Коли виникає якась проблема або потреба, не лінуймося дуже чітко й виразно доносити до свідомости дітей, що великий Бог з нами і завжди може нам допомогти. Він має таку владу, що здатен втрутитися в справи, вирішити які люди не в змозі, а нас наповнити спокоєм. Покажімо дітям, що з вірою очікуємо на Боже втручання в кожне конкретне питання. Господь Бог ніколи не підведе того, хто глибоко й твердо вірить, особливо якщо йдеться про дітей. Коли ми молимося разом, діти відчувають, що Бог і їх любить та цінує. Поступово можна торкатися й того, що не є надто важким для їхнього рівня розвитку, як-от питань, що стосуються здоров’я чи дотримання правил безпеки під час подорожі. До такої молитви варто залучати навіть дуже маленьких дітей. Попри те, що вони не все розумітимуть, однак поволі засвоюватимуть певні духовні закони й правила, які згодом стануть для них природними та які сприйматимуть як непорушні складові елементи життя.
Одного дня мій чоловік повернувся ввечері додому дуже втомлений і виснажений. Виявилося, що на сільській засніженій дорозі його автомобіль потрапив у замет. Навколо не було жодної душі, яка могла б допомогти йому виштовхати машину. Тож він мусив сам дати собі раду. Коли чоловік закінчував розповідати мені про цей прикрий випадок, зі спальні нашого шестирічного сина, який – як виявилося – ще не спав, до нас долинули слова: «Татку, а ти помолився, щоб Господь Ісус допоміг тобі, коли це сталося? Якщо ти забув помолитися, то не дивуйся, що тобі довелося так помучитися».
Діти сприймають те, що стосується віри, дослівно й часто, порівнюючи наші дії зі своїми знаннями про Бога, нагадують нам, дорослим, про біблійні закони. Вони ставляться до Бога з повною довірою, нічого не вигадуючи, не шукаючи вигоди й не боячись. П’ятирічна внучка наших друзів стала свідком сварки своїх батьків в автомобілі. Деякий час вона, згорнувшись калачиком на задньому сидінні, уважно прислухалася до дедалі голоснішої суперечки, а потім сказала: «Хіба ви забули, що з нами їде Господь Ісус? Адже Він чує, як ви сваритеся, і дуже сумує через це!»
Для дітей Божа присутність очевидна й не залежить від ситуації, в якій вони перебувають. Діти вірять у реальну присутність Бога, попри те, що тимчасово Він невидимий.
ЗАКОХАНІ В ІСУСА
Для кожної матері це незвичайний привілей, якщо вона має змогу не лише розповісти своїм дітям про Ісуса, а й допомогти їм запросити Його до свого життя. Мені випало щастя привести Павла та Естер до Ісуса і допомогти їм прийняття Його як свого Господа, коли їм було три та п’ять років. Немає на світі більшої радости, ніж усвідомлювати, що наша дитина народилася для вічного життя й полюбила Ісуса всім своїм серцем.
Колись мені випала нагода порозмовляти з Глорією Круз, дружиною Нікі Круза – відомого автора книжки «Втікай, малий, втікай», колишнього бандита, ватажка одного з найбільших американських злочинних угруповань. Її чоловік після особистої зустрічі з Ісусом Христом почав проповідувати Євангеліє людям, які опинилися на узбіччі життя. Разом з дружиною вони роблять це вже багато років. За цей час також стали батьками чотирьох доньок. На запитання, чи їхні діти свідомо прийняли Ісуса Христа, Глорія впевнено відповіла:
«Звичайно, що так. Інакше наша праця не мала б сенсу. Важко розповідати іншим про місію Христа, знаючи при цьому, що твої власні діти живуть без Нього. Коли нашим донечкам виповнилося по три й чотири роки, з кожною з них у мене відбулася серйозна душпастирська розмова. У цьому віці дитина приймає Господа Ісуса щиро й відкрито, як і будь-що інше, та з радістю дякує за цей найпрекрасніший у житті дарунок. Я запам’ятала точну дату, коли кожна з дівчаток відкрила Ісусові своє серденько, і пізніше постійно покликалася на цей факт, який відбувся в їхньому житті. Дорослішаючи, кожна з них свідомо підтвердила своє рішення, однак отой ключовий вибір було зроблено раніше, щоб він став реальною та невід’ємною частиною їхнього життя».
Я дуже люблю розповідати історію Глорії в цьому контексті, бо сама пережила щось схоже в стосунках з нашими дітьми та бажаю цього кожній мамі.
Ці свідчення відповідають також на запитання, чому беззастережна любов матері до дитини така важлива.
Деспотична, егоїстична любов убиває свободу, яка є обов’язковою умовою правильного розвитку дитини та навчання робити власний, відповідальний вибір у будь-якій ситуації. Немає нічого більш нищівного, ніж використання любови як елементу покарання чи дисципліни. Часто можна почути, як батьки змушують дитину до послуху за допомогою шантажу: «Якщо не зробиш те чи те, то матуся перестане тебе любити…» Ці, на перший погляд, неважливі слова можуть призвести до трагічних наслідків, бо повідомляють дитині, що любов треба заслужити доброю поведінкою. Дитині, вихованій в атмосфері такої обумовленої любови, згодом буде дуже нелегко зрозуміти, у чому полягає беззастережна любов Бога. Такій дитині важко прийняти спасіння як дар Божої благодаті й любови, бо сама вона діставала любов лише як нагороду за добру поведінку.
Кожна мати може подбати про духовне життя своїх дітей саме вдома, виявляючи щодо них справжню, беззастережну любов. Чимало часу ми витрачаємо на те, щоб задовольнити їхні фізичні (їжа, одяг) та інтелектуальні (освіта) потреби, однак дуже часто ігноруємо духовні прагнення, які стосуються не лише їхнього земного життя, а й усієї вічности. Вірю, що кожна мама може розповісти своїй дитині про найбільшу, Божу любов і заохотити її в простій молитві самій запросити Ісуса у своє життя. Завдяки такій молитві можемо жити в присутності Ісуса Христа, надіючись на те, що ті зусилля, які ми вклали у своїх дітей, дадуть свого часу відповідні плоди. Діти дуже охоче відгукуються на пропозицію мами, яка каже їм: «А чи не хотів би ти зараз помолитися й запросити у своє серце Господа Ісуса?» Діти часто самі підтверджують: «Я знаю, що разом з нами тут є Господь Ісус. Він дав мені силу, яку відчуваю у своєму серці».
Бог очікує, щоб ми, матері, передавали Його любов і цінності наступним поколінням:
«Оповідайте про це синам вашим, а ваші сини своїм дітям, а їхні сини поколінню наступному» (Йоїл. 1:3).