Розповідь Ашшурнасірпала в короткій формі натякає на те, що незабаром чекає на Ізраїля та Юду. “З Оронту вирушив я.., захопив я міста.., влаштував серед них велику різанину, руйнував, нищив, палив вогнем. Живих воїнів брав я в полон. На палях перед їхніми містами повісив я їх. Там населив я асирійців… У великому морі почистив я свою зброю…”
Так само раптово, як асирійці з’явилися, так само вони й відійшли, обтяжені “сріблом, золотом, свинцем, міддю…” – даниною фінікійських міст Тиру, Сидону, Бібльоса. Царя Ізраїля Омрі охоплює щось таке, як неясне передчуття. Як колись, будучи воєначальником, так і тепер, будучи царем, він володіє чудовим військовим інстинктом. Серед гористої місцевости Самарії він купує гору, на якій закладає як міцне укріплення нову столицю Ізраїля – Самарію (див. 1 Царів 16:24). Ізраїлю вона буде конечно необхідна, у цьому він упевнений.
Вибір місця виказує фахівця, який керується стратегічними міркуваннями. Самарія лежить посеред широкої родючої рівнини на ізольованому пагорбі висотою близько 100 м, схили якого на півдні та південному заході стрімко спадають, він оточений півколом високими горами. Власне джерело води робить це місце ідеальним для захисту. З верхів’я око сягає на захід аж до Середземного моря.
Ім’я Омрі стає для асирійців визначальним. Ще сто років після того, як цю династію царства Ізраїля скинуто, вони використовують у клинописних текстах назву “дім Омрі” як офіційну назву для Ізраїля.
Через вісімнадцять років після смерти Омрі настає те, чого так боялися – Салманассар III нападає на Каркеміш на Євфраті та йде на Палестину[1].
Ахав, син та наслідник престолу Омрі, здогадується про жорстокість зіткнення з міцніючою світовою силою Асирією і робить у цій ситуації єдино правильне. Він оце саме подолав свого головного ворога, арамейського царя Бен-Гадада з Дамаску. Замість того, щоб дати йому скуштувати силу переможця, він обходиться з ним незвичайно великодушно: “той посадив його на колесницю”, називає його “мій брат” і, неначе цього ще недостатньо, заключив із ним союз (див. 1 Царів 20:32-34). Так він перетворює свого ворога на свого союзника. Народ не розуміє його вчинку, один пророк навіть докоряє йому. Та все-таки майбутнє показує, наскільки добре зваженими були його дії. Треба було уникнути війни на два фронти.
“На кораблях з баранячої шкіри перейшов я… Євфрат під час його паводку…” – сказано в клинописних розповідях асирійського царя Салманассара III. Його першопрохідні групи розумілися, отже, на будуванні понтонних мостів з надутих звірячих шкір!
У Сирії йому назустріч виступила супротивна коаліція, чисельність військ якої він добре зауважує. Окрім військових сил біблійного Бен-Гадада з Дамаску та ще одного асирійського князя, це “2000 бойових колісниць, 10000 солдатів Агаббу, сірілейця…” Сірілеєць Агаббу – це цар Ахав з Ізраїля.
Союз Ізраїля з Дамаском був короткотривалим. Тільки-но асирійці залишили країну, як давня ворожнеча запалала знову, і Ахав у бою з арамейцями наклав головою (див. 1 Царів 22:34-38).
Шість розділів присвятила Біблія життю цього царя. Дещо з цього вважали легендарним, як-от “дім зо слонової кости, що він збудував”, (1 Царів 22:39), або його одруження із фінікійською принцесою, яка впровадила чужі культи: “І він узяв за жінку Єзавель, дочку Етбаала, сидонського царя. І він пішов, і служив Ваалові, і вклонявся йому… І зробив Ахав Астарту…” (1 Царів 16:31,33). Або як-от велика посуха в країні: “І сказав тішб’янин Ілля, з ґілеадських мешканців, до Ахава: “Як живий Господь, Бог Ізраїлів, що перед лицем Його я стою, цими роками не буде роси та дощу, але тільки за моїм словом!” (1 Царів 17:1). І тим не менше, це все – історичні факти!
За давню купу руїн у Самарії бралися впродовж двох кампаній розкопок. З 1908-го до 1910р. – американці Джордж А. Райснер, Кларенс С. Фішер та Д. Дж. Лайн із Гарвардського університету, а з 1931 до 1935 р. – американсько-британська команда під керівництвом англійського археолога Дж. В. Кроуфута.
Фундаменти столиці Ізраїля спочивають на незайманій землі. Омрі справді купив нову землю.
Впродовж шести років, коли він тут правив, мирний самотній пагорб мав бути суцільним галасливим будівельним майданчиком. Потужні блоки сильного укріплення роблять очевидними стратегічні плани будівничого. Стіни завширшки п’ять метрів. В акрополі на західній стороні пагорба відкопують фундаменти та стіни будівлі, яка охоплює просторий двір – це царська резиденція Північного царства Ізраїля. Після Омрі тут жив його син Ахав, новий цар. Він продовжував будувати за планами свого батька. Будівлі виконані з майстерністю, що варта уваги – використовувалися лише потужні та старанно обтесані блоки вапняку.
При розчищенні руїн археологи знаходять незліченні уламки слонової кістки. Самі по собі знахідки слонової кости в Палестині не означають нічого особливого. Майже на кожному місці розкопок наштовхуються на цей коштовний матеріял, однак завжди лише на поодинокі шматки. У Самарії ж земля буквально була нашпіґована ними. На кожному кроці знаходять пожовклі чи вже коричневі шматки та пластинки, крім того фрагменти, на яких ще можна розпізнати чудову обробку, візерунчасті рельєфи, вирізьблені майстрами з Фінікії.
Для цих знахідок є лише одне пояснення – це був славнозвісний “дім зо слонової кости” царя Ахава (1 Царів 22:39). Хоча, звісно, цей правитель не цілий палац збудував з цього. Оскільки так часто вважали, істинність відповідного біблійного місця відразу ставилася під сумнів, лише тепер воно стало зрозумілим: Ахав прикрасив цим чудовим матеріялом стіни палацу, зі слонової ж кістки були й меблі.
[1] 853 р. до Р. Х.