Ізраїльтяни стали жертвою фараонової манії будування, у прямому сенсі цього слова. Розташування району їхньої еміграції сприяло залученню їх до невільницької праці. Біблійний Ґошен з його пишними пасовищами починався вже за кілька кілометрів південніше нової столиці і сягав аж до Пітона. Це перше, що спадало на думку – змусити цих чужинців, що мешкали просто перед порогом дому, від випасання їх отар перейти до будови великих проектів.
Руїни біля Сану не мають уже колишнього блиску столиці. Те, що відкривалося перед очима колон ізраїльських робітників при їхньому щоденному марші до будівельних майданчиків, можемо уявити собі лише на основі одного тогочасного листа на папірусі. Учень Пай-Бес захоплено пише своєму вчителю Аменем-Опетові: “…Я прибув до Пі-Рамзес-Улюбленця-Аммона і вважаю, що він прекрасний. Величне місто, рівних якому немає. Його заснував за зразком Фів той же бог Ра. Перебування тут означає чудове життя. Поля його пропонують багато добрих плодів. Воно щоденно отримує свіжі продукти та м’ясо. Ставки його повні риби, його лагуни заселені птахами, луки вкриті зеленою травою, а фрукти на оброблених полях мають смак меду. Його засіки повні ячменю та зерна, вони здіймаються ген у небо. Тут є цибуля та пір для страв, а також гранати, яблука, оливки та смокви із садів. Є й солодке вино із Кенкеме, яке смачніше за мед. Рукав дельти Ші-Гор дає сіль та селітру. Кораблі його прибувають та відпливають. Кожного дня тут є свіжі продукти та худоба. Люди радіють, що можуть там жити, і ніхто не гукає: “Подайте ради Бога!” Маленькі люди живуть там, як визначні. Ходімо! Святкуймо в ньому небесні свята та початок пір року!”
Роками пізніше життя в суворій пустелі стерло з пам’яті синів Ізраїля спогади про важку працю, лишилися лише згадки про добру їжу в Дельті: “Коли б ми були повмирали від Господньої руки в єгипетськім краї, як ми сиділи над горшком м’яса, як ми їли хліба досить!” (Виходу 16:3). “Хто нагодує нас м’ясом? Ми згадуємо рибу, що їли в Єгипті даремно, огірки й дині, і пір, і цибулю, і часник.… Хто дасть нам їсти м’яса, бо добре було нам в Єгипті?” (Чисел 11:4-5,18).
Знахідки при розкопках та тогочасні тексти, що збігаються із цими иноді дослівно, підтверджують біблійні слова. Але не слід гадати, що з цим академічні суперечки щодо історичности цих подій у житті Ізраїля закінчилися.
Майже гнівно звучать слова американця, проф. Вільяма Фоксвела Олбрайта, якого можна тут зацитувати не випадково – він богослов, історик, філософ, орієнталіст, археолог та спеціяліст із порівняльної філології світового рівня: “Завдяки нашим сучасним знанням топографії східної дельти, розповідь про початок виходу, представлена в книзі Виходу 12:37 та 13:20, є топографічно цілковито правильною. Подальші докази щодо, по суті, історичного опису виходу та мандрівки на територію Синаю, Мідіяну та Кадешу можна отримати завдяки зростаючим знанням із топографії та археології. Мусимо тут задовольнитися запевненням, що все іще пануюче архикритичне упередження щодо ранніх історичних традицій Ізраїля не має більше жодного виправдання. Навіть дату виходу, про яку до того дискутували, можна встановити в межах не надто великого проміжку часу… Коли ми подамо її приблизно на 1290 р. до Р. Х. то, певно, не помилимося, бо перші роки Рамзеса II були наповнені будівництвом у місті, якому він дав своє ім’я – у Рамзесі ізраїльської традиції. Вражає збіг цієї дати та дати, яку подає книга Виходу 12:40, 430 роки: “А перебування Ізраїлевих синів, що сиділи в Єгипті, чотириста років і тридцять років” – вхід, отже, мав відбутися бл. 1720 р. до Р. Х. – це може бути випадковістю, однак все ж заслуговує на увагу”.
Правління Рамзеса II це час гніту та невільницької праці Ізраїля, та разом з тим – час, коли постає для народу великий визволитель – Мойсей.