Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть (Мт. 5:6).
Чим є правда, справедливість? Справедливість – це дотримання правопорядку, який гарантує певний мінімальний суспільний лад. Справедливість має також етичне значення: віддати кожному те, що йому слушно належить. У людей усіх епох завжди зароджується дещо утопічне прагнення такого перетворення світу, щоб він був справедливий.
Найглибший зміст, суть справедливости міститься в релігійному значенні цього терміну і означає життя, згідне з Божою волею. Для нас – наслідувачів Ісуса Христа – Він є сама Справедливість; тим найвищим зразком для кожної справедливости. Адже сам промовляв до нас – Його учнів, що маємо іти по Його слідах, а отже – жити так, як Він. У цьому трактуванні для християн закон є Особою; це не положення кодексу, а Особа Ісуса Христа.
Отож, можна, не ризикуючи зробити значну помилку, сказати, що це блаженство також можемо інтерпретувати по-іншому: блаженні голодні та спраглі Справедливого. У Євангелії відбувається своєрідне перевизначення терміну справедливість – з абстрактної формули на особову. Він став для нас справедливістю, тобто нормою поведінки; прикладом є не справедливість, а Справедливий. Але в Новому Заповіті справедливість означає не лише прийняття Ісуса як основної норми, зразка. Вона означає також виправдання, тому що між людським прагненням і можливістю зробити добро є прогалина – прогалина, яку ми відчуваємо тоді, коли нам не вдається реалізувати задумане або вдається наполовину. Історія наших особистих учинків і суспільної діяльности підтверджує правдивість думки Симони Вейль: «Справедливість – вічна втікачка з табору переможців». Парадоксально, але перемога, успіх – це найважчий момент у житті людини, адже часто він стає початком численних помилок. Саме тому наша людська справедливість повинна бути перемінена. Перевизначена, реконструйована Ісусом Христом.
Апостол Павло наголошує, що немає «моєї справедливости», яка б походила з Закону. Є лише Божа справедливість, яку осягаю через віру в Ісуса Христа. Не силою «своєї справедливости» буду насичений, а тільки тоді, коли через віру приєднаюся до тієї справедливости, яку приніс Ісус. Не можу дати собі «своєї справедливости», бо справедливість є даром, а дар – це щось, що одержую задарма, без жодної моєї заслуги, без жодного права отримати його. І тому так часто апостол Павло повторює, що справедливість опирається на вірі, а не на учинках.
Справедливість є даром від Бога, бо Він віддав за нас Своє життя, коли ще ми були несправедливими, коли ще були вписані в логіку того людського життя, яке є вигнанням зі стану гармонії. Він Своєю кров’ю дав нам нову, Божу справедливість.
Але ж у цьому блаженстві також є обітниця. Дорога, яку нам вказують блаженства, – це дорога до сповнення, насичення. Ісус говорив, що є правдою і життям. Але ця правда є поза досяжністю моїх природних сил, мого розуму і моєї природної справедливости. Тому Ісус сказав, що Він є також дорогою, яку нам вказують заповіді, блаженства. Він є тою дорогою, яка веде до Нього як до Справедливости.
Гарно сказав святий Августин: «Правда і життя – високо, а Дорога прийшла до нас сама, аби ми могли стати на Неї і так само могла би в нас, у кожному з нас, сповнитися обітниця: «насититеся». У Господі, через Ісуса Христа, кожен правдивий смуток, спрага і прагнення серця наситяться.