Що нам робити із залежністю дитини від нас, батьків і матерів? Цим фактом залежности часто, на жаль, зловживають і брутально його використовують. Водночас він дає змогу виявляти до дитини беззастережну прихильність, любов, заохочувати та втішати її. Якщо будемо задивленими в Ісуса та Його приклад, то станемо в їхньому житті простягнутими руками самого Бога-Отця. Однак якщо допустимо до свого життя губителя, то, на жаль, перетворимося на знаряддя нищення й руйнування в житті наших дітей.
Хочу ще раз виразно наголосити, що це передусім ми, матері, маємо задовольнити потреби дитини в безпеці, любові, почутті власної цінности й значущости. Ми, бо від нас навчаються того, чого найбільше потребують, – відчувати любов Бога-Отця. Від нас вони також мають почути заохочення розвивати свої здібності. Та чи завжди чують його? Чи те, що вони бачать у нас, пробуджує в них тугу за Богом і готує їх до самостійного, творчого життя, чи, можливо, віддаляє їх від можливости повірити Богові?
Бути матір’ю – це чи не найбільш творча й водночас ризикована справа в житті жінки. Коли думаю про стосунки матерів з доньками й синами, усвідомлюю, як ми самі потребуємо того, щоб відчувати Божу любов і ті зміни, які Він спричиняє в нас. Потребуємо зцілення ран, що їх дістали в дитинстві. Ми маємо потребу пробачити тим, хто в дитинстві нас скривдив чи не виявляв щодо нас належної турботи й любови. І мусимо пам’ятати, що не можемо дати нашим дітям більше любови, ні самі прийняли від Святого Бога.
На різних етапах розвитку наших дітей величезне значення мають також зв’язки, які існують між нами, матерями, та їхніми батьками. Передусім ідеться про те, чи є ми в подружжі одним цілим. Найбільший вплив на почуття безпеки в дитини має взаємна любов його батьків. На другому місці за своїм значенням для формування в дітей почуття власної цінности стоять стосунки батька із сином, матері із сином, батька з донькою та матері з донькою. Ці взаємини виконують різні функції і задовольняють різні потреби дитини, формуючи її особистість у всьому багатстві. І лише в сукупності вони можуть дати дитині все, чого вона потребує, щоб завжди мати змогу черпати з цього безцінного джерела, а в майбутньому те саме пропонувати іншим.
ВПЛИВ ТАТА, ВПЛИВ МАМИ
Для хлопців батько повинен бути зразком мужности, прикладом чоловіка, батька, друга й лідера. Донька прагне бачити у своєму татові когось, хто дуже піклується про неї, бо любить її; того, хто ставиться до неї, як до принцеси, є її захисником і героєм. Принаймні так мало б бути.
Хлопці також потребують добрих стосунків з мамою. Хочуть, щоб вона втішала їх, була добрим, доброзичливим учителем і порадником, який навчає уважно й чуйно ставитися до інших. Найчастіше мама стає для них взірцем жінки, яку потім вони шукають у житті або ж навпаки, яку уникають. Так само й дівчата повинні сприймати свою матір як зразок жінки, мами, дружини та подруги. Вони прагнуть побачити й зрозуміти, ким можуть стати або ким точно бути не хочуть.
Свідомо чи ні, ми моделюємо перед очима наших дітей зразки, які залишаться немовби закодованими в їхній пам’яті, частково – у свідомості, але значно більше – у підсвідомості. У майбутньому ці зразки стануть основою для їхніх мимовільних реакцій або схильностей, уподобань або негативного ставлення до певних позицій чи вчинків, почуття безпеки або страхів, а також майбутніх рішень щодо життєвих партнерів.
Ті проблеми, які виникають під час дорослішання наших дітей, особливо в підлітковому віці, великою мірою є результатом того, як ми, матері й батьки, контактуючи з ними, задовольняли їхні потреби, зокрема впродовж раннього етапу їхнього життя.
Згідно з найновішими науковими дослідження, між раннім і дорослим життям дитини існує незвичайна взаємозалежність. Зокрема, на підставі переживань дитини протягом першого року життя та якости зв’язку з матір’ю наприкінці цього періоду можна визначити, з якими особистими проблемами вона може зіткнутися у вісімнадцятирічному віці, коли розпочинатиме доросле життя.
Отож по-справжньому допомогти дитині та зробити неоціненний внесок в її майбутнє життя можна впродовж першого року її перебування на цьому світі. Ще одним важливим етапом формування дитини є другий і третій роки її життя. Протягом цього часу відбувається закріплення того, що було започатковано. Звичайно, мудрі матері й батьки можуть постійно відповідно корегувати цей процес, що, однак, не змінює того факту, що певні речі вже було посіяно в житті дитини й певні процеси урухомлено. І ці зерна дадуть в їхньому житті конкретний урожай.
Висновок, який можна зробити на основі всього цього, аж надто однозначний. Перш ніж народиться дитина, кожен батько й мати повинні дізнатися, що можуть зробити для неї найліпшого, аби посіяти лише те, що добре, та започатковувати тільки ті процеси, які згодом дадуть їй змогу досягти хороших результатів.
Якість, глибина й різнобічність розвитку наших дітей великою мірою залежать від якости та багатогранности стосунків у рідному домі. Плекаючи і розвиваючи ці взаємини та сприяючи духовному, емоційному, інтелектуальному й фізичному розвитку дітей, ми робимо неоціненний внесок в їхнє майбутнє та якість усього їхнього життя.