«Учні говорять Йому: Коли справа така чоловіка із дружиною, то не добре одружуватись. А Він їм відказав: Це слово вміщають не всі, але ті, кому дано. Бо бувають скопці, що з утроби ще матерньої народилися так; є й скопці, що їх люди оскопили, і є скопці, що самі оскопили себе ради Царства Небесного. Хто може вмістити, нехай вмістить.
Тоді привели Йому діток, щоб поклав на них руки, і за них помолився, учні ж їм докоряли. Ісус же сказав: Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, бо Царство Небесне належить таким. І Він руки на них поклав, та й пішов звідтіля.»
Якось ми приїхали в гості до друзів, які нещодавно стали дідусем і бабусею. Вони розповідали нам про те, як важко їм довелося, коли одного разу їх маленьку внучку залишили з ними на ніч.
«Ми так переживали, як би з нею нічого не сталося! Коли вона ворочалася уві сні, ми підхоплювалися до неї вночі. А вдень вона скрізь повзала, і нам доводилося прибирати з її шляху все небезпечне, щоб вона ненароком не поранилася. У нас не було ні хвилини спокою!» Я запитав: «Значить, ви не погодитеся ще раз з нею залишитися?» І почув цілком очікувану відповідь: «Ну що ви! Як тільки батьки дозволять! Ми обожнюємо, коли вона з нами! Сподіваємося наступного тижня знову посидіти з нею!» Радість і життя, які маленька дитина приносить у дім, значили для наших друзів набагато більше ніж неминуче занепокоєння.
Але зовсім не кожна доросла людина в нашому світі дотримується таких поглядів. Багато хто намагається загнати дітей у кут (у буквальному і переносному сенсі), щоб вони не могли зруйнувати чистий і акуратний маленький світ дорослих. «Маленьких хлопчиків треба бачити, але не чути», – так зазвичай казали за часів мого дитинства. Відтоді багато що змінилося, але все ще є люди і організації, які ущемляють дітей і уявляють, що «справжнє життя» починається тільки з певного віку.
А от Ісус не відкидає дітей, яких до Нього привели, хоча деякі з них могли неправильно говорити, пустувати, бути брудними… Ісус просто насолоджується молодою енергією, що вирує, не даючи її стримувати. Таке і Царство Боже, в якому всі люди будуть схожі на цих дітей, – довірливих, сміливих, активних, готових до пригод і неприємностей. Ісус докоряє учнів у тому, що вони не дають дітям приходити до Нього, – значить, вони абсолютно неправильно вибрали свої пріоритети.
Невипадково історія про дітей йде відразу за обговоренням питання про те, чи варто одружуватися чи ні. Апостоли перелякані строгим Христовим вченням про розлучення і починають сумніватися, чи варто тоді зв’язувати себе узами шлюбу. Сьогодні деякі християни відреагували б так само, зробивши висновок, що Христове вчення безнадійно утопічне.
У відповідь Ісус загадково перераховує ті випадки, коли люди не одружуються, бо не хочуть цього чи не можуть. У древньому Ізраїлі зазвичай одружувалися в ранньому віці, дівчатка – відразу після досягнення статевої зрілості, юнаки – як їм щойно виповниться 20 років. Оскільки тривалість життя була невеликою, важливо було максимальне використовувати дітородний період.
Деякі люди народжувалися фізично неповноцінними, інших навмисно позбавляли можливості провадити статеве життя. У стародавньому світі рабів досить часто кастрували, щоб не турбуватися про їх можливі зв’язки з жінками з багатої чи знатної сім’ї. Деякі люди могли свідомо обрати шлях безшлюбності, щоб присвятити себе виключно служінню Богові. Такою людиною був Іван Христитель, і, звичайно ж, сам Ісус.
Можливо, Ісус говорить загадками для того, щоб не відповідати на можливі питання про Його сімейний стан. Є натяки на те, що Він вибрав шлях безшлюбності, оскільки Його місія вимагає від Нього великих жертв. Слова Ісуса «є скопці, що самі оскопили» не можна розуміти буквально, так само, як Його слова про відрубування рук, ніг і видиранні очей (18:8-9). Звичайно, для деяких людей відкласти одруження чи зовсім відмовитися від нього може бути таким же тяжким рішенням, як спричинення собі каліцтв. Ісус знає, що Бог не зажадає такого самозречення від кожного Свого вірного служителя. Люди, які чують Божий заклик і в силах відгукнутися на нього, повинні йти вперед – наскільки вони зможуть.
Вірші 3-15 цього розділу цілком актуальні сьогодні в західному суспільстві, де багато хто відкидає християнське ставлення до сім’ї і шлюбу. Затятий індивідуалізм, що затвердився в західному світі впродовж декількох останніх століть, украй негативно відбився на сім’ях і дітях. Вважається, що всі люди «мають право на щастя», і це переважує вірність подружнім клятвам і навіть обов’язок стосовно власних дітей.
Ніхто і ніколи не казав (тим більше Ісус), що в цьому питанні буде легко слідувати за Ним. Але не слід вважати Його заклик чимось необов’язковим. Оскільки Ісус наближається до Єрусалиму і незабаром Йому належить зробити вражаючий акт самозречення і самопожертвування, заклик йти за Ним має торкнутися найособистіших і найсокровенніших сторін нашого життя.