ВЕЛИКА ПОДОРОЖ ДО ХАНААНУ – Частина 1

І Аврам узяв Сару, свою жінку, та Лота, сина брата свого, і ввесь маєток, який набули, і людей, що їх набули у Харані, та й вийшли, щоб піти до Краю ханаанського…” (Буття 12:5).

Шлях від батьківщини патріярха Харану в землю Ханаан йде більш, ніж 1000 км на південь. Він проходить проти течії річки Беліх до Євфрату, звідти далі по тисячолітньому караванному шляху через оазу Пальміра, біблійний Тадмор, до Дамаску, а звідти в південно-західному напрямку до Генезаретського озера. Це один із великих торгівельних шляхів, які з давніх-давен ведуть від Євфрату до Йордану, з царств Месопотамії до фінікійських портових міст на Середземному морі та до далекої Країни на Нілі – Єгипту.

Хто в наш час хотів би проїхати дорогою Авраама, потребує чотири візи: для Туреччини, в якій лежить місцевість Харан, для Сирії, а саме для відрізку від Євфрату, через Дамаск, аж до Йордану, для країн Йорданії та для Ізраїлю, які бережуть давній Ханаан. З цього погляду в часи патріярха Авраама було простіше. Бо на всьому цьому підрізку він пройшов одну єдину державу – царство Марі, яке він покидав. Маленькі міста-держави між Євфратом та Нілом можна було легко обминути. Дорога до Ханаану була вільна.

Малюнок 7. З царства Марі батько патріярхів пройшов цим шляхом до Ханаану.

Перше велике місто, яке Авраам не міг оминути, стоїть і сьогодні – це Дамаск.

Подорож машиною з Дамаску до Палестини є захопливою, особливо навесні.

Це стародавнє місто з його вузькими вуличками, і темними базарними переходами, з його мечетями та залишками римських будівель лежить посередині широкої, родючої рівнини. Коли араби говорять про рай, вони думають про Дамаск. Яке ще місто на Середземному морі могло б зрівнятися із цим містом, що кожної весни покривається незрівнянно яскравим килимом квітів?! У незліченних садах та на межах полів, перед їх огорожами, потопають у розкішному рожевому цвіті абрикосові та мигдальні дерева. Квітучі дерева оточують також дорогу на південний захід, що поволі стає крутішою. Родючі поля змінюються оливковими гаями та розлогими плантаціями шовковиці. Високо вгорі, праворуч від дороги, протікає річка ель Барада, яка дарує землі родючість. Тут, з квітучої рівнини, на 2750 м високо в небо стрімко і велично здіймається відома гора Хермон. На південних схилах цієї гори беруть початок також джерела Йордану. Здається, сама природа поставила цю гору як пограничний камінь між Сирією та Палестиною, над якими вона височіє. Навіть у найбільшу спеку її верхів’я залишаються вкритими снігом. Це враження є тим сильнішим, бо трохи далі зліва зелень полів зникає і починаються сіро-коричневі хвилі горбів, поділені сухими долинами, які тягнуться аж до горизонту, де починається дихаюча жаром Сирійська пустеля – батьківщина кочівників. Півтори години дорога поволі веде з гори вниз. Поля та гаї стають все рідшими. Зелений колір змінюється сірим кольором степу. Раптом дорогу перетинають лінії трубопроводу. Нафта, яка по ньому тече, вже подолала довгий шлях. Він починається на нафтових вишках островів Бахрейну посеред Перської затоки, 1500 км звідсіля, а закінчується в портовому місті Саїда на Середземному морі. Саїда є давнім біблійним Сидоном.

Безпосередньо за спинами пагорбів виринає гірська частина Галілеї. Через кілька хвилин паспортний контроль. Сирія залишається позаду. Дорога веде через невеликий міст. Під його аркою біжить стрімка вузенька річка – це Йордан. Ми в Палестині, у молодій державі Ізраїль.

Через десять кілометрів дороги, яка йде поміж темних базальтових скель, з глибини виблискує світлом Генезаретське озеро. На цьому тихому озері, де час, здається, зупинився, проповідував колись із човна Ісус перед невеликим Капернаумом. Тут наказав Він Петрові закинути сіті і спіймати велику кількість риби. А ще два тисячоліття перед тим на його берегах паслися стада Авраама. Бо дорога з Месопотамії до Ханаану також веде попри Генезаретське озеро.

* * *

Ханаан – це вузька, гориста смуга землі між узбережжям Середземного моря та сторонами пустелі, від Гази на півдні – до Хамату на берегах Оронту на півночі.

Ханаан – це “земля пурпуру”. Своїм ім’ям він завдячує бажаному в давнину продукту цієї землі. Вже з найдавніших часів його мешканці добували з морського молюска murex shelfish, який тут поширений, найвідомішу фарбу античного світу – пурпур. Фарба була дуже рідкісною, досить важко добувалася і тому була такою дорогою, що купити її могли лише багаті. Пурпурний одяг всюди на Стародавньому сході вважався ознакою високого рангу. Греки назвали виробників та фарбувальників пурпуру на Середземному морі фінікійцями, а їх країну – Фінікія, що на їх мові означало пурпур.

Земля Ханаану також є батьківщиною ще двох речей, вплив яких справді змінив світ: слова “Біблія” та нашої абетки. Одне з фінікійських міст дало назву грецькому слову “книга”. З Бібльоса, приморського міста в Ханаані, походить слово “бібліон”, а від нього пізніше – “Біблія”. А в IX ст. до Р. Х. греки перейняли з Ханаану літери нашої абетки.

Ту частину краю, який мав стати батьківщиною народу Ізраїля, римляни охрестили іменем кровних ворогів Ізраїля. Назва “Палестина” походить від “Пеліштім” – так у Старому Заповіті називаються филистимляни. Вони мешкали в найпівденнішій частині Ханаану. “І ввесь Ізраїль, від Дана аж до Беер-Шеви” (1 Самуїла 3:20) – так Біблія описує протяжність Обіцяної Землі, тобто від джерел Йордану біля підніжжя Хермону аж до пагорбів на захід від Мертвого моря, і на південь до Негеву.

Коли поглянути на глобус, Палестина є лише маленькою цяткою, вузенькою смужкою. Вздовж кордонів давнього царства Ізраїль сьогодні легко можна проїхатися автом. У довжину з півночі на південь, 230 км та 37 км завширшки в найтоншому місці. Площею всього 25124 квадратних кілометри. Це царство відповідає за величиною Сицилії. Лише кілька десятиліть його бурхливої історії воно було більшим. За часів уславлених царів Давида і Соломона землі держави сягали рукава Червоного моря при Ецеон-Ґебері на півдні і тягнулися аж за Дамаск до Сирії на півночі.

Ремесла та промисловість, які б користувалися особливим попитом у світі, тут не процвітали ніколи. Прорізана горбами та гірськими хребтами, верхи яких здіймаються вгору більш ніж на 1000 м, на півдні та сході оточена степом та пустелею, на півночі – горами Ливану та Хермоном, на заході обмежена рівнинним ворожим узбережжям моря, держава Ізраїль лежить, немов убогий острівець, між великими царствами Нілу та Євфрату, на кордоні двох континентів. На схід від дельти Нілу закінчується Африка. За невтішним царством пустелі шириною в 150 км починається Азія, а на її порозі – Палестина.

Якщо впродовж своєї мінливої історії вона знову й знову втягувалася в різні світові афери, то цим завдячувала своєму географічному розташуванню. Ханаан є сполучною ланкою між Єгиптом та Азією.

Найважливіший торгівельний шлях давнього світу проходить через цю землю. Цим шляхом проходять купці й каравани, мігруючі племена і народи, а потім по ньому посунуть війська великих завойовників: єгиптяни, асирійці, вавилоняни, перси, греки та римляни, вони одні за одними робитимуть цю країну знаряддям своїх господарських, стратегічних та політичних інтересів. Велетнем на Нілі рухали торгівельні інтереси, коли він, як перша велика потуга, простягнув свої щупальця до давнього Ханаану у III тис. до Р. Х.

Попередній запис

АВРААМ ЖИВ У ЦАРСТВІ МАРІ – Частина 3

Наступний запис

ВЕЛИКА ПОДОРОЖ ДО ХАНААНУ – Частина 2