“Олександр Македонський, син Филипа, вийшов з Хеттитського краю, розгромив Дарія, царя перського і індійського” (1 Макавеїв 1:1).
Поступово в IV ст. до Р. Х. центр політичної сили переміщується з Родючого Півмісяця на Захід. Увертюрою для цієї доленосної для світу тенденції стали вже століття перед цим дві славні битви, в яких греки дали відсіч натиску персів. Біля Маратону (490 р. до Р. Х.) вони перемогли перські армії Дарія І. При Саламіні (480 р. до Р. Х.), через десять років після цього, вони розбили перський флот.
Біля Іссе, поблизу сьогоднішнього північносирійского порту Олександретта, з перемогою Олександра Великого[1] над перським царем Дарієм III[2] у 333 р до Р. Х., греки перебирають на себе провідну роль у концерті тогочасного світу.
Першою ціллю Олександра є Єгипет. З основним загоном із 32000 піхотинців та 5000 кінноти 24-річний цар іде на південь, супроводжує його на воді флот із 160 кораблів. Двічі Олександр зупиняється на сиро-палестинському узбережжі. Перший раз – перед Тиром. Це фінікійське місто, надійно укріплене та захищене високими, міцними мурами, з маленького острова чуває над цілим узбережжям.
Олександр робить тут справжнє чудо воєнної техніки, наказавши збудувати греблю довжиною 600 м через море до міста на острові.
Для захисту робітників мусили використовувати перемісні щити на колесах, так звані “черепахи”. Та попри все складанню греблі відчутно заважає злива стріл. Тим часом на березі передові загони виготовляють справжні страховища – “гелеполі” – стрільбові башти на колесах з багатьма поверхами один над одним. Вони вміщають відділи лучників та легку “артилерію”. Підйомний міст спереду такої башти уможливлює штурмовий наскок на ворожі мури. Це найвищі башти для облоги, які будь-коли були застосовані у воєнній історії. Вони мають 20 поверхів і висоту 50 м, найвища платформа здіймається далеко над найвищим міським муром.
Коли ці наїжачені зброєю страховища після семимісячної підготовки повільно й незграбно просуваються до Тиру, долю цієї морської твердині, що вважалася неприступною, вже визначено.
Другий раз він був змушений зупинитися перед Газою, давнім филистимлянським містом. Однак ця облога триває лише два місяці. Після цього дорога до Країни Нілу відкрита.
Насамперед облога Гази в південно-західній Палестині не могла пройти повз юдеїв. Шум від загонів, що проходили та розташовувалися на узбережжі, мусив долинати аж до їхніх пагорбів. Однак Біблія не оповідає про ці події нічого, як і про грецьке світове панування протягом майже півтора століття. Її літописання не виходить за кінець царств Ізраїля та Юдеї та створення теократичної держави під патронатом персів. Лише на початку макавейських воєн вона знову вдається в історичні подробиці.
Про той час юдейський історик Йосип Флавій написав позабіблійну розповідь про воєнний похід грецьких завойовників через Сирію-Палестину. Там сказано, що після взяття Гази, Олександр Македонський прибув до Єрусалиму. Народ та первосвященик Яддуа прийняли його з усіма почестями. Олександр запропонував храмові жертву і дарував народові полегшення.
Навряд чи Олександр, і без того затриманий на дев’ять місяців спротивом Тиру та Гази, знайшов час для обходу Єрусалиму. Після падіння Гази він найкоротшою дорогою поспішив на Єгипет, полишивши завоювання решти країни своєму маршалу Парменіду, який без труднощів заволодів цією територією. Лише осідок правителя в Самарії треба було брати силою. Тому вона була перетворена на македонську колонію.
Єрусалим та провінція Юдея, здається, піддалися новій силі без спротиву. У кожному разі жодне з відомих дотепер джерел не повідомляє щось про спротив теократичної держави.
Відвідини Олександром Єрусалиму можуть бути легендою з деяким правдивим історичним зерном. Вона складає яскраве свідчення про те, що навіть цей грецький завойовник толерує спосіб життя теократичної держави, культова спільнота залишається недоторканою.
Це цілком відповідає тому, що змогли встановити дослідження. В Юдеї того часу не знаходять слідів грецького завоювання, ані грецького панування.
Лише в сусідній Самарії виникло бл. 322 р. до Р. Х. міцне укріплення еллінів. Археологи розкопали цілий ряд круглих башт. Вони туляться до давніх казематних валів з того часу, коли Самарія ще була столицею царства Ізраїль.
[1] 336-323 рр. до Р. Х.
[2] 336-331 рр. до Р. Х.