Незадовго перед Різдвом, 17 грудня 1603 р. імператорський математик та придворний астроном Йоганнес Кеплер сидить уночі в Градшіні в Празі і постерігає через свій скромний телескоп за зближенням двох планет. Вчені називають розташування двох небесних тіл на тій самій довжині “кон’юнкція”. Ось дві планети підійшли так близько, що виглядають як одна, як набагато більша та яскравіша зоря. У ту ніч Сатурн і Юпітер призначили собі космічне побачення в сузір’ї Риб. При повторному перегляді своїх нотаток Кеплер раптом звертає увагу на повідомлення письменника-равина Абарбанеля, яке містить натяк на незвичайний вплив, який юдейські астрологи приписували цій констеляції. А саме, що Месія з’явиться при кон’юнкції Юпітера й Сатурна в сузір’ї Риб. Чи ця кон’юнкція в час народження Христа була такою самою, як II спостерігав у передріздвяний час 1603 р. Кеплер?
Кеплер прорахував один раз, потім ще раз. Він був науковцем і псевдонауковцем водночас – астрономом та астрологом – прибічником того вчення, яке вже кодекс Юстиніяна прирівнює до виготовлення отрути. Результатом цих розрахунків була потрійна кон’юнкція протягом одного року. Цей астрономічний розрахунок вказав на 7 р. до Р. Х. За астрономічними ж таблицями це мав бути 6 р. до Р. Х. Кеплер визначився за 6 р. до Р. Х. і вказав на 7 р. до Р. Х. як на рік, коли Марія зачала.
Своє вражаюче відкриття він опублікував у низці книг, однак цей великий ум і засновник названих його ім’ям законів планет занадто заплутався в царстві містики. Через це гіпотезу Кеплера довгий час відкидали, і вона забулася. Лише в XIX ст. астрономи знову про неї згадали. Однак не було можливости отримати чіткий науковий доказ цієї гіпотези. Його принесла наука XX ст.
У 1925 р. німецький вчений П. Шнабель розшифрував нововавилонські клинописні записи відомої античної астрологічної школи в Зіппарі у Вавилонії. Серед безконечних раціональних даних спостережень він знаходить нотатку про стояння планет у сузір’ї Риб. Юпітер та Сатурн старанно занотовані протягом п’яти місяців. Це, в обчисленні на наш час, дає 7 р. до Р. Х.! Археологи та історики мусять старанно реконструйовувати образ часу по монументах та документах, з поодиноких знахідок та уламків. Сучасному астрономові легше. Він може прокрутити годинник історії назад, як захоче, реконструювати небо з його планетами таким, як воно було тисячі років тому, на будь-який бажаний рік, на кожен місяць, ба навіть з точністю до дня. Так само точно можна вирахувати в історії розташування зірок.
У 7 р. до Р. Х. Юпітер та Сатурн справді зустрілися в сузір’ї Риб, до того ж, як уже виявив Кеплер, тричі. Крім того, математичні обчислення показали, що потрійну кон’юнкцію цих планет було особливо добре видно на території Середземномор’я.
Шлях зустрічі цих планет у раціональних даних сучасних астрономічних обчислень виглядає так: наприкінці місяця лютого 7 р. до Р. Х. констеляція почалася. Юпітер вийшов із сузір’я Водолія до Сатурна в сузір’я Риб. Оскільки сонце в цей момент також перебуває в сузір’ї Риб, його світло закривало вигляд цих зірок. Лише 12 квітня обидві планети при різниці довготи в 8 градусів уперше зійшли геліяктично в сузір’ї Риб. Геліяктичним або раннім сходженням астрономи називають перший видимий схід зірки на світанку.
Двадцять дев’ятого травня наступило перше злиття, видиме на вранішньому небі добрих дві години, при 0 градусі довготи та 0,98 градусів широти на 21 градусі Риб.
Друга кон’юнкція виникла 3 жовтня на 18 градусі сузір’я Риб.
Четвертого грудня злиття планет Юпітера та Сатурна відбулося цього разу втретє і востаннє. На цей раз – на 16 градусі Риб. У кінці 6 р. до Р. Х. планета Юпітер перейшла тоді з Риб до сузір’я Овна.
“На сході ми бачили зорю Його” (Матвія 2:2), – так звучить повідомлення трьох мудреців. Та це помилка перекладу, бо слова “на сході” в оригіналі звучать “ан те анатолє”. Це в грецькій мові форма однини, на иншому місці термін “східна земля” передається через “анатоляй”, тобто через множину. Форма ж однини “анатолє” мусила б мати цілком специфічне астрономічне значення, бо під цим мається на увазі спостереження вранішнього сходження зірок, тобто так зване геліяктичне сходження. Якщо ж перекладати правильно, то слова “ан те анатолє” слід було б перекласти як “Ми бачили появу Його зорі в променях світанку”. Це б достеменно відповідало астрономічній дійсності.
Навіщо ж була потрібна та вчена експедиція мудреців до Палестини, коли доведено, що цю подію було видно і у Вавилоні?
На Сході спостерігачі за небом приписували, як астрологи, кожній зорі особливе значення. На думку халдеїв, Риби були знаком Заходу, країни на Середземному морі; за юдейською традицією вони були знаком Ізраїля, знаком Месії. Сузір’я Риб стоїть на кінці старого і на початку нового кола Сонця. Не було нічого простішого, ніж побачити в них кінець старої і початок нової світової ер!
Юпітер у всіх народів у всі часи вважався зорею щастя і зорею царя. За давньоюдейським переданням, Сатурн захищає Ізраїля; Тацит ототожнює його з Богом юдеїв. Вавилонська астрологія подавала цю прикрашену поясом планету як особливу зорю своїх країн-сусідів – Сирії та Палестини!
З часів Навуходоносора багато тисяч юдеїв мешкало у Вавилонії. Деякі з них, імовірно, навчалися і в астрологічній школі в Зіппарі. Така світлоносна зустріч Юпітера із захисником Ізраїля Сатурном у сузір’ї “західної землі”, сузір’ї Месії, мусила глибоко схвилювати юдейських астрономів. Бо за астрологічним тлумаченням це вказувало на появу могутнього царя в західній країні, у країні їхніх батьків. Бажання пережити це особисто, побачити все на власні очі й могло бути причиною подорожі мудреців-звіздарів зі східної землі.
Ось так воно могло відбуватися:
Двадцять дев’ятого травня 7 р. до Р. Х. вони спостерігають перше злиття обох планет з даху астрологічної школи в Зіппарі. На той час у Межиріччі вже панує нестерпна спека. Літо не є добрим часом для далеких, обтяжливих подорожей. До того ж вони знали про повернення кон’юнкції 3 жовтня. Так, як і майбутні сонячні та місячні затемнення, вони могли точно вирахувати наперед і цю констеляцію. Те, що на 3 жовтня саме припадало юдейське свято примирення, могло видатися їм знаком, щоб у ці дні вирушити в дорогу.
Швидкість просування по караванних шляхах навіть на найшвидшому транспортному засобі, верблюді, була дуже повільною. Якщо рахувати тривалість подорожі приблизно на півтора місяці, то мудреці могли прибути до Єрусалиму наприкінці листопада.