Нехай твої наміри щодо інших людей будуть добрими…
У двох останніх заповідях Декалогу – дев’ятій і десятій – міститься щось дивне… Хіба ж вони не справляють враження штучно відділених? По суті, саме так воно і є. Якщо звернемося до джерела, тобто до Книги Виходу, то з’ясуємо, що є лише одна десята заповідь, яка звучить так: “Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!” (Вих. 20:17). Як бачимо, Церква, навчаючи про Декалог, цю заповідь скоротила, ба більше, розділила її на дві частини. Але якщо так трапилося, то прецінь заповідей повинно бути одинадцять, а їх далі – десять… Як таке можливо? Розв’язання цієї загадки полягає в тому, що з нашого Декалогу зникла заповідь, записана в Книзі Виходу другою: “Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм” (Вих. 20:4-5). Друга заповідь стосується образу Бога. Свідки Ієгови часом закидають християнам, що вони змінили Декалог. Як можна відповісти на це? Так, мають рацію. Ми змінили Декалог. А може, то радше Бог, ставши людиною, усунув другу заповідь, ту, яка стояла на сторожі трансцендентности Бога, Його невидимости?.. В Ісусі Бог зробився видимим і відтоді Його можна зображати на іконах.
Чого стосується десята – а в нас дев’ята й десята – біблійна заповідь? “Жадати” у біблійній мові означає “прагнути заволодіти чиєюсь власністю”. Отже, “не жадай” означає: “Завжди май чесні наміри щодо інших людей і того, що їм належить”. Характерним для такого підходу є те, що дружину згадано поряд з іншими речами – домом, рабами, тваринами. Жінка з’являється тут як частина маєтку чоловіка, і саме в такому культурному контексті цю заповідь і було сформульовано.
Коли – з метою збереження традиційної кількости – десяту заповідь розбили на дві, наголосивши при цьому на пожаданні дружини, з’явилися неприємні наслідки. По-перше, відтоді в Декалозі є дві заповіді, які стосуються переживання сексуальности. Унаслідок таких змін ця сфера стала немовби надміру представлена, виділена. Вона набула значення головного винуватця, відповідального за людську слабкість і гріховність. Популярне, хоча не обов’язково офіційне, вчення Церкви здебільшого вказує на негативність сексуальности (на щастя, це поволі змінюється), саме в ній вбачаючи головне джерело людських проступків і падінь. А далі внаслідок такого підходу перед нами постає образ Бога, зосередженого винятково на сексі. Бога, Який трактує сексуальні справи з надзвичайною підозріливістю і просто-таки намагається вчинити насильство над нашою людською – чоловічою й жіночою – природою.
По-друге, вислів “не жадай” розуміємо сьогодні цілком інакше, ніж його сприймав біблійний автор, який уважно вслухався в голос Святого Духа, що супроводжував його під час написання цього тексту. “Не жадай” не означає для нас нині “не май поганих намірів щодо інших людей і їхньої власности”. Сьогодні розуміємо ці слова, як “не відчувай пожадання”. Тобто, якщо відчуваєш – грішиш. І тоді стає зовсім нецікаво. Не можна відчувати пожадання, а отже, сексуальні прагнення – погані. Такий спосіб мислення доволі глибоко закорінений у нашій християнській ментальності. Те, що тілесне, гірше від духовного. Часом навіть не гірше, а просто погане, зле. “Подружні пари живуть, як худоба, а спілкування з жінками уподібнює чоловіків до свиней та інших нерозумних тварин”, – каже святий Ієронім, один з чотирьох великих докторів Західної Церкви. “Подружжя в сексуальному співжитті схоже на кульгаву людину: добре, що ця людина йде, але вона завжди йде погано”, – це слова, які написав один з богословів уже в наш час, у XXI столітті. Ці цитати віддзеркалюють мислення, згідно з яким сексуальний акт – як такий, що позначений грішним пожаданням, – завжди поганий. Тобто, чим менше сексу, тим ліпше, бо все, що з ним пов’язане, якимось чином відвертає нас від Бога. Мені здається, що таке мислення хворе й не надто багато спільного має з Євангелієм і автентичною християнською традицією. Це правда, що наша природа спотворена гріхом, це правда, що ми не здатні цілковито контролювати власних потягів, це правда, що чинимо помилки… Та навіть якщо людська природа була спотворена, пошкоджена, це не означає, що вона – погана. Людська природа є добра, і це Бог створив нас сексуальними істотами. Прагнення, які відкриваємо в цій сфері, не є грішними. Отож, пожадати – це, без сумніву, не завжди гріх.
Таке неправильне розуміння слів “не жадай” особливо важко сприймають чоловіки. Коли чоловік чує, що пожадання – це погано, тоді йому залишається зробити лише один крок, щоб ствердити, що ЧОЛОВІЧІ РИСИ – це теж погано, що ми, чоловіки, не підходимо для Церкви, бо жодною мірою не можемо задовольнити її вимог у сексуальній сфері. Відчуваємо, що нас ставлять перед вибором: або залишити свої чоловічі риси за дверима храму, або взагалі до нього не заходити. Невипадково у святинях завжди більше жінок. Це тому, що простір усередині храму видається “нечоловічим”.
Також нерідко Церква, навчаючи, вдається до не надто вдалого прийому – протиставляє любов людини до Бога і любов, яка єднає чоловіка й жінку. Навіює людині, що друга заважає осягнути першу. У результаті наша сексуальність стає джерелом потужного почуття провини. Почуваємося поганими як чоловіки й жінки – як люди…
Ні. Не треба так почуватися. Сексуальність так само добра, як і все інше, що походить від Бога. Пожадати не означає грішити. Чоловік може відчувати еротичне прагнення щодо жінок, яких зустрічає на своєму життєвому шляху. І це не означає, що він одразу ж грішить. Важливо те, що він із цим прагненням робить: чи воно стає для нього, наприклад, джерелом захоплення красою жінки й роздумів про себе як чоловіка, чи породжує бажання підкорювати щораз більше жінок.
“Не жадай жони ближнього свого”, не жадай жінки/чоловіка, яка/який не є твоїм подружнім партнером, не означає, що слід одразу ж викорінювати зі свого серця природні рефлекси й почуття та постійно почуватися через них винним. Гріх з’являється тоді, коли виникає намір використовувати іншу людину з метою задоволення себе й своїх потреб. Якщо я маю намір використати когось, то в такому разі грішу проти дев’ятої заповіді. Дев’ята заповідь ставить нам запитання: “Чи те, що хочеш зробити, справді добре для любови, яку розуміємо, як постійний, міцний зв’язок між чоловіком і жінкою?”