Блаженство лагідності набуло надзвичайної важливості в диспутах про релігію і насильство після того, що сталось 11 вересня. Воно нагадує нам, християнам, насамперед те, що Євангеліє не залишає місця сумнівам. У ньому не міститься закликів до ненасильства, перемішаних із закликами протилежного змісту. Християни могли, у певні епохи, відійти від основної лінії Євангелія, але джерело залишається чистим і прозорим, і Церква може знову і знову черпати із нього натхнення в кожну епоху, з упевненістю знайти там лише істину і святість.
Євангеліє каже, що «хто не ввірує засуджений буде» (Мр. 16:16), але осуджений на небі, не на землі, осуджений Богом, а не людьми. «А коли будуть вас переслідувати в однім місті, – говорить Ісус, – утікайте до іншого» (Мт. 10:23). Він не каже: «Знищіть його вогнем і мечем». Одного разу два Його учні, Яків та Іван, будучи неприйнятими в якомусь самаритянському селі, сказали до Ісуса: «Господи, хочеш, то ми скажемо, щоб огонь зійшов з неба та винищив їх?», але Ісус, «обернувся до них, їм докорив». Багато манускриптів подають також тон докору: «Ви не знаєте, якого ви духа. Бо Син Людський прийшов не губить душі людські, а спасати» (Лк. 9:54-56).
Відомий вислів «заставте їх увійти» (compelle intrare), яким св. Августин, хоча неохоче[1], але виправдовує своє схвалення імперських законів проти донатистів[2], і що згодом знадобилося для виправдання застосування примусу стосовно єретиків, походить із очевидного перебільшення євангельського тексту внаслідок буквального, механічного тлумачення Біблії.
Цей вислів Ісус вклав в уста чоловіка, що приготував велику гостину, і після того, як гості відмовилися прийти, сказав слугам йти на майдани й вулиці міста і «привести сюди вбогих, і калік, і сліпих, і кривих» (див. Лк. 14:15-24). Очевидно, що в цьому контексті примушувати не означає нічого іншого, як виявляти люб’язну наполегливість. Вбогі та каліки, як і всі нещасливі, могли б почуватись незручно, ввійшовши до палацу в такому стані, в якому вони були. Перемагайте їхній опір, каже господар, скажіть їм, щоб не боялися увійти. Скільки разів, у схожих обставинах, ми самі казали: «Він змусив мене це прийняти», добре знаючи, що в цих випадках, наполегливість є знаком доброзичливості, а не насилля.
У книзі «Слідство стосовно Ісуса», яка наробила в Італії стільки шуму, Ісусові приписується вислів: «А тих ворогів моїх, які не хотіли, щоб царював я над ними, приведіте сюди, і на очах моїх їх повбивайте» (Лк. 19:27), роблячи з цього висновок, що «на такі вислови спираються прихильники «священної війни»[3]. Мусимо уточнити, що Лука не приписує ці слова Ісусові, але цареві з притчі, та, як відомо, не можна переносити повною мірою на реальність всі деталі притчі, і в будь-якому випадку їх треба переносити з матеріального плану на духовний. Метафоричне значення тих слів є таким, що прийняти або відкинути Ісуса не буває без наслідків. Це питання життя або смерті, але життя і смерті в духовному розумінні, а не фізичному. І священна війна тут зовсім ні до чого.
[1] Св. Августин, Листи, 93, 5: «Спершу я дотримувався переконання, що ніхто не мусить бути насильно проваджений до єдності з Христом, але що треба діяти лише словом, змагатися дискусією, переконувати розумом».
[2] Див. Св. Августин, Листи, 173, 10; 208, 7.
[3] С. Аugias – М. Реsce, Inchiesta su Gesù, Mondadori, Milano 2006, с. 52.