Споглядаючи прекрасний краєвид, віруючому хочеться помолитися Богові. У цьому випадку він уже перебуває в стані молитви. Молитва – це стремління серця до Бога. Бачачи красу природи, віруючий не задовольняється вивченням лише свого уроку географії, йому хочеться висловити свою подяку, хвалу, йому хочеться оспівувати Того, хто подарував йому таке чудове видовище. Тому тут навіть не варто дошукувати слова, бо молитва може втратити свою спонтанність.
Але можна й заспівати, наприклад, ось таку пісню хваління: «Мій Боже, Ти великий, Ти прекрасний, Бог живий, Всевишній, Ти – Бог любови. Мій Боже, Ти великий, Ти прекрасний, Бог живий, Всевишній, Ти присутній у всьому творінні». Таким чином, пісня є вираженням щастя, яке відчуває людина. У Біблії є чудові псалми, в яких звучить замилування природою і подяка Богові.
Бо Бог не вимагає від нас багато. Йому потрібні не пишні промови, а чисте дитяче серце.