Коли на п’яту зиму від сміття звільняються ще 40 зал, палац царів Марі нарешті лежить перед Парро та його помічниками у всій своїй величі. Майже 10 моргів займає площа цієї гігантської будівлі з третього тисячоліття до Р. Х. Це комплекс із 260 зал та дворів. Ніколи перед тим не з’являлася при розкопках така велетенська, широко розгалужена будівля.
Цілі колони вантажівок були потрібні лише для того, щоб вивезти вийняті із архівів палацу клинописні таблички – майже 25 000 документів. Це відсувало в тінь навіть великі знахідки табличок у Ніневії. Бо славетна бібліотека асирійського царя Ашшурбаніпала налічувала “лише” 22 000 глиняних текстів.
Щоб отримати наочну картину палацу Марі потрібен літак. У низькому польоті над телом Гарірі народжуються знімки, які при публікації у Франції викликають подив. У 2000 році до Р. Х. цей палац Марі був одним з найбільших чудес світу, перлиною архітектури Стародавнього Сходу. Здалека приходили подорожні, щоб на нього подивитися. “Я бачив Марі!” – писав один купець із приморського фінікійського міста Уґаріт.
Останній цар, який тут мешкав, називався Зімрі-Лім. Полки відомого Хамураппі з Вавилонії бл. 1700 р. до Р. Х. підкорили царство Марі на середньому Євфраті та зруйнували цей великий мегаполіс.
Під заваленими стелями та стінами ще стояли посудини з вугіллям вавилонських солдатів, команди з підпалювання, яка знищила палац у полум’ї вогню.
Однак вони не могли знищити його повністю. Стіни висотою до п’яти метрів залишилися стояти. “А щодо устаткування палацу, – пише проф. Парро, – то кухні та купальні його можна було б використовувати і тепер, чотири тисячоліття після зруйнування, навіть без ремонту”. У купальнях знайшли ванни, у кухнях – форми для кексів, а в печах навіть ще було вугілля!
Вигляд величної руїни – це захоплююче пережиття. Єдині ворота на півночі забезпечували охорону та кращий захист. Коли пройти велику кількість дворів та переходів, опиняєшся в повному світла внутрішньому дворі. Тут був центр офіційного життя і водночас управління царством. Своїх урядовців, кур’єрів та послів правитель приймав у сусідній залі для аудієнцій – достатньо великій, щоб умістити сотні людей. Дальші коридори вели до приватних покоїв царя.
Одне крило палацу служило виключно для релігійних церемоній. Тут була також тронна зала, до якої провадили розкішні сходи. Довгий шлях процесії пролягав через багато зал аж до палацової каплиці, в якій стояв образ життєдайної богині. З посудини в її руках безперервно витікала “вічна вода життя”.
Всі придворні жили під дахом царя. Міністри, управителі, секретарі та переписувачі мали свої власні просторі квартири.
У великому урядовому палаці Марі було й управління зовнішніх справ та міністерство торгівлі. Більше сотні урядовців були зайняті лише тим, що розбирали вхідну і вихідну пошту, а це тисячі табличок.
Чудові настінні розписи надавали палацові особливої краси. Аж до нашого часу не втратили фарби своєї яскравости. Здається, що вони були нанесені лише вчора. А це ж найдавніші розписи з Межиріччя – на тисячу років старші за уславлені кольорові фрески в розкішних будівлях асирійських правителів у Хорсабаді, Ніневії та Німроді.
Розміри та пишність цього унікального палацу відповідали царству, яким з нього керували. Звістку про це донесли до нас крізь тисячоліття архіви палацу.
Повідомлення, актові записи, урядові розпорядження, фінансові звіти, видряпані залізними грифелями в глині заможними придворними переписувачами, мусять тепер з безконечною старанністю знову бути пробудженими до життя. У Парижі проф. Жорж Досан та ціла група археологів трудяться над розшифруванням та перекладом. Минуть роки, перш ніж всі 23 600 документів будуть перекладені та опубліковані. Кожен з них є камінчиком мозаїки автентичної історії царства Марі.
З численних розпоряджень щодо розбудови каналів, шлюзів, дамб, прибережних схилів видно, що добробут краю великою мірою залежав від широко розгалуженої системи водозабезпечення, яку постійно пильнували та ретельно підтримували в порядку державні інженери.
Дві таблички містять список 2000 ремісників з повним ім’ям та відомостями, до якого цеху хто належить.
Система оповіщення в Марі функціонувала так швидко та зразково, що її можна порівняти з модерним телеграфом. Важливі послання сигналами – при допомозі вогню – передавалися від кордону з Вавилонією аж до сучасної Туреччини, на відстань, більш, ніж 500 км, лише за кілька годин.
Марі лежить на перехресті великих караванних шляхів із заходу на схід та з півдня на північ, отож нічого дивного, що обмін товарами, який сягав від Кипру і Криту аж до Малої Азії та південної Месопотамії спричинив також і жваву кореспонденцію на глині. Однак таблички розповідають не лише про буденні справи. У них також закарбувалися розповіді про культи, новорічні процесії до Іштар, “ворожіння на печінці”, і тлумачення снів. У Марі вшановували 25 божеств. У списку жертовних баранів, які пожертвував Зімрі-Лім, записані поіменно мешканці божественного неба.
З незліченних окремих повідомлень на глині світ може скласти собі уявлення про царство Марі як про державу з майстерно організованою та керованою державною структурою в XVIII ст. до Р. Х. На диво, ані в зображеннях, ані в скульптурах не знайдено відображень воєнних подій.
Мешканцями царства Марі були давно осілі й миролюбні аморійці. Важливими для них були релігійні та культові справи, торгівля і спосіб життя; завоювання, геройство, брязкіт зброї означали для них небагато. Їх обличчя, які дивляться на нас сьогодні з зображень та скульптур, випромінюють радісний спокій.
При цьому вони аж ніяк не були вільні від військових турбот про оборону та безпеку своєї країни. Бо на їхніх кордонах мешкали семітські кочові племена, для яких пишні пасовища, городи та поля царства Марі були постійною спокусою. Вони постійно переходили через кордон, мандрували зі своїми стадами вглиб країни та непокоїли населення. З ними треба було бути на сторожі. Тому для охорони та безпеки на кордоні були поставлені спостережні пости. Про все, що ставалося, негайно ж повідомлялося в Марі.