“І промовив Господь до Аврама: Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу…” (Буття 12:1)
Батьківщина, про яку тут іде мова, це Харан. Терах, його син Аврам, його невістка Сара та племінник Лот, як сказано в книзі Буття 11:31, жили там.
Що насправді означає Харан було невідомо аж до відносно недавнього часу. Не було відомо нічого про його ранню історію. Всі старовавилонські документи про область на середній течії Євфрату, де колись лежав Харан, про “Землю між річками”, як його теж називають, мовчали.
Лише випадкова знахідка в 1933 р. приводить до розкопок і до великого, захоплюючого відкриття та пізнання. Вони несподівано переносять біблійне місце Харан та життя патріярхів в історичне оточення.
* * *
На лінії між Дамаском і Мосулом, там, де вона розділяє Євфрат, лежить маловідоме маленьке містечко Абу Кемаль. Оскільки Сирія після Першої світової війни перебуває під французьким мандатним управлінням, тут розташований французький пост.
Над широкою низовиною Євфрату влітку 1933 р. панує палюча, виснажлива спека. Коли лейтенанта Кабане, місцевого офіцера, кличуть у службову кімнату, він думає, що йому знову треба буде вирішувати суперечку між арабами. Це все йому давно відомо і вже остогидло. Та цього разу виглядає, що хвилювання в б’юро має иншу причину. Врешті, через перекладача він дізнається наступне: ці люди хотіли поховати свого родича. На одному віддаленому пагорбі, телі Гарірі, вони копали яму. І там вискочив якийсь мерлець із каменю!
Можливо, це якась знахідка, якою зацікавиться музей в Алеппо, – думає лейтенант Кабане. У кожному разі, хоч якась переміна в безконечній одноманітній рутині на цьому Богом забутому посту.
Не чекаючи вечірньої прохолоди, він одразу виїжджає машиною до телу Гарірі, який лежить поблизу Євфрату, 11 км на північ від Абу Кемаля. Араби провадять його до схилу, де в заглибленні в землі лежить розбита статуя, яка вчора так схвилювала уми. Кабане не є спеціялістом, але він відразу пізнає, що статуя повинна бути дуже старою. Наступного дня один із французьких солдатів забере її в Абу Кемал. Далеко за північ горить світло в невеликій комендатурі. Кабане складає детальний звіт про знахідку до свого начальства, до Генрі Сейріджа – директора із старожитностей у Бейруті, та до музею в Алеппо.
Минають місяці, але нічого не відбувається. Виглядає, що справа неважлива або про неї давно забули. Врешті вкінці листопада приходить звістка з Парижа від музею в Луврі. Кабане не вірить власним очам і знову й знову перечитує повідомлення. Через кілька днів прибуде висока делегація: проф. Андре Парро, відомий археолог, а з ним чотири асистенти, у тому числі й один архітектор.
Чотирнадцятого грудня на телі Гарірі роїться, як у мурашнику. Археологи розпочали свою детективну роботу. Спочатку весь пагорб точно вимірюють, детально фотографують, перевіряють спеціяльними локаторами, беруть і піддають експертизі проби ґрунту. За цими заняттями минають грудень та перші тижні нового року. Вирішальним днем стає 23 січня 1934 р.
При обережному розкопуванні на краю телу зі сміття показується витончена скульптура, яка на правому плечі має надряпаний текст. Усі захоплено схиляються над нею.
“Я Ламґі-Марі.. цар… Марі… великий… Іссакку… який його… статую Іштар вшановує”!
Повільно, слово за словом лунає це речення в безмовному колі. Проф. Парро перекладає його із клинопису. Для нього та його співробітників цей момент залишиться незабутнім. Майже неймовірна і, напевно, унікальна сцена в такій багатій на несподіванки та пригоди історії археології!
Правлячий володар і цар урочисто привітав чужинців з далекого Парижа і представився. Немовби хотів ввічливо показати дорогу у своє колишнє царство, яке ще лежало під ним у глибокому сні і про велич та потугу якого вчені з Парижа в цей момент іще нічого не підозрюють.
Витесаний з каменю, повний чудової пластики, стоїть цар Ламґі-Марі перед Парро. Поважна, широкоплеча постать на постаменті. Однак на обличчі немає тієї неймовірної гордині, яка така типова для зображень инших правителів з Давнього Сходу, асирійців, які всі без винятку дивляться гнівно та жорстоко. Цар Марі усміхається. Він не має ніякої зброї, його руки складені молитовно одна на одну; залишаючи одне плече вільним, наче тога, він одягнений у багате, прикрашене торочками плаття.
Мало які розкопки вже при першій спробі, першому пробному пошуку, настільки увінчалися успіхом, як ці. Під цим пагорбом мусить дрімати царське місто Марі!
З багатьох стародавніх написів із Вавилонії та Асирії царське місто Марі було давно відоме науковцям. Один текст навіть запевняє, що Марі було десятим містом, заснованим після потопу. Великий наступ заступів і шпателів на тел Гарірі стартував.
З великими перервами, роботи тривають з 1933-го до 1939 р. Протягом найдовшої пори року тропічна спека робить будь-яку роботу неможливою. Лише в часі прохолодніших місяців, сезону дощу, з середини грудня до кінця березня можна працювати.
Для ще невідомого розділу історії Стародавнього Сходу розкопки на телі Гарірі приносять повно нових відкриттів. Ще ніхто не здогадується, наскільки тісний зв’язок будуть мати знахідки в Марі із добре відомими біблійними постатями.
Рік за роком повідомлення експедиції пригощають новими несподіванками.
Взимку 1933-34 р. розкопано храм богині родючости Іштар. З царських ревнителів Іштар троє увіковічнили себе у вигляді скульптур у викладеному мозаїкою з блискучих мушель святилищі: Ламґі-Марі, Ебін-іль та Іді-Нарум.
Під час другого періоду розкопок заступи наштовхуються на будинки міста. Марі знайдено! Яким би великим не було задоволення успіхом, набагато більшу увагу і подив викликають мури палацу, який мусив би бути незвичайно великим. Парро повідомляє: “Ми змогли відкрити 69 зал та дворів. А кінця ще не видно”. 1600 клинописних табличок, старанно поскладаних в одній із зал, містять господарські записи.
Записи про третю кампанію 1935-36 р. зауважують, що дотепер відкрито 138 зал і дворів, однак зовнішньої стіни палацу ще не досягли. Розшифрування потребує і кореспонденція на 13 000 глиняних табличок. У четвертій кампанії розкопують храм бога Дагана та типово месопотамську східчасту піраміду – зіккурат. У палаці тепер можна оглянути 220 зал та дворів, а ще 8000 глиняних табличок додаються до попередніх.