Роздуми над блаженством голодних і ситих не можуть задовольнитися поясненням екзегетичного значення, поясненням тексту і контексту. Вони повинні допомогти нам зрозуміти ситуацію довкола нас і діяти в ній у тому сенсі, який вимагає Євангеліє.
Притча про багача і бідного Лазаря повторюється сьогодні, серед нас, у світовому масштабі. Два персонажі перебувають буквально на двох півкулях: багач представляє північну півкулю (Західна Європа, Америка, Японія); бідний Лазар, за нечисленними винятками, відображає південну півкулю. Два персонажі – два світи: «перший світ» і «третій світ». Два світи нерівної величини: той, що називаємо «третім світом», насправді представляє «дві третіх світу»!
Хтось порівняв землю з космічним кораблем, що летить у космосі, в якому один із трьох космонавтів на борту споживає вісімдесят п’ять відсотків наявних ресурсів та ще й намагається захопити решту п’ятнадцять відсотків. Даремні витрати ресурсів, звісно, належать тому, хто споживає вісімдесят п’ять відсотків ресурсів. Багато років тому американське міністерство сільського господарства провело одне дослідження, в якому підрахувало, що на сто шістдесят один мільярд кілограмів виготовлених продуктів сорок три мільярди, тобто близько однієї четвертої, викидається на смітник. З цієї викинутої на смітник їжі можна, при бажанні, легко врятувати близько двох мільярдів кілограмів – достатню кількість, аби нагодувати впродовж року чотири мільйони осіб.
Найбільшим гріхом супроти вбогих і тих, хто голодує, є, мабуть, байдужість, вдавання, що ми їх не помічаємо, намагання, «побачивши, проминути» (див. Лк. 10:31).
Ми намагаємося поставити подвійне скло у вікнах між нами і вбогими. Ефект подвійного скла, що сьогодні так широко використовується, перешкоджає проходженню холоду і шуму, все притуплює, стишує, приглушує. Ми насправді бачимо, як рухаються, метушаться і кричать убогі з іншої сторони телеекрана, на сторінках газет та місіонерських журналах, але їхній крик досягає нас ніби дуже здалеку. Він не досягає серця, або хіба лише на момент.
Перший крок, який треба зробити, аби наблизитися до вбогих, – це розбити «подвійне скло», подолати байдужість, нечутливість, відкинути свій внутрішній захист і дозволити заполонити себе здоровій тривозі з причини жахливої бідності у світі. Ми покликані розділити зітхання Христа: «Жаль мені тих людей, [що] їсти не мають чого» (Мр. 8:2). Якщо трапляється нагода відвідати глухі села деяких африканських країн і особисто побачити, що таке бідність і голод не на папері, але в реальності, то не є надто важко розбити це подвійне скло…
Ліквідувати чи зменшити несправедливу і жахливу прірву, що існує між ситими і голодними у світі, є найбільш невідкладним і найбільш важливим завданням, яке минуле тисячоліття, що недавно закінчилося, залишило в спадок новому тисячоліттю. Це завдання, в якому релігії мусять особливим чином відзначитися і проявити в ньому єдність, відкинувши всяке суперництво. Такий грандіозний задум не може здійснити жоден політичний керівник чи політична сила, які керуються інтересами власної нації, а часто й інтересами могутніх економічних чинників.
Техніка дозволяє нам сьогодні обмінюватися в реальному часі будь-якою інформацією без бар’єрів навіть між «першим» і «третім» світом, однак, виглядає безсилою, коли йдеться про обмін найнеобхіднішим для життя – харчовими продуктами.