Ще одне спостереження, перш ніж закінчити. По своїй природі блаженства зорієнтовані на практичне застосування. Вони закликають до наслідування Христа і наголошують на вчинках людини. Існує, однак, небезпека зневіритися, усвідомлюючи, з одного боку, свою нездатність сповнити їх у власному житті та, з іншого боку, бачачи глибоке провалля, котре відділяє ідеал від практики. Тут було б корисно згадати те, яку ціль Лютер приписував блаженствам, а саме: спонукати грішника до визнання власного безсилля і засвоєння чеснот Христа.
Блаженства, як вже говорилося, є автопортретом Ісуса. Він усіх їх пережив у Своєму земному житті й то на найвищому рівні; але – і в цьому полягає Добра Новина – не пережив їх тільки задля Себе, а також заради всіх нас. Щодо блаженств, ми покликані не тільки наслідувати, але також їх засвоювати. У вірі ми можемо почерпнути з лагідності Христа, з Його чистоти серця і всіх інших Його чеснот. Ми можемо молитися за те, щоб нам було даровано лагідність, так як молився св. Августин за дар цнотливості: «О, Боже, Ти наказуєш, щоб я був лагідним. Дай мені те, що мені наказуєш, і наказуй мені те, що бажаєш»[1].
«Отож, зодягніться, як Божі вибранці, святі та улюблені, у щире милосердя, добротливість, покору, лагідність [рrаиtеs], довготерпіння» (Кол. 3:12), – пише апостол Павло до колосян. Покора і лагідність є немов би одежею, яку Христос для нас заслужив і яку, у вірі, ми можемо одягнути. Тут, очевидно, не йдеться про те, аби ми були цим звільнені від застосування лагідності на практиці, але навпаки, аби заохотити нас до цього. Апостол Павло зарахував лагідність до плодів Святого Духа (див. Гал. 5:22-23), тобто до рис, які християнин виявляє у власному житті, коли приймає Дух Христа і прагне Йому відповідати.
Таким чином, можемо закінчувати, повторюючи разом, у довірі, гарне благання з молитви до Найсвятішого серця Ісусового: «Ісусе, лагідний і покірний серцем, вчини наше серце схожим на Твоє».
[1] Див. Св. Августин, Сповідь, X, 29.