«Ось тому, як через переступ одного на всіх людей прийшов осуд, так і через праведність Одного прийшло виправдання для життя на всіх людей. Бо як через непослух одного чоловіка багато-хто стали грішними, так і через послух Одного багато-хто стануть праведними. Закон же прийшов, щоб збільшився переступ. А де збільшився гріх, там зарясніла благодать, щоб, як гріх панував через смерть, так само й благодать запанувала через праведність для життя вічного Ісусом Христом, Господом нашим.»
Бог зробив це; Бог зробить це. Такий короткий сенс цього дивного маленького уривка, що підсумовує попередній хід міркувань.
Здавалося б, це дивно: слово «Бог» у цих віршах відсутнє. Але справа не в наявності або відсутності відповідного слова. Говорячи про те, що зробив Ісус (в. 18-19), і про «благодать» (в. 20-21), апостол вказав саме на Бога, чий рятівний задум нині здійснений. Подібно до хорошого оповідача, він надав нам самим думати про того, Хто міг скласти і реалізувати подібний план, про Того, чиє таємне ім’я є «благодать».
Раніше ми наводили приклад із статуєю. Уявимо тепер дві статуї на міській площі, одна навпроти одної. Одна з них – сумна, похмура. Справжня смертна маска колись благородної людини, яка провела безглузде і безпутне життя, і на обличчі її безпомилково читаються знаки розкладання і деградації. І друга статуя – саме життя, сам захват, немов вона от-от легко зіскочить з постаменту і піде в танок. Дві абсолютно різних людини. Про ці два типи людей Павло детальніше поговорить у наступних розділах, а доки розберемо уважніше, що це за образи.
Перший тип – Адамове людство. Адам, «один чоловік», переступив заповідь Божу, і це принесло у світ гріх і смерть. (Павло не піднімає питання, і ми не будемо про те, які реальні події стоять за барвистою розповіддю в Бут. 3. Досить сказати, що уявлення про дивний і благий світ, колись зіпсований людським бунтом, залишається фундаментальним для усієї ранньохристиянської та юдейської думки.) У стані гріха людство являє собою сумну картину. Гріх приносить осуд (в. 18), останній Суд, про який велася мова в 2:1-16. Ті, хто живе в стані гріха, суть «грішники» (в. 19). Тобто це не в цілому хороші люди, які час від часу коять щось не так, а глибоко зіпсовані люди, чиї вади знову і знову виявляються в різних конкретних гріхах.
Через «праведність Одного», Месії, Ісуса Христа, виник новий тип людини. Ісус утілив у Собі і справедливість божественного Заповіту, і послух віри, яку не приніс Ізраїль (3:2). Тут Павло підсумовує те, що сказав про вірність Христові в 3:22. Поняття «праведність» (в. 18) і «послух» (в. 19; пор. Фил. 2:8) описують хресну смерть Ісуса так, щоб підкреслити її значення як кульмінацію рятівного задуму Божого. Бог уклав з Ізраїлем Заповіт з тим, щоб через Ізраїль перемогти гріх, що вторгся у світ. Тепер у Христі ця мета здійснена.
Як ми вже бачили, ці оновлені люди оголошені «правими»/«праведними» і отримали обіцяння про майбутнє «життя». Саме такий сенс «виправдання і життя» у в. 18 і «праведності» у в. 19. Ці вірші також підкреслюють загальний характер гріха Адама і рятівного діяння Ісуса. Спасіння принесене не якійсь одній групі людей, але усім – однаково юдеям і язичникам.
В. 20, проте, говорить трохи про інше. Тут знову звучить тема, яку ми вже неодноразово зустрічали в попередніх розділах. В одній частині Адамового людства з’явилося щось нове і тривожне: «Закон же прийшов». Чому раптом Павло завів тут мову про єврейський Закон?
Показовий момент! У ті часи багато юдеїв (та і сам Павло спочатку) вважали Закон початком нової моделі людства. Ізраїль покликаний бути іншим, ніж решта світу; Бог дарував Закон Своєму народу, щоб це стало реальністю. І в якомусь сенсі так і є. Ставлення Павла до Закону далеко не однозначне.
У даний момент апостол, проте, хоче сказати наступне: коли Ізраїль отримав Тору (Закон), це не лише не створило новий тип людини, але і посилило старі проблеми. «Закон же прийшов, щоб збільшився переступ» (в. 19). Значну частину 7-го розділу Павло пояснюватиме, що це означає. Забігаючи трохи вперед і з оглядкою на 5:13-14, пояснимо коротко його позицію. Сам по собі переступ (у сенсі звичайного людського гріха) подібний до маленького кольорового слайду: неозброєним оком його майже і не розрізниш. Закон як би вставляє цей слайд у проектор і направляє на нього промінь світла – і тоді ми бачимо велике, яскраве зображення. Закон привертає увагу до гріха, але сам по собі він беззахисний, не здатний його зупинити.
Повернемося до наших двох статуй. Похмура статуя тримає в руках книгу, в якій записані всі її недоліки і гріхи. Обличчя спрямоване в книгу, і на ньому відбитий безсилий жах. Проте Павло каже, що «де збільшився гріх, там зарясніла благодать». (Він використовує слово, яке ще зустрічається тільки в 2Кор. 7:4, а за іншими старогрецькими текстами невідоме. Можливо, апостол сам його і вигадав.) Сенс не в тому, що Бог не надає значення Закону. Просто Бог знайшов новий і незвичайний спосіб виконання Закону. Знову ж таки про це Павло поговорить більш детально пізніше, у 8:1-11 і 10:5-9. А друга статуя теж тримає книгу, але яскраві і кольорові сторінки цієї книги наповнені радісною розповіддю. Про те, як таке вийшло, Павло скаже далі.
Остаточна картина у в. 21 показує саме цей контраст. «Гріх панував через смерть»: «гріх», що тепер розуміється як певна абстрактна сила, опанував цей світ. Гріх правив світом подібно до тирана, безжально пригнічуючи усе, що дихає і ворушиться. Царство зла – мертве, холодне, статичне. І тут у другій половині того ж самого вірша вторгається жаркий потік нових чудових можливостей – це життя майбутнього віку, той час, коли Бог встановить нове творіння і усуне усіляке зло (див. 8:18-25).
Говорячи про панування благодаті, про другу модель людського існування, Павло додає дві фрази, щоб показати, як набуває це надзвичайне нове життя. З одного боку, це відбувається «через праведність Божу». (Повторимося, що Павло тут використовує поняття, що погано піддається перекладу. Сенс його в даному випадку зрозумілий, якщо пам’ятати про аргументацію в попередніх розділах.) Новий світ, новий тип людського існування виник тому, що Бог Живий вірний Своєму Заповіту – Заповіту, укладеному з тим, щоб виправити світ. З іншого боку, це досягнуто «Ісусом Христом, Господом нашим». Подібно до майже всіх інших уривків цього розділу (див. 5:11; 6:11; 6:23; 7:25; 8:11; 8:39), цей розділ закінчується нагадуванням про ключове значення того, що Бог зробив в Ісусі. У цьому розділі хресна смерть Ісуса розумілась як діяння любові Божої (5:8) і послух, через який, – відповідно до Заповіту – були переможені гріх і смерть і восторжествувало життя.
Отже, виник новий тип людини. Перед нами стоїть питання: по якій бік міської площі ми живемо?