Загони різношерстного війська єгиптян із нігерійців, азіятів та нубійців марширують далі на північ, через Ханаан. Фараони зробили висновки з гіркого досвіду минувшини. Їх країна не сміє більше впасти під несподіваним нападом. Єгипет не втрачає часу і створює собі далеко від своїх пограничних постів буферну зону. Решту держави гіксосів розбивають, і Палестина стає єгипетською провінцією. Колишні резиденції консулів, торгові точки та станції кур’єрів у Ханаані та на фінікійському узбережжі перетворюються на постійні гарнізони, укріплені опорні пункти і єгипетські фортеці в підкореній країні.
Після більш, ніж двохтисячолітньої історії велетень на Нілі виходить із тіні своїх пірамід і сфінксів з наміром активно втручатися в справи поза його кордонами та відігравати неабияку роль у долі решти світу. Єгипет стає все більш потужнішим й вагомішим. Раніше всі ті, що жили поза долиною Нілу – були “азіятами”, “мешканцями пісків”, скотарями – народами, негідними уваги фараона. Тепер єгиптяни стають тактовнішими. Вони починають підтримувати стосунки з иншими країнами. Раніше це було немислимим. Наприклад, серед дипломатичних нот в архіві палацу Марі немає жодного запису з Нілу. Tempora mutantur – часи змінюються!
Врешті прорив єгиптян сягає аж до Сирії, навіть до берегів Євфрату. Там єгиптяни несподівано зустрічаються з народами, про існування яких вони не мали жодного уявлення – жерці даремно шукають у давніх згортках папірусів, у храмових архівах і вивчають повідомлення про походи попередніх фараонів. Ніде немає навіть натяку на невідоме їм царство Міттані!
Його створення приписують дуже активному, творчому народові, ім’я якого згадується в Біблії в часи Авраама – це хуррити (див. Буття 14:6 і наст.).
Поблизу нафтових свердловин Кіркука в Іраці, де тепер американські бурові вишки черпають із землі нескінченне багатство, археологи із США та Іраку натрапляють на велике поселення – давнє місто хурритів Нузу. Гори схованих записів, серед яких насамперед шлюбні контракти та заповіти, містили надзвичайно цікаву інформацію: біблійні хуррити не були семітським народом. Їхньою батьківщиною були гори на узбережжі Чорного моря. Хурритські записи вказують на те, що принаймні провідна їх верства належала до індоарійців. Відтворено навіть їх зовнішній вигляд – це був тип людей із невеликим черепом, як, скажімо, сучасні вірмени.
У північній Месопотамії у верхів’ї річок Тигр та Євфрат вони засновують потужне царство Міттані. Їхні царі оточують себе аристократією з воїнів на бойових колісницях та мають індоарійські імена. Аристократи цієї країни називаюся “марйа”, що означає “молодий воїн”. Марйа є староіндійським словом, і храми їхні теж присвячені староіндійським божествам. Чарівницькі пісні Рігведи лунають перед статуями Мітри – переможного борця світла проти темряви, Індри – який володіє погодою, та Варуни – правителя вічного, безконечного світового процесу. Давні боги семітів скинуті зі своїх постаментів.
Міттанійці явно є любителями коней, навіть більше – фанатами коней. На берегах широких річок вони влаштовують перші у світі кінні перегони. Справжні бібліотеки з глиняних табличок переповнюють інструкції з розведення та догляду за кіньми для кінних заводів, директиви з виховання ремонтних та вказівки стосовно об’їжджування молодих коней, приписи щодо годування та тренування коней для кінних перегонів. Це солідні праці з конярства, які можуть позмагатися з будь-якою сучасною книгою в цій галузі. Кінь у марйа, аристократичних воїнів бойових колісниць, цінувався більше, ніж людина.
З цією державою Міттані Єгипет має тепер спільний кордон, на якому нема спокою. Не припиняються місцеві сутички. При нападах тут і там єгипетські лучники знову й знову втягуються в запеклі битви з бойовими колісницями. Під час походів то єгиптяни, то міттанійці колонами прориваються вглиб ворожої території. Долини Ливану, береги Оронту та Євфрату стають місцями безконечних боїв і кривавої різанини. Майже століття обидва великі царства перебувають у постійній борні.
Незадовго 1400 р. до Р. Х. войовничі міттанійці пропонують єгиптянам мир. Ворог стає другом. Царі Міттані цілеспрямовано переключаються із зовнішньої політики на внутрішню. З великою пишністю та багатими дарами вони посилають своїх дочок у Країну Нілу, їх принцеси виходять заміж за фараонів. Так, у трьох підряд поколіннях правителів вперше змішується індоарійська та єгипетська кров. Напевно, це була одна з їхніх принцес, що стала найвідомішою серед усіх дружин фараонів – Ніфертіті, краса якої і сьогодні зачаровує увесь світ. Її чоловіком був єгипетський цар сонця Аменофіс IV – Ехнатон.
Що ж було причиною такої несподіваної миролюбности войовничих міттанійців?
Причина була зовнішньою – раптом їхньому царству стала загрожувати війна на два фронти. З північного заходу, з Малої Азії, почали робити набіги на кордони армії иншого сильного супротивника. Це був народ, про який вчені аж до початку XX століття нічого не знали, однак він відіграє в Біблії велику роль – хеттити.
Авраам розбив намети серед “синів Хета” на півдні Юдейських гір біля Хеврону і купив у них землю, на якій він влаштував гробницю для своєї жінки Сари (див. Буття 23:3 і наст.). Ісав, на великий жаль своїх батьків Ісаака та Ревеки, одружився із двома хеттитками (див. Буття 26:34), та й цар Давид взяв жінку “хіттеянина Урії” (2 Самуїла 11). Від пророка Єзекіїля ми дізнаємося, що хеттити були співзасновниками Єрусалиму (див. Єзекіїля 16:3,45).
Знову віднайти народ хеттитів, який цілковито канув у царство забуття, вдається на початку XX ст. у серці Туреччини.
У горах на схід від столиці Анкари річка Галіс на шляху до Чорного моря описує велику дугу. Майже в центрі цієї дуги лежить місцевість Богаскої; “Богас” означає по-турецьки ущелина, а “кої” означає село. Біля цього села в ущелині в 1895 р. німецький єгиптолог професор Гуґо Вінклєр знаходить повно клинописних табличок, серед яких трапляються й деякі з дуже своєрідним єрогліфічним шрифтом. Вони викликають найбільше зацікавлення, і то не лише серед учених. Громадськість вражена дізнавшись, що за народ були оті згадані в Біблії “сини Хета”. Переклади клинописних табличок переносять невідомих доти індогерманських хеттитів та зникле разом з ними царство в поле зору людства.