Після цитування текстів, які засуджують негативну поведінку щодо батька і матері, варто прочитати інші фрагменти, які ілюструють п’яту заповідь у позитивному світлі. Незвичайним прикладом синівської любови є Книга Товита. Однак найгарніший фрагмент на цю тему знаходимо в Книзі Сираха (3:1-16):
- «Мене, вашого батька, слухайте, діти, і так чиніте, щоб спасенними бути. Бо Господь звеличив батька в дітях, і право матері на синах закріпив.
- Хто шанує батька, той гріхів збувається. Хто звеличує матір свою, той немов скарби збирає.
- Хто шанує батька, той матиме втіху в дітях, і в день своєї молитви буде вислуханий.
- Хто звеличує батька – довго житиме; хто Господові слухняний – матір свою заспокоїть, і як господарям прислуговуватиме батькам своїм.
- Ділом та словом шануй твого батька, щоб його благословення зійшло на тебе. Бо батьківське благословення доми дітей укріплює; прокляття ж матері руйнує його основи.
- Не вихваляйсь безчестям твого батька – нема бо тобі слави в батьковім безчесті. Бо слава для людини в честі свого батька, і ганьба для дітей – матір знеславлена.
- Дитино, допомагай твоєму батькові в старощах і не засмучуй його за життя; і коли розум ослабне, будь поблажливим; не зневажай його тоді, коли ти повносилий. Бо добродійство батькові не буде забуте: надолуженням за гріхи воно тобі причислиться.
- За дня скрути твоєї Бог тебе згадає, і гріхи твої зникнуть, як лід від спеки. Неначе богохульник, той, хто покидає батька; проклятий Господом той, хто гнівить свою матір».
Сфера заповіді
П’яту заповідь можна пояснювати в кількох аспектах. Вкажімо на декілька з них:
Повага, пошана, вшанування. Батькам треба дати те, що може зробити їхнє життя приємним і гідним, особливо на його останньому етапі. І треба стриматися від усього, що може применшити авторитет, престиж, велич, на які вони мають право. Не можна різко протиставлятися батькам, посідати місце, призначене для них у суспільстві або зарезервоване для них у родині. Не можна відповідати замість них або випереджуючи їх.
Послух. Хоча про нього безпосередньо не йдеться, він, однак, становить один з основних аспектів, він є практичним наслідком заповіді. «Коли хто матиме неслухняного й непокірного сина, що не слухається голосу батька свого та голосу своєї матері, і докорятимуть йому, а він не буде їх слухатися, то батько його та мати його схоплять його, і приведуть його до старших його міста та до брами того місця. І скажуть вони до старших міста його: Оцей наш син неслухняний та непокірний, він не слухає голосу нашого, ласун та п’яниця. І всі люди його міста закидають його камінням, і він помре. І вигубиш те зло з-посеред себе, а ввесь Ізраїль буде слухатися й буде боятися.» (Втор. 21:18-21).
Провина недбалого сина полягає не в тому, що він розтринькує свої блага, а в тому, що «не слухається голосу батька свого та голосу своєї матері». Сьогодні такий спосіб поведінки з дитиною неприйнятний, бо він походить з епохи, в якій закон послуговувався жорстокими методами. Однак залишається значення провини, яка полягає в недооцінюванні думки батьків. Адже вони, перш ніж віддати сина в руки правосудця, перепробували всі можливі засоби, щоб напоумити його[1].
- «Послухай, мій сину, напучення батька свого, і не відкидай науки матері своєї» (Прип. 1:8).
- «Зневажає безумний напучення батькове, а хто береже осторогу, стає розумніший» (Прип. 15:5).
Етично-суспільний вимір. Ця заповідь вимагає від нас задовольнити матеріяльні потреби старих батьків, які вже не спроможні працювати, бо надто слабкі. Існує ризик, що старих людей зневажатимуть і вони будуть залишені на поталу долі. Тому діти повинні відчувати відповідальність за долю батьків.
Ця заповідь засуджує байдужість до старих батьків, невразливість до їхніх потреб та зневагу до них (або ж просто погане ставлення).
І в цьому випадку заповідь захищає права слабших.
Релігійний вимір. Батькам належить повага, бо вони навчають дітей волі Божої (тобто Закону). Вони оберігають владу Ягве. Ця заповідь також накладає обов’язок на батьків: вони повинні дбати про збереження релігійної традиції.
Єврейська родина
Насамперед треба пам’ятати про середовище, в якому ця заповідь має своє глибоке коріння. А. Шуракі пояснює це так: «Єврейська родина була і є строго патріярхальною. Первородний син монополізує всі права. Якщо йдеться про спадок, то він має привілей порівняно з іншими синами, так само, як сини мають першість перед доньками. Полігамія та конкубінат є знаком влади, багатства та поваги. Батько має повноту влади і над чоловіками, і над жінками в домі. За деяких обставин він може навіть продати дітей як невільників, а колись – багато віків тому – навіть мав право принести їх у жертву. Закон Мойсея прагне зберегти такий абсолютизм, заохочуючи батька справедливо ставитися до дітей і не надавати привілеїв одним, кривдячи інших.
Під час переходу від мандрівного до осілого способу життя первинна ситуація зазнала глибоких змін. Роздумуючи про постбіблійний юдаїзм, варто зазначити, що його характерною рисою є те, наскільки велике значення він надає родинному середовищу. Після зруйнування святині дім став центром релігійного життя: родинний стіл рівнозначний жертовному вівтарю, а батько виконує роль жерця. Йому допомагає мати, берегиня чистоти взаємних стосунків та миру домашнього вогнища. Отож, біблійний приклад визначає модель родинної чесноти та синівської любови (…)
(…) Упродовж усього вигнання – від зруйнування святині в Єрусалимі в 70 році до проголошення ізраїльської держави, яке здійснив Давид Бен-Ґуріон 15 травня 1948 року, – єврейська родина була останнім пристановищем від переслідувань, депортацій, інквізицій та злочинів всіх shoah (голокостів) історії. У надії на спасіння єврейська мати, воістину страждальна, зберігала недоторкану пам’ять народу та свою надію в очікуванні на Повернення».
А. Chouraqui, I diece Comandamenti, Milano 2001, с. 125-126
[1] 3 іншого боку, якийсь час у новинах говорили про «незвичайний» випадок, коли батько, упевнившись у тому, що його син збив автомобілем людину і втік з місця ДТП, не вагаючись віддав його в руки правосуддя.