Я поводився так само, як мої ровесники і ставив безліч різноманітних запитань. Я помітив, що для того, щоб знайти відповідь на запитання, які мене турбували, потрібно скористатися досвідом людей, які жили до мене. Тож я почав читати книжки, які видавалися мені корисними та розсудливими. Я вчився історії в Карла Маркса, психології – у Зиґмунда Фройда, поезії – від англійських романтиків, таких як Лорд Байрон, Персі Бісі Шеллі та Джон Кітс. Я збудував собі філософію життя, яка матеріялістично пояснювала природне походження людини та мету її життя. Я був матеріялістом. Я вірив у те, що людське життя закінчується в мить тілесної смерти. Щось подібне відбувається, коли ми гасимо свічку. Полум’я зникає і залишається лише обпалений ґніт. Я не вірив у життя після смерти. Вважав, що смерть людини – це її остаточне закінчення. Коли я дивився на тіло в труні, то пояснював собі, що це кінець, що після смерти більше нічого немає.
Коли я був студентом, то під час літніх канікул працював у шпиталі. До моїх обов’язків, поміж іншим, входило перевозити до моргу тіла померлих пацієнтів. Я пам’ятаю, як одного разу в лікарні померла дівчинка. Вона страждала від дивної хвороби. У неї була дуже велика голова, непропорційно велика до її малого тіла. Щоб перевезти її тіло до моргу, я не взяв ліжка на колесах, як це робив зазвичай, а поніс її на руках. Тіло дівчинки було дуже холодне. Я тоді подумав, що ця дівчинка, яка впродовж кількох тижнів страждала в лікарні, відійшла вже назавжди. І тоді я вперше пережив велике зворушення, можливо, навіть бунт. Коли тіло помирає, разом із ним відходить також особистість людини. Мої погляди про життя, його походження та кінець ґрунтувалися на фундаменті матеріялістичної філософії. На щастя, у них також була частка романтизму.
Я вірив у те, що життя має походження і мету. Однак не пов’язував цього із Богом. Теза, згідно з якою початком усього міг бути Бог-Творець, була для мене неприйнятною. Наприклад, теорія великого вибуху доводила, що життя розпочалося внаслідок вибуху, який дав початок усьому всесвіту.
Порожня святиня
Я захоплювався природою і всім, що могло викликати захоплення. Те, що ми не вміємо повністю пояснити початки всесвіту, не означало, що я зобов’язаний сприймати Бога Творцем усього. Мене це не переконувало. Щоправда, я погоджувався з тим, що світ чудовий, а його закони природи прекрасні. Якщо ми придивимося, наприклад, до складної структури окремої клітини чи коду ДНК, то бачимо, що це – чудо природи. Однак це не спонукало мене визнати, що все це створив Бог.
Природа разом зі своєю красою видавалася мені настільки складною, що я пояснював собі так: для існування світові не треба було жодного втручання ззовні. У моїх міркуваннях не було місця для Творця. Я не вважав, що це необхідно. Я також не помічав жодних знаків, які б вказували на когось, хто споглядав би згори на свої створіння та опікувався ними. На той час така гіпотеза була мені непотрібна.
Коли я був юнаком, то разом із батьками та братами-сестрами ходив до протестантського храму. А потім перестав ходити з ними. Однак це мені не перешкоджало відвідувати католицькі храми та захоплюватися витворами мистецтва, які там бачив. Я заходив до катедральних соборів, захоплювався архітектурою, скульптурами та розписами на стінах. Мушу визнати, що все це мені дуже подобалося. Видавалося, що архітектура приховує в собі спокій, чарівність та серйозність. Я відвідував лише порожні храми. Ніколи не заходив, коли там було багато людей. Храми цікавили мене лише з огляду на мистецтво та історію.
Наша спільна відповідальність за помилки Церкви
В історії християнства ми можемо знайти чимало темних сторінок. Якоюсь мірою християни несуть відповідальність за багато збройних конфліктів. Релігійні війни супроводжували людство від початку його історії і тривають досі. Багато вражень можна отримати, переглянувши теле-новини з усього світу. Коли я дорослішав, то бачив страйки ірландців та їхні марші миру. Насправді це були битви між протестантами та католиками в Ірландії. Потім я дивився на американський прапор і надмірну гордість людей, які вважали себе протестантами. Я переконаний, що панівні сили використовували й використовують християнство як знаряддя. Я був знеохочений усім цим. Коли ми уважно подивимося на те, що англійці залишили в Індії, то будемо вражені. Культуру Індії, а також її релігійну традицію було знищено по-звірячому та бездумно. Коли ми поглянемо на будь-яку країну, навіть на Єгипет, то побачимо виразний ефект домінування післяримської, візантійської Церкви, яка свого часу переслідувала Коптську Церкву. З огляду на це християнство було для мене причиною обтяжливих воєн, керівні сили яких були в західноєвропейських державах. На жаль, саме так я сприймав християнство перш ніж вступив до монастиря.