Ніщо не може сильніше завадити нам здійснити наше покликання бути матір’ю, ніж відсутність мети й чіткого бачення того, чого хочемо досягти. Щоб успішно виконувати роль мудрої матері, кожна з нас, матерів, мусить бачити перед собою мету всього процесу виховання дитини. Ми повинні знати, що наші дії мають значення для майбутнього. Нам конче треба усвідомлювати, для чого нас покликано. Крім того, ми постійно потребуємо: любови, внутрішнього спокою, радости й надії. А всього цього можемо досягти лише завдяки Божій благодаті та Його допомозі.
Без Божої радости, Його любови й внутрішнього спокою швидко вичерпаємо свій запал і емоційно вигоримо. Якогось дня ми дійдемо до повного виснаження й байдужости, а навіть можемо відчути розчарування та поринути в депресію. Найбільша апатія охоплює матір тоді, коли вона сама не знає, для чого все це робить і навіщо так мучиться. Якщо вона не зможе знайти задовільної відповіді на запитання про сенс своїх зусиль, яке постійно виникатиме в неї, може врешті почати жити під постійним примусом або поринути у відчуття безсилля й безглуздя того, що відбувається.
А коли до того ж діти не можуть упоратися зі своїм життям чи роблять хибні кроки, це взагалі може довести матір до стану цілковитого розпачу й глибокого пригнічення.
Бог прагне наповнити нас своєю присутністю і дає нам конкретні обітниці, які, мов дороговкази, постійно скеровуватимуть нас на добрий, правильний шлях.
Якщо ми покладатимемося на Бога, Який має для кожної з нас і наших дітей індивідуальний план, то відчуватимемо незвичайну внутрішню радість, що додаватиме нам сили. Навіть перед лицем труднощів чи проблем, вимушених зречень і самопосвят усвідомлення того, що прямуємо до доброї, світлої мети, зміцнюватиме наш характер, додаватиме нам витривалости й упорядковуватиме наше життя.
І тоді зусилля, яких докладатимемо, і втома, яка охоплюватиме нас, будуть нічим, порівняно з радістю, що даруватиме відчуття добре виконаного завдання. Лише тоді, коли дружина й мати усвідомлює мету та сенс життя, про неї можна сказати, що «сміється вона до прийдешнього дня» (Прип. 31:25).
Оптимізм і радість оселяються в серці тоді, коли працюємо задля досягнення мети, до якої нас покликано. Вони з’являються внаслідок усвідомлення того, що Бог подарував нам конкретне бачення на чітко визначені роки. Тоді ми не діятимемо імпульсивно, хаотично реагуючи тільки на ті потреби, які виникають навколо нас, а знатимемо, навіщо це все та чого прагнемо досягти.
ЯК ЕМОЦІЙНО НЕ ВИГОРІТИ?
Кожній матері щодня потрібно трохи часу для себе. Це може бути лише пів години, але щоб нормально функціонувати, обов’язково мусить їх мати. Цього часу вона потребує для того, щоб розслабитися, відпочити, присвятити його чомусь, не пов’язаному з домом і дітьми, чомусь, що даватиме їй змогу відновити сили й пересвідчитися у власній цінності, відчути задоволення та полегшення. Залежно від наших інтелектуальних схильностей, темпераменту й уподобань, це можуть бути дуже різні справи. Можна, наприклад, прочитати декілька розділів книжки, піти в басейн поплавати чи просто полежати на канапі. Одне слово, це має бути те, що допоможе нам розслабитися. Ми також повинні пам’ятати, що постійно мусимо розвиватися, поліпшувати свої вміння та тренувати розум, плекати важливі дружні стосунки, а понад усе – подружню любов. Нам потрібні також взаємини з іншими людьми.
Крім того, у вільний час жінка повинна дбати про своє здоров’я, відпочинок, відновлення життєвих сил і зовнішній вигляд. Хоча б нетривалі щоденні фізичні вправи подарують нам відчуття свіжости й розслаблення. Для доброго психічного самопочуття конче потрібно виходити з дому. Можна, наприклад, піти на зібрання дослідників Біблії, зустрітися зі знайомими або просто прогулятися. А тим часом чоловік має змогу побути з дітьми, налагодити з ними ближчі стосунки та розвинути свої батьківські почуття. Зрозуміти потребу дбати про себе – це не вияв егоїзму. Цілком навпаки, турбуючись про себе, дбаємо про добро тих, ким нам довірено опікуватися. У такий момент я завжди згадую, як перед зльотом літака пасажирам розповідають про те, що мають робити, якщо в салоні забракне кисню. Отож, ми чуємо, що людина, яка подорожує разом з дитиною, насамперед повинна надіти кисневу маску на себе й лише потім – на дитину. Чому? Бо якщо вона не подбає про кисень для себе, то не зможе допомогти дитині, яка залежна від неї та не здатна надіти маски без допомоги дорослої особи. Те саме відбувається й у житті, у стосунках між мамою та дитиною. Саме мама є дорослою людиною, яка мусить знати, що її добрий фізичний, психоемоційний і, насамперед, духовний стан – це дарована Богом запорука того, що її дитина розвиватиметься правильно.