Мама малюка
Протягом першого року життя дитини мама передусім повинна виконувати роль тієї особи, яка створює для малюка безпечні умови існування. Що в цьому процесі найважливіше? Насамперед – виявляти турботу, пригортаючи дитину, годуючи (якнайдовше грудьми) її, обіймаючи, доглядаючи за нею та задовольняючи всі її – як фізіологічні, так і емоційні й духовні – потреби. Мовлені слова, тон голосу та почуття, які виражає мама, творять навколо дитини відповідну духовну й емоційну атмосферу.
Добре знати, що впродовж першого року життя дитина балансує (навіть під час забави) між довірою до батьків і почуттям безпеки та втратою почуття безпеки й близьких взаємин з важливими для неї особами.
На думку Еріка Еріксона[1], геніяльного відкривача етапів розвитку людини, у такий спосіб виявляється боротьба між довірою та недовірою. Мати, разом з батьком, є для дитини найближчою особою. І насамперед вона на цьому етапі вносить в її життя почуття безпеки.
У період між першим і третім роками життя дитини мати, разом з батьком, і далі залишаються головними особами, які впливають на формування в неї основ почуття власної цінности. Нову ідентичність плекає мати, яка вчить дитину робити перші самостійні кроки. Зокрема, вперше дозволяє їй сказати «ні», відрізняючи прагнення дитини до самостійности від явного непослуху та неповаги до перших обмежень. Це розрізнення для нас, матерів, дуже важливе, бо на його основі згодом навчимося запроваджувати розумну дисципліну та допомагатимемо дитині поважати встановлені обмеження.
Ми маємо пам’ятати, що наша роль полягає в тому, аби допомагати дитині послідовно ставати дедалі самостійнішою, відповідно до того етапу розвитку, на якому вона перебуває. Не можна назвати мудрою ту матір, яка постійно виручає дитину з важких ситуацій і від початку не може встановити для неї розумних обмежень. Дитина має відчувати, що ми беззастережно любимо її та водночас захищаємо. Немає ліпшого способу закласти надійні підвалини почуття власної цінности, ніж донести до свідомости дитини, що мама беззастережно любить її. Навіть тоді, коли дитина допускається помилок і вперто, долаючи труднощі, навчається нових речей.
Мама дошкільняти
Упродовж наступного етапу – від третього до шостого року життя – дитина входить у період творчости. Цей час є балансуванням між почуттям провини, коли дитині щось не вдається або коли вона щось зіпсує, і вдалими спробами творчої діяльности, підкріпленими заохоченням і подивом мами. У таких ситуаціях дитина вчиться брати на себе відповідальність за свої дії, зокрема й за завдану шкоду, коли, наприклад, вона розібрала іграшку на частини, а потім не змогла її зібрати. Певні результати є наслідком допитливости, творчого зацікавлення. Однак трапляється також, що дитина чинить шкоду свідомо. Помітивши, що дитина – під впливом злости чи виявляючи явний непослух – шкодить навмисне, треба мудро нагадати їй про певні обмеження й почати привчати її до дисципліни. Якщо картатимемо дитину безпідставно й непослідовно, не встановлюючи чітких меж, вона не зможе розпізнати й сказати, які вчинки є погані, а які – ні. Тому роль мудрої матері полягає також і в тому, щоб ці відмінності відразу пояснювати дитині та допомагати їй засвоювати їх. А якщо дитині щось не вдається – втішати її.
Коли дитина свідомо робить щось погане, мама повинна застосувати відповідні методи дисциплінування. Тоді дитина зрозуміє, чого слід уникати або просто не робити, а що чинити добре. Так вона навчиться бути відповідальною, а крім того, довідається про наслідки поганих рішень чи неналежної поведінки.
Мама учня
Вік від семи до дванадцяти років – це період навчання в школі. На цьому етапі мама повинна супроводжувати дитину як особа, що вчить її вчитися. Передусім вона має бути для дитини помічником, який усіляко заохочує, і порадником. У цей час дитині відкривається новий простір, де з’являється вплив однолітків і вчителів. Мама вже не є для неї єдиним авторитетом чи приятелем. Від цього моменту дитина порівнюватиме цінності й засади, що панують у рідній домівці, з тими, які побутують у школі та в нових середовищах, де вона буває. Водночас дитина повинна вчитися досягати успіхів, докладаючи праці, отож навіть якщо вчителі не оцінюють зусиль дитини, то мама мусить. Мудра мама загоїть шкільні рани, завдані здебільшого несправедливою оцінкою старань дитини. Якщо ніхто не хвалитиме добрих намірів дитини та не помічатиме, що, виконуючи домашні завдання, вона докладає чималих зусиль, то в неї виникатиме дедалі більше комплексів, з’явиться почуття скривджености та зникне мотивація далі старатися й навчатися. Дитину знеохочує, коли не оцінюють її старань зробити щось добре. Ця проблема найчастіше лежить в основі чимраз більших труднощів зі шкільним навчанням і виявляється не лише в низьких оцінках, а й у поганій дисципліні та навіть у невідвідуванні школи.
На цьому етапі підтримка й визнання з боку обох батьків є просто-таки ключовим фактором. Мати повинна розпізнати сильні й слабкі сторони своєї дитини і допомогти їй у тому, із чим та сама не може дати ради, а водночас систематично вишукувати ті сфери, в яких дитина здобуває хоча б незначні успіхи. Визнання й заохочення, а також постійна готовність підтримати її якнайефективніше допоможуть дитині впоратися зі шкільними викликами. Усе це потрібне для того, щоб дитина не втратила бажання й мотивації вчитися далі.
До потреб дітей шкільного віку належить також уміння виражати свої почуття та розпізнавати й шанувати почуття людей навколо: дорослих та однолітків.
Ми, матері, можемо навчати цього, показуючи власним прикладом і даючи добрі, зрозумілі вказівки. Коли дитина повертається зі школи пригнічена й у поганому настрої, ми можемо вибрати, як нам реагувати: керуючись тими самими емоціями, нападати, агресивно розпитувати, сварити дитину, не вислухавши, що насправді сталося, або пригорнути й запевнити, що любимо і підтримуємо її, а вже потім поговорити про саму проблему, всіляко виявляючи до дитини повагу. Навіть якщо конфлікт виник з вини нашої дитини, вона повинна й далі знати, що ми любимо її. Те, що ми прагнемо бути з нею справедливими й чесними, слід виразити такими словами:
- Я знаю, що ти розгніваний. Якщо хочеш, можемо поговорити про це, – скаже мудра мати.
- Знаю, що тобі важко. Чим можу допомогти тобі? – така позиція розтопить серце дитини та спонукатиме її прийняти ті правила спілкування, які можуть виявитися конче потрібним елементом цілого процесу.
[1] Ерік Гомбурґер Еріксон (1902-1994) – американсько-німецький психолог єврейського походження. Працював у сфері психології розвитку та психоаналізу. Найбільше відомий своєю теорією етапів психосоціяльного розвитку. – Прим. пер.