Зазвичай археологічні роботи можна починати лише тоді, коли є дозвіл на розкопки або від власника землі, або ж від уряду країни. Його не завжди легко отримати, не кажучи вже про те, що під час робіт життя дослідників можуть ускладнювати протести або обмеження. У 1925 р. американці знайшли незвичайний вихід, щоб на свій розсуд та без перешкод працювати. Вони просто викуповують купу руїн, тел ель-Мутеселлім на рівнині Єзреел, у дев’ятдесяти місцевих власників, селян та пастухів, гуртом. Бо Східний Інститут Чиказького Університету має намір провести тут зразкові для всього Близького Сходу найповніші і проведені з найбільшою точністю, розкопки, які будь-коли розпочиналися в Палестині.
Тел ель-Мутеселім приховує місце біблійного Меґідо. Це відкриття базується на перших великих розкопках, які були проведені тут Німецьким Східним Товариством під керівництвом проф. Шумахера в 1903-1905 роках.
Тел ель-Мутеселім виглядає на фоні унікального ландшафту як невеличка гора. Дивлячись із плато, здається, що бачиш перед собою велике зелене море – так далеко простягається ця рівнина, “долина Ізреельська” (Ісуса Навина 17:16), в якій насичено зелені луки та пишні поля змінюють одне одного. Це дім зграй журавлів та лелек. Там, де рівнина закінчується, височить над берегами Середземного моря вкритий лісом горб Кармелю. На півночі здіймаються ніжно-блакитні гори Галілеї з маленьким селом Назарет, і далеко праворуч погляд у глибоко порізану долину Йордану перекриває похмура вершина Тавору.
Нічого не вказує на те, що на цьому родючому і такому приємному, оточеному ніжними пасмами гір трикутнику, ця вузенька смужка землі протягом багатьох століть була місцем потужних змагань і далекосяжних історичних рішень.
У 1500 р. до Р. Х. проноситься на “золотій колісниці” через вузький перевал на рівнину фараон Тутмос III зі своїми загонами і розбиває ханаанян, які стрімголов, налякані тікають у Меґідо. На цій же рівнині ізраїльтяни, натхнені героїчною суддею Деворою, долають перевагу ханаанських відділів бойових колісниць, Гедеон захоплює зненацька грабіжницькі кочові орди мідіян з їх верблюдами, цар Саул програє битву з филистимлянами, у 600 р. до Р. Х. гине юдейський цар Йосія, що відчайдушно кидається зі своїм військом проти переважаючої сили єгипетського фараона Нехо. Руїни розповідають ще про франкський замок Фаба, яким володіли іоанніти та лицарі-храмівники в часи хрестових походів, аж поки Саладін після жахливої різанини не вигнав їх із цієї землі. Шістнадцятого квітня 1799 р. тут билися французи і турки. Маючи лише 1500 чоловік, французький генерал Клебер стримує армію супротивника з 25 000 чоловік. Французи героїчно билися від світанку до обіду. На підмогу їм поспішає через пагорб відділ кінноти із 600 чоловік. Офіцера, що їх веде, звуть Наполеон Бонапарт. Після виграної “Битви на Таворі” Наполеон увечері їде в гори Галілеї; вночі він трапезує в Назареті. Через той сам перевал, що й Тутмос III, проривається в 1918 р. британська кавалерія під командуванням лорда Алленбі і знищує розташовану на рівнині турецьку армію.
Німим свідком усіх цих подій був тел ель-Мутеселім, де Кларенс С. Фішер навесні 1925 року починає модельні розкопки.
Пагорб дослівно ріжуть на скибки, сантиметр за сантиметром, наче торт, лише горизонтально. Немов у калейдоскопі миготять століття. Кожен знятий шар означає новий розділ у книзі світової історії, від IV до X ст. до Р. Х.
З чотирьох верхніх шарів стратум[1] І містить руїни з часів перського та вавилонського правління. Перський цар Кир знищив світову міць Вавилон. Пів століття перед цим цар Навуходоносор із Вавилону в 597 р. до Р. Х. завоював Сирію та Палестину. Залишилися вали незвичайно масивно збудованого палацу з того часу. Стратум II чекає як свідок асирійського панування з руїнами палацу із VIII ст. до Р. Х. Тіглатпілесар підкорив Палестину 733 р. до Р. Х.. Стратум III та IV відтворює ізраїльський час. Особливо промовистими є дві печатки з давньоєврейськими буквами, одна з яких має напис “Шема, слуга Єровоама”. Єровоам І був першим правителем поділеного царства – з 926 до 907 pp. до Р. Х. Ще один камінь береже инше відоме ім’я – Шешонк І, фараон Єгипту. Біблія називає його “фараон Шишак”. У п’ятому році правління царя Єровоама він вторгся в Палестину – 922 р. до Р. Х.
За десять років трудів лопати і кайла пробилися до шарів з часу царя Соломона, який за чотири роки до вторгнення Шешонка, у 926 р. до Р. Х., навіки зімкнув свої повіки. Підошва руїн стратума IV приносить археологу Гордону Лауду та П. Л. О. Ґаю і усьому світові сенсаційну несподіванку з часу царя Соломона.
За часів Соломона впровадилася в життя нова процедура при зведенні будівель, оборонних мурів і т. д. Всупереч дотеперішньому способу будівництва, обтесане каміння вкладають тепер на кутах будівель і через певну віддаль також у сам мур. З найнижчого шару руїн стратума IV викопують руїни резиденції, будівельні характеристики якої мають ці риси. Вони оточені чотирикутним муром, сторона якого сягає 60 м. Додатковим захистом служили показні ворота з трьома парами посаджених вузько одна біля одної паль. На подібний потрійно захищений в’їзд до міста дослідники натрапляли також в Ецйон-Ґевері та в Лахіші. Розкопана майже в той сам час будівля з товстими стінами виявляється засіком для запасів, одним із “міста на запаси, що були Соломонові” (1 Царів 9:19). Склади такого типу знайдено також у Бет-Шеані та Лахіші. Меґідо був центром управління п’ятою областю Ізраїля за правління Соломона. У палаці мав свою резиденцію від імені Соломона і був відповідальний за надходження податків у вигляді натуралій для “складу” “Баана, Ахілудів син Таанах і Меґіддо та ввесь Бет-Шеан” (1 Царів 4:12).
Та хоч якими чудовими були ці знахідки, сенсацією вони не стали. Сенсація ще дрімала недоторкана в глибинах телу ель-Мутеселім, неначе цей пагорб приберіг найкраще наостанок. У процесі розкопок на краю телу із ґрунту проступають рівномірні кам’яні покриття, всіяні один за одним довгими рядами чотирикутних кам’яних стовпців.
Лауд і Ґай спершу уявлення не мають, що б це могло колись бути. Дивне покриття, не закінчується, а виростає з-під сміття один квадратний метр за другим. Ґаю спадає на гадку, що це могли б бути залишки конюшень. Чи ж Біблія не говорить про незліченних коней царя Соломона?
У часто одноманітну рутину багаторічних розкопок, у щоденну старанну працю, до якої належить знесення, насипання, просіювання та впорядковування кожного вартого уваги черепка, здогад Ґая відразу привносить новий азарт, який охоплює навіть людей, які копають.
З кожною наступною будівлею, яка з’являється на світ, дослідники дивуються все більше й більше. Численні протяжні стайні групуються навколо двору, який викладений утрамбованою вапняною штукатуркою. Через середину кожної стайні йде прохід шириною три метри. Шорстка бруківка запобігає небезпеці ковзання коней. З обох сторін за кам’яними стовпцями є просторі стійла, кожне з яких має ширину теж три метри. У деяких із них іще стоять жолоби для годівлі, можна розпізнати ще частини водогону. Навіть за сьогоднішніми мірками це розкішні стійла. Якщо зважати на старанність, яку було вкладено в їх будування та устаткування, кінь тоді цінувався дуже високо. У кожному разі, про коней дбали краще, ніж про людей.
Після того, як відкрито цілий комплекс, Ґай рахує стійла. Їх вистачить щонайменше для 450 коней, є і відділи для 150 колісниць – велетенські конюшні! “А оце наказ тих поборів, які брав цар Соломон на збудування храму Господнього та дому свого, і Мілло, і муру єрусалимського, і Хацору, і Меґіддо, і Ґезеру” (1 Царів 9:15). “І назбирав Соломон колесниць та верхівців, і було в нього тисяча й чотири сотні колесниць та дванадцять тисяч верхівців, і він порозміщував їх по колесничних містах та з царем в Єрусалимі” (1 Царів 10:26). З огляду на розміри конюшень у Меґідо, а також стійл та приміщень для колісниць такого ж типу, які знаходять у телі ель-Гесі[2] та в Таанасі, ці біблійні вказівки слід справді розглядати як точні дані. Ці вражаючі результати розкопок дають повне уявлення про те, якими величинами звик оперувати давній Ізраїль у той час, коли він був великим царством.
Зрештою, Меґідо був лише одним з багатьох гарнізонів організованих Соломоном відділів бойових колісниць, які належали до постійної армії царя.
А в одній прадавній конюшні, яка була вирубана під великим міським муром глибоко в скелях, майже дві тисячі років після царя Соломона, ще хрестоносці ставлять своїх коней після завоювання Святого Міста Ґотфрідом Бульйонським.
Водночас коні та колісниці вважалися за правління царя Соломона важливим об’єктом торгівлі. Власне в цій ділянці Ізраїль мав справжню монополію (див. 1 Царів 10:28-29).
Через царство Соломона проходили всі важливі караванні шляхи між Єгиптом та Сирією і Малою Азією. Єгипет був головним експортером бойових колісниць. “Виходила колесниця з Єгипту за шість сотень шеклів срібла…” (1 Царів 10:29). Єгипетські майстри були неперевершеними у виготовленні швидких двоколісних колісниць для бою та полювання. Тверду деревину для них мусили імпортувати із Сирії. Тому зрозумілою є і їх висока обмінна ціна. До однієї колісниці треба було четверо коней.
Коні приходили з Єгипту та з “Кое”, як повідомляє инше передання. “Кое” це назва однієї держави в Кілікії, розташованої на родючій рівнині між горами Тавру та Середземним морем. Після знищення хеттитами царства Міттані Кілікія стає землею любителів коней, Тракенен[3] давнього світу. Геродот згадує, що пізніше перси також найкращих коней для кур’єрської служби у своїй імперії брали з Кілікії.
Торгівельними партнерами Ізраїля на півночі були “царі хеттитські та сирійські” (див. 1 Царів 10:29). Це теж історичний факт. Хоча в часи Соломона царство хеттитів було давно зруйноване, та на його місці знову виникло кілька менших держав-наступниць. Одну із них відкрив у 1945 р. німецький професор Г. Т. Боссарт – царський замок у лісах гори Каратепе, неподалік від Адани на південному сході Туреччини. Його будівничий Азітаванда і був у IX ст. до Р. Х. одним із тих “царів хеттитських”.
[1] “Стратумом” археологи називають окремий історичний шар.
[2] Це Еглон
[3] У Тракенені з 1731-го до 1944 р. була найважливіша та найславніша конюшня Прусського королівства.