали багатими на найгіршу річ, яка може існувати: багатими собою і своєю справедливістю. Не можна надавати абсолютної вартості матеріальним речам – цю межу не можна переступати. Скільки би хтось не бажав бути бідним, він завжди відкриє, що знайдеться хтось бідніший за нього. Матеріальна вбогість є бездонною.
Що надає релігійної цінності вбогості – це причина, з якої її вибрали, а у випадку Ісуса причиною є любов: «Бо ви знаєте благодать Господа нашого Ісуса Христа, Який, бувши багатий, збіднів ради вас, щоб ви збагатились Його убозтвом» (2 Кор. 8:9). Дар є цінним насамперед тоді, коли він є плодом самозречення, коли відмовляєшся від того, що тобі дарується. І Слово Боже в певний спосіб відмовилося від свого божественного багатства, аби змогти стати одним з нас. Божа вбогість є виразом Його agape, тобто виразом того, що Він є «любов’ю». Філософи кініки в часи Ісуса жили в дечому в радикальнішій, ніж Ісус, матеріальній убогості, але вона не була натхненна любов’ю до людей; вона була радше викликом, кинутим людям у лице, щоби продемонструвати незалежність і вищість людини над природою і над речами.
[1] Св. Тома Аквінський, Сума богослов’я, III, q 40, а. 4.
[2] Il libro della beata Angela da Foligno, Quaracchi, Grottaferrata 1985, c. 642 (Книжка блаженної Анджели з Фоліньйо).
[3] Св. Григорій Ниський, Проповіді на блаженства, 1 (PG 44,1201В).