У Біблії говориться також і про інший плач, над яким ми повинні поміркувати: це не є плач над іншими, але над собою. Про нього говорять пророки. Наприклад, старозавітній пророк Єзекіїл доносить до нас видіння, яке він мав одного дня. Могутній голос Бога говорить таємничому чоловікові, що був одягнений у льняну одежу і що при боці в нього був писарський прилад: «Перейди серединою міста, серединою Єрусалиму, і зроби знака на чолах людей, що зідхають та стогнуть над усіма тими гидотами, що робляться в його середині» (Єз. 9:4).
Теперішнім часом Церква «плакала і зітхала» від гидотних вчинків, скоєних в її лоні деякими її священиками і пастирями. Вона заплатила дуже високу ціну за випадки педофілії серед духовенства. Церква відразу застосувала заходи, запровадивши суворі правила, аби запобігти повторенню подібного. Але настав час зробити також щось інше: плакати перед Богом, засмучуватися, як засмучується Бог через образу, заподіяну Тілу Христа, і ганьбу, вчинену «найменшим Його братам». Це є умовою для того, щоб із всього цього зла змогло справді вийти добро і запанувало примирення народу з Богом і з власними священиками.
«Засурміть на Сіоні в сурму, оголосіть святий піст, скличте зібрання! Зберіте народ, оголосіть святі збори… Між притвором та жертівником нехай плачуть священики, слуги Господні, хай молять вони: Змилуйся, Господи, над народом Своїм, і не видай на ганьбу спадку Свого, щоб над ним панували погани. Нащо будуть казати між народами: Де їхній Бог?» (Йоіл 2:15-17).
Ці слова пророка Йоіла містять заклик і до нас. Чи не можна було б зробити те ж і сьогодні: призначати день для посту і покаяння, принаймні на місцевому і національному рівні, там, де проблема мала більші масштаби, щоб привселюдно виявити покаяння перед Богом і солідарність із жертвами?
Але ми не можемо залишити без обнадійливого слова також нещасних наших братів, які стали причиною цього зла. Стосовно випадку кровозмішення, що трапився в громаді Коринту, апостол Павло дає вирок: «Віддати такого сатані на погибіль тіла, щоб дух спасся Господнього дня» (1Кор. 5:5). Наміром апостола Павла було радше спасіння грішника, ніж його покарання.
Ці наші брати були позбавлені всього: священства, честі, свободи. І ніхто не знає з певністю справжній ступінь їхньої моральної відповідальності, яку вони мають в окремих випадках; вони стали останніми, відкинутими. Якщо вони в цій ситуації, осяяні благодаттю, зажуряться через спричинене ними зло, прилучать свій плач до плачу Церкви, тоді блаженство засмучених миттєво стане їхнім блаженством. Вони могли би бути близькими до Христа, Який є приятелем останніх більше, ніж приятелем багатьох інших, зі мною також, багатих на власну респектабельність і, можливо, схильних як фарисеї, засуджувати чужі помилки. Це, звичайно, не відкидає, що потрібно робити все можливе і співпрацювати на всіх рівнях з цивільним правосуддям для того, щоб ці скандали більше не повторювалися, і намагатися підтримати також духовно жертв таких зловживань.