«А я хочу, щоб ви безклопітні були. Неодружений про речі Господні клопочеться, як догодити Господеві, а одружений про речі життєві клопочеться, як догодити своїй дружині, і він поділений. Незаміжня ж жінка та дівчина про речі Господні клопочеться, щоб бути святою ті тілом, і духом. А заміжня про речі життєві клопочеться, як догодити чоловікові. А це я кажу вам самим на пожиток, а не щоб сильце вам накинути, але щоб пристойно й горливо держались ви Господа. А як думає хто про дівчину свою, що соромно, як вона переросте, і так мала б лишатись, нехай робить, що хоче, не згрішить: нехай заміж виходять. А хто в серці своїм стоїть міцно, не має конечности, владу ж має над своєю волею, і це постановив він у серці своєму берегти свою дівчину, той робить добре. Тому й той, хто віддає свою дівчину заміж, добре робить, а хто не віддає робить краще. Дружина законом прив’язана, поки живе чоловік її; коли ж чоловік її вмре, вона вільна виходити заміж, за кого захоче, аби тільки в Господі. Блаженніша вона, коли так позостанеться за моєю порадою, бо міркую, що й я маю Божого Духа.»
Він прийшов до мене в гості в засмученому і нервовому стані. Це був один з найблискучіших студентів за весь час моєї викладацької діяльності; але також самовіддано, як і вчився, він брав участь у проектах з надання допомоги біднякам. Більшість його однокашників займалися навчанням по п’ять-вісім годин на день і вільний час заповнювали різними хобі: музикою, спортом, участю у різних студентських заходах. Він же намагався стиснути свої заняття в університеті до трьох, а бувало і двох годин на день, і решту часу присвячував роботі в різних проектах зі збору коштів і наданню моральної і матеріальної підтримки усім, хто знаходився в нужді і кого він не міг залишити без своєї допомоги. Природно, що його успішність у навчанні ставала все нижчою і нижчою.
Він знаходився на межі зриву. Я, звичайно, таємно захоплювався і тим, як він вчиться, і тим, якою благородною діяльністю займається. Проте я відчував: мій обов’язок полягає в тому, щоб сказати йому про необхідність вибирати між цими двома речами, оскільки займатися ними одночасно йому було не під силу. Він повинен був або взятися серйозно за навчання і триматися тієї високої планки, що і раніше; чи потрібно було просто зав’язати з ним і присвятити себе повністю роботі в тих проектах, в яких він брав участь на заклик серця. Я не заперечую, звичайно, що деякі студенти могли поєднувати навчання з досить активною соціальною діяльністю; але той стан, в якому знаходився на даний момент мій студент, не дозволяв йому робити і те і друге в півсили. Тому я і порадив йому вибрати щось одне. Я не казатиму про те, що врешті-решт він вибрав, головне – цей випадок дає дуже яскравий приклад тієї проблеми, яку Павло освітлює в прочитаному нами фрагменті: проблеми суперечності обов’язків.
Цей уривок є одним з тих, що приніс Павлу репутацію супротивника шлюбу, який він ніби допускав лише у випадку, коли людина не мала сил утримуватися від сексуального життя. Але тоді стає незрозумілим, як ми можемо поєднати таку оцінку шлюбу з його ж веліннями одружуватися, які він дає у в. 2-5; як би то не було, у цьому пасажі Павло веде мову не про шлюб як такий, а продовжує викладати свою розгорнуту пораду общині, яка піддавалася різного роду тиску з боку суспільства, що оточувало її, і в якій виникали конфлікти між прибічниками і супротивниками підпорядкування прийнятим соціальним нормам.
Павло однозначно не стверджує, що неможливо одночасно і служити Господу і виконувати свої сімейні обов’язки. Він знаходився в близькому спілкуванні з деякими християнськими сімейними парами (у деяких з них разом і чоловік, і дружина були апостолами (див. 9:5), і він навіть на мить не міг допустити того, що ці два покликання можуть виключати одне одного. Але коли він писав послання, голод у Коринті тривав. Були важкі часи, особливо для тих наречених, хто прагнув зробити усе можливе для забезпечення сім’ї всім необхідним, щоб їх стосунки з чоловіком або дружиною не почали на цьому ґрунті погіршуватися.
Павло в жодному разі не виражає тут презирства до такого роду турбот. Такі турботи цілком насущні і законні. Крім того, в Еф. 5:22-33 ми читаємо про те, що взаємна жертовна любов чоловіка і дружини самі по собі приємні Богові і є славним віддзеркаленням Його образу. Проте за часів соціальних і економічних потрясінь стає майже неможливим на належному рівні виконувати свої обов’язки одночасно догоджаючи Господові, працюючи в справі проповіді Благої звістки, і влаштовуючи своє сімейне життя. Тоді доводиться вибирати. І ясна річ, Павло відстоює вибір на користь служіння Господу.
Як і в іншій частині цього розділу, Павло не дає тут жорстких і однозначних приписів. Він намагається навчити коринтян тверезо, вільно і по-християнськи осмислювати доволі суперечливі проблеми, для яких неможливо виробити абсолютних рішень, що підійдуть в усіх ситуаціях. У наші дні знаходиться багато людей, що ігнорують цю мудру пораду з приводу доцільності і своєчасності шлюбу. Вони одружуються і одночасно із запалом беруться за те чи інше християнське служіння, будучи упевненими, що раз вже Бог призвав їх разом з улюбленою людиною вчитися працювати для поширення Благої звістки, то сімейне життя якось влаштується саме собою. Але це докорінно невірний підхід. І доказом цього можуть служити різноманітні конфлікти, що виникають у сім’ях християнських служителів між подружжям, і не одиничні факти розлучень.
На перший план у своїх міркувань Павло ставить наступну мету: християнам необхідно бути вільними по відношенню до життєвих турбот. Іноді він радить просто відкинути ці турботи геть, в усьому поклавшись на Господа, як наприклад у Флп. 4:6. Але при цьому частиною «надії на Господа» має бути упевненість у тому, що тягар турбот про домашні справи не буде звалений на когось одного – на того, з ким тебе зв’язують узи людської любові. Це зовсім не означає, що Господь допомагає тільки тим, хто допомагає сам собі. Але кажучи це, Павло має на увазі нагадати народу Божому, що коли ми просимо про щось у молитві, то частиною відповіді на неї може бути розуміння того, як нам правильно діяти в ситуації, що склалася, щоб отримати те, що просимо. Немає жодного сенсу молитися про збереження себе від аварії, якщо ти сам не перестанеш порушувати правила дорожнього руху.
Наполегливість Павла, яка видно в усіх цих настановах, є присутньою тут тому, що він зовсім не проти шлюбу самого по собі. (Хоча всюди в цьому розділі він висловлює свої застереження, звертаючись як до чоловіків, так і до жінок, у цьому фрагменті він адресує свої слова чоловікам; це, можливо, відбиває соціальні умови, в яких на зарученого чоловіка покладалася головна відповідальність в організації майбутнього весілля.) Навпаки, якщо чоловік чітко усвідомлював, що його почуття до нареченої дуже сильні і здолати їх немає жодних сил і можливостей (порівняйте з в. 9), то жених і наречена повинні, поза сумнівом, одружитися.
Але вони також мають бути готові до труднощів, які відразу ж виникнуть у перші дні їх сімейного життя, незважаючи на, а швидше навіть і завдяки тому, що вони християни, тим більше в такі важкі в багатьох аспектах часи.
Павло закінчує міркування про шлюб короткою порадою – саме порадою, а не вимогою – овдовілим жінкам. Вдова, природно, вільна знову вийти заміж, хоча тепер це має бути «тільки в Господі», тобто чоловіком має бути християнин. Але Павло знову виражає побоювання, що таке рішення може бути продиктоване соціальними вимогами для вдів, щоб вони після втрати чоловіка одружувалися якнайшвидше. «Міркую, що й я маю Божого Духа», пише Павло, можливо, натякаючи на тих з коринтських християн, хто чванився тим, що нібито має духовну мудрість. Він не каже, що ця порада прийнятна в усіх випадках. Але він наполягає на тому, що все має читачами сприйматися серйозно.
Нинішнім християнським наставникам варто повчитися тому, як давати мудрі і духовно-повчальні поради, при цьому, розуміючи, що є питання, які не мають однозначного рішення і відносно яких завжди залишається можливість розбіжностей. І дійсно щаслива та церква, в якій і пастирі, і паства знають, як жити, дотримуючи рівновагу в таких питаннях.