Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони (Мт. 5:5).
Лагідність є важливим виміром нашого життя. Не тільки щодо Бога, а й у взаєминах з іншими людьми. Лагідність – це вміння відмовити собі в праві на осуд людей, на легку оцінку: цей добрий, а той – поганий. Тільки Ісус – тихий і покірливого серця – вміє вдивитися в людину і побачити її серце до самого дна, до джерел найглибшої правди. Він знає, що є в людині й ні про що не питає. Таке знання про ближнього вимагає втихомирення і внутрішньої прозорости; бо тільки це дає змогу навчитися відокремлювати зло, яке чинить людина, і яке, безсумнівно, повинно бути осуджене, від того, ким є людина. Лагідність і внутрішня прозорість проникливі у вдивлянні в серце іншої людини.
Звичайно ж, лагідність не означає згоди на зло, безоборонности перед гріхом. Коли привели до Ісуса жінку, звинувачену в перелюбі, Він відігнав тих, котрі звинувачували її, однак не сказав: «Усе гаразд, роби так далі», а промовив: «Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!» (Ів. 8:11).
Якщо нема в мені лагідности, то зло, яке торкається мене, кривда, яка спіткала мене, дуже легко принесуть плоди гіркоти. У цей спосіб утворюється рана, яка поступово отруює всі мої взаємини зі світом. Людина, яка не зуміє бути лагідною, як Ісус, часто заливається цілою повінню внутрішньої гіркоти. Як же часто не вміємо взаємно пробачити один одному саме тому, що нас отруює гіркота. Я завжди зі страхом слухаю старонімецьке слово vergeben, яке означає як пробачити, так і отруїти. Існують такі способи вибачення, які є формою отрути.
Життя з хлібом у руці, а не з каменем. Може, це програма справжнього християнського життя, яке не закінчується, коли виходимо з церкви? Якраз навпаки, – може, саме тоді тільки починається? Не біймося бути добрими для себе. Адже ми так сильно потребуємо тієї доброти. Не ховаймося за цинічними масками; вони ще беззахисніші, ніж наші правдиві обличчя. То лагідні успадкують землю, а не ті, хто копає і гризе.
Якщо основою інтерпретації блаженств є постать Ісуса, то особливо важливими для розуміння цього блаженства є Його слова: «Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм» (Мт. 11:29). Тихі успадкують землю, знайдуть полегшу душам. Чому тихі? Що ж це означає, що Ісус був тихим? Євангелист, розповідаючи про те, як Ісус незадовго до Страстей Своїх в’їжджав в Єрусалим, подає слова пророка: «Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці» (Зах. 9:9). Ось смиренний прихід тихого Господа. Яким є наш Господь? Чи Він – той, хто хоче звалити нас наповал Своєю могутністю, міццю, авторитетом, силою, розумом? Чи є Він власне тихим і смиренним, бо хоче, щоби не сила, а правда, не насилля, а любов промовляли до нас як дорога? Ісусе, тихий і покірливий серцем, учини серця наші після Твого серця…
Ким є тихі, покірливі? Гебрейське слово anawim – досить важке для перекладу – дослівно означає тих покинутих, програних, тих, кого історія зіштовхнула за маргінес. Але anawim – це також праведні. У часи Старого Заповіту про праведних говорилося, що вони є «сіллю землі», можливо, навіть не знаючи про це, і лише тому гнів Божий іще не знищив усього сотворіння, що існує тих сто чи десять праведних. І це на них, образно кажучи, тримається будова цілого світу. Тим праведним насамперед був Христос. То Він є тією колоною, на якій умістився цілий світ. Блаженні лагідні, бо саме вони ідуть за Ним і вчаться від Нього, що означає бути тихим і покірливим серцем. Євангелисти, наближуючи нам значення цього терміну, наводять дуже гарні рядки месіянського пророцтва, записаного в Ісаї: «Він не буде кричати, і кликати не буде […]Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота тліючого не погасить […]» (Іс. 42:2,3), – гарні поетичні слова, що представляють діяння самого Бога, Який прийшов до нас – убогий, тихий, такий делікатний, що не зламає надломленої очеретини.
Я вважаю, що природно в нас народжується якийсь сумнів, знак питання, а може, бунт. Що ж це означає? Чи Христос наказує нам жити на маргінесі світу? Пам’ятаймо, що, коли треба було, Ісус взяв бич і вигнав купців із храму. Не можна бути тихим, коли стикаєшся із несправедливістю. Лагідність не є відмовою від відповідальности за знищення добра. Однак ти повинен бути в цьому стриманим. Ось знову слова Псалма: «Повстримайсь від гніву й покинь пересердя…» (Пс. 37:8).
Це питання має ще один аспект. Всі ми діємо під тиском негайної нагороди. Хочемо, щоб наші дії були ефективні тут і одразу. Коли чинимо добро, прагнемо негайно бути нагородженими, вшановані Богом і людиною. А справжнє добро є тихим і прихованим. У цьому сенсі, безсумнівно, це благословення є для нас дуже виразною вказівкою, щоб позбутися принципу, який править цим світом, спонукаючи вести життя, що в суті своїй є повсякчасним метанням між примусом успіху і загрозою поразки. У цьому сенсі лагідність є дуже сильним викликом безкорисливости, діяння, яке не очікує негайного результату… Саме лагідний дозволяє Господові діяти через себе.
Лагідність – це не риса боягузливих людей. Бути тихим і покірливим серцем – це, поза сумнівом, один з вимірів християнської відваги. Дуже парадоксальне формулювання, що лагідні успадкують землю. Адже з практики знаємо, що зухвалі, галасливі вміють більше здобути для себе. Чи лагідний – то слабкий? Той, хто сидить тихо, бо боїться? Святе Письмо представляє Ісуса тихого і покірливого серцем, але також сильного Ісуса – того, Який громив, коли голосив: «біда», коли Своїм одновірцям ставив у докір все, що чинили злого.
Вважаю, що благословення, яке проголошує, що лагідні успадкують землю, є закликом до того, щоб обміркувати стратегію нашого існування у світі, де стикаємося зі злом. Лагідний є сильним, але силою Бога. Навчатися лагідности – це, передусім, навчатися погляду на життя Божими очима. Тоді зауважимо, що існують з вигляду непоказні, але дуже дієві сили, які чинять так, що не зухвалі, галасливі, а лагідні успадкують землю.
Блаженні лагідні, бо вони осягають те, що в кожній людині є беззахисним і що ми ховаємо якнайглибше, боячись, що будемо зранені. Адже агресія народжується в нас передусім зі страху. Лагідність сповнена сили, бо торкається того, що в людині є беззахисне, і тому справжня, підтримана Божою силою лагідність, дієва.
Якщо ти зрозумів, що таке гріх і чим є Боже милосердя, то вже знаєш, що означає бути тихим. Лагідність – це тільки форма любови, певна її тональність, а, може, навіть умова. Апостол Павло, промовляючи до Колосян, підсумовує це блаженство, заповідаючи: «І нехай мир Божий панує у ваших серцях» (Кол. 3:15). З шуму випливає неспокій, з тиші лине спокій; якщо твої думки і учинки випливають зі спокою серця, то кожне твоє слово, навіть тихе, буде сповнене сили, бо буде в ньому правда, а не твоя злість.
Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони, – їм належить перемога. Це безумство? Може й так, але це – Боже безумство…